50.Сутнісно-видова характеристика та переваги лізингу.

Згідно із ЗУ «Про лізинг» лізинг — це підприємницька діяльність, спря­мована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність (з дору­чення і за погодженням з лізингоодержувачем) у продавця (поста-чальника-виробника майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме май­но, що належить до основних фондів, у тім числі машини, устатку­вання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень щодо пе­редавання їх у лізинг (оренду). Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо).

Загальновживана класифікація виді лізингу

1.Строк використання об'єкта лізингу

- Оперативний (із неповною окупністю) - лізинг із неповною окупністю орендованих основних фондів. Він здійснюється за договором лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач одержує у платне користування від лізингодавця відповідне майно на строк, менший за період амортизації 90 відсотків вартості об'єкта лізин­гу (оренди).

- Фінансовий (із повною окупністю) - лізинг з повною окупністю орендованих матеріальних еле­ментів основних фондів.

№ 51.Характеристика основних підходів до планування та організації матеріальних потоків на підприємстві.

Матеріальний потік- це сук-сть товарно-мат цінностей, які розглядаються на часовому інтервалі в процесі застосування до них різних логістичних операцій. Мат потоки можуть протікати як усередині одного підприємства, так і між різними підприємствами і утв-ся в результаті транспортування, складування і виконання інших мат операцій із сировиною, напівфабрикатами і готовими виробами – починаючи від первинного джерела сировини до кінцевого споживача. Система поглядів на вдосконалення господарської діяльності шляхом раціоналізації управління матеріальними потоками є концепцією логістики. Основні положення даної концепції можна сформулювати так:

1. Головне в процедурі організації МП – це врахування потреб ринку. Немає необхідності організовувати МП, затрачаючи на нього ресурси і зусилля, якщо немає повної впевненості в тому, що ці товари будуть користуватися попитом на ринку, знайдуть свого споживача. Для цього попередньо на етапі планування й організації МП досліджують потреби ринку, роблять розрахунки можливих обсягів продажів товару, щоб переконатися, що окупляться витрати на вир-во цього товару, і можна отримати прибуток. 2. Пріоритет розподілу товарів над їх вир-вом, тобто вважається, що важливіше спланувати і передбачити розподіл і збут товарів, ніж їх виготовити. 3. Аналіз логістичного ланцюга потрібно вести з кінця процесу, тобто від пункту прибуття або призначення МП та у напрямку, зворотному МП. 4. Під час вдосконалення або проектування будь-якої окремої ланки логістичного ланцюга варто розглядати не ізольовано цю ланку, а весь логістичний ланцюг і проаналізувати, як зміни в одній ланці логістичного ланцюга вплинуть на весь МП і загальні результати логістичного процесу.

5. Виконання розрахунків і використання в техніко-економічних обґрунтуваннях рішень з організації вантажопотоку вартості кожної елементарної логістичної операції як у матеріальній підсистемі МП, так і в підсистемі його інформаційного забезпечення.

№52.Сучасні системи матеріально-технічного забезпечення виробництва.

Форми і системи матеріально-технічного забезпечення У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) І підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання. Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.

№53.

Для будь-якого підприємства основною його функцією є виробнича діяльність.

Під виробничою діяльністю розуміють сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюється людьми за допомогою засобів праці чи природних процесів, у результаті яких предмети праці змінюють свій склад, стан, форму отримують певні нові властивості та перетворюється в готову продукцію.

До виробничої діяльності в ходять;

1. Жива праця людей яка активна частина виробництва, що ставить основу трудового процесу;

2. Предмети праці, над якими працює людина для перетворення їх у проміжний чи харчових продукт із метою задоволення певних потреб споживачів;

3. Засоби праці-частина засобів виробництва, за допомогою яких людина впливає на предмет праці.

Організація виробництва - це процес упорядкування, координації й оптимізації у просторі й часі науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, освоєння та виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів та виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів і отримання прибутку. Вона розглядає загальні закономірності організація виробничих систем, формування й методи здійснення виробничих процесів виготовлення конкурентно спроможної продукції при раціональному використанні трудових, матеріально-технічної та фінансових ресурсів.

Іншими словами, організація виробництва, це координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення визначені терміни найефективнішого виробництва результату.

Організація виробництва розглядає і вирішує наступні завдання:

1. Формування теоретичних основ організації виробничої діяльності підприємства.

2. Організацію процесів створення й освоєння випуску нової чи вдосконалення продукції, яку випускає підприємство.

3. Організацію виробничих процесів.

Вирішення поставлених завдань значною мірою забезпечить ефективне господарювання підприємства.

Виробничий процес - це сукупність взаємозв’язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для цілеспрямованого, постійного перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшої переробки.

№54. Типи та методи орган. Вир-ва

Організація виробництва на підприємстві – форма одиничного розподілу праці. Розрізняють такі рівні організації виробництва на підприємстві:

1)         організація виробництва на робочому місці – оптимальне по-єднання засобів праці, предметів праці, робочої сили;2)         внутрішньоцехова організація праці – пов’язана з організацією праці на дільницях та організацією праці між дільницями;3)         міжцехова організація виробництва – організація виробничих процесів, які виконуються цехами, спрямована на функціонування їх як єдиного цілого.

Крім методів організації виробничого процесу потрібно розріз-няти тип організації виробництва, до яких належать:

•          масове;

•          серійне;

•          одиничне виробництво.

Між методами організації виробничого процесу і типом організа-ції виробництва існує взаємозв’язок:

•          масовому типу організації виробництва відповідає потоковий метод;

•          в умовах широкої номенклатури продукції, яка випускається, використовується серійний тип організації виробництва, якому від-повідає партіонний метод. Серійний тип має три градації: велико-серійне, середньо серійне і дрібносерійне виробництво;

•          одиничному типу організації виробництва відповідає індивіду-альний метод.

Найбільш економічний – масовий тип з потоковим методом ор-ганізації виробництва. Найпоширеніший – серійний тип і партіон-ний метод організації виробництва.

№55. Характеристика основних форм організації виробництва.

 Концентрація— процес побільшення виробництва, зосередження його на великих підприємствах. Рівень концентрації характеризується: питомою вагою великих підприємств у випуску продукції та в загальній виробничій потужності даної галузі; обсягом продукції та величиною потужності в середньому на одне підприємство; середнім розміром виробничих фондів, що випадає на одне підприємство. Великі підприємства мають істотні переваги перед підприємствами малих розмірів, бо дають змогу підвищувати економічну ефективність виробництва, мають кращі умови для впровадження механізації та автоматизації виробництва.

  Спеціалізація виробництва — відособлення і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції. Полягає в уніфікації вироблюваної продукції та посиленні технічної однорідності виробництва. Розрізняють три основні форми спеціалізації: предметну, подетальну й технологічну. Предметна є найбільш простою і поширеною. Полягає в зосередженні виробництва окремих видів готової продукції на мінімальній кількості підприємств і галузей промисловості. Скажімо, автомобільні заводи спеціалізуються на виробництві певних видів автомобілів (легкових, вантажних, автобусів). Подетальна спеціалізація виробництва Передбачає, що підприємства виготовляють лише окремі частини, агрегати, вузли або деталі виробів. Технологічна спеціалізація виробництва полягає в тому, що на підприємстві виконують лише окремий технологічний процес.

  Кооперування виробництва — одна з форм виробничих зв'язків між підприємствами, які спільно виготовляють певну продукцію або зберігають господарську самостійність. Відповідно до видів спеціалізації кооперування буває предметне, подетальне, технологічне. Залежно від підпорядкованості кооперування виробництва поділяють на внутрігалузеве й міжгалузеве. Крім того, розрізняють внутрірайонне та міжрайонне кооперування виробництва. На основі кооперування виробництва виробляється майже вся продукція сучасного машинобудування, особливо автомобілі, верстати, судна тощо.

  Комбінування виробництва — форма концентрації виробництва, заснована на поєднанні різних галузей його в межах одного підприємства, в якому продукти одного виробництва є сировиною, напівфабрикатом або допоміжним матеріалом для інших. Комбінування виробництва найбільш поширене в кольоровій металургії, хімічній, деревообробній, легкій, харчовій промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Воно створює умови для раціонального використання природних багатств, рівномірного розміщення продуктивних сил.

№56 Ефективність технічних нововведень. До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), пред­метів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції. Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оці­нки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирі­шуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм — народногосподарській (за­гальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньо­господарський (ефект, одержуваний окремо розробником, вироб­ником і споживачем технічних новин або нововведень). Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відби­ває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

№57

Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери — системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Поняття ТТБ не є тотожним до поняття основних виробничих фондів підприємства. До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об’єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявляти взаємозв’язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки.Принципова зміна технології відбувається під впливом об’єктивної необхідності підтримувати і підвищувати конкурентоспроможність продукції на підґрунті розвитку науки і техніки. Необхідність таких змін виникає через появу нових потреб у споживачів, підвищення рівня життя та під тиском інших факторів зовнішнього середовища.Слід відзначити, що більшість сучасних підприємств віддають перевагу придбанню цілісних технологічних комплексів, які являють собою не просто набір окремих видів виробничого обладнання, а цілісну технологічно-організаційну структуру до якої входять верстати, інструменти, технологічні маршрути виготовлення, карти організації праці на робочих місцях, правила з охорони праці тощо. Як правило всі перераховані складові цілісних технологічних комплексів є найсучаснішими на момент їх розробки.

№58

В-ча потужність п-ва х-зує максим можливий річний обсяг випуску прод заздалегідь визначених номенкл, асорт, якості за ум найб повного використ прогрес тех.-ї та орг в-ва. В-ча потужність визнач у тих же од виміру, в яких планується та зд облік прод (здеб натур чи ум-натур показники). Три види потужності: проектна, поточна, резервна. Проектною є потуж, яка визнач в процесі проектування, реконструкції п-ва. Поточна визнач періодично у зв зі зміною ум в-ва або перевищ проектних показників. Резервна пов форм-сь і постійно існувати в певних галузях ек (електроенергетиці, харч, транспорті, МБ). Методичні принципи розрахунку вир потужностей діючих п-в: 1 ВП визнач за всією номенкл профільної прод, при цьому проводять її можливе звуження 2 ВП встановл, виходячи з потужності пров цехів осн вир-ва. 3 У розрах ВП вкл: усе чинне і нечинне устатк, уст на складі, понаднормат резервне уст, понад норм уст доп цехів 4 ВП треба обчислювати за тех. або проектними нормами прод-ті уст, використ в-чих площ і трудомісткості виробів з урах прогрес тех. та доск орг в-ва. 5 для розрах ВП береться максим можливий річний фонд часу роботи уст. 6 ВП пров цеху: =прод-ть уст*річний фонд часу роботи уст*середньорічна к-ть фіз. од уст. 7 розрах також технолог спроможність (потужність) решти в-чих діл п-ва. 8 визначення ВП заверш складанням балансу, що відбиває зміни її величин протягом розрах пер і х-зує вих. потуж 9 визначення й регулювання ВП зд з доп розрах необх к-ті резервних агрегатів та обгрунт розмірів експер-досл в-в. Рівень використ ВП визначається коефіц освоєння проектної потужності (співвіднош поточ і проектної потуж) та коеф використ поточ потужності (співвіднош річного випуску прод та середньорічної її величини).

№59Ціни на продукцію підприємства: поняття, елементний склад, види та методи встановлення.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни в-ва та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.

За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни.

Централізовано-фіксовані ціни встановлює держа­ва на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін­на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), в-во (надання) якої зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується конкретної партії товару.

Вільні ціни — це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб'єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

Світові ціни - це грошовий вираз міжнародної вартості то­варів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку.

У сучасній практиці господарювання застосовуються також ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки.

Ціна одиниці продукції формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб’єктами господарювання. Складові ціни: 1.Собівартість; 2.Прибуток; 3.ПДВ; 4. Акцизний збір; 5. Оптово-збутова надбавка; 6. Торговельна надбавка.