Імперія Франків за Карла Великого. Верденський договір 843 р.

Час найбільшої могутності Франкської держави при-падає на правління сина Піпіна Короткого -- Карла Великого (768--814), що став героєм багатьох легенд, оповідань і пісень. Сучасників вражала його кипуча, невтомна енергія, здатність вникати у всі деталі управ-ління державою, у справи адміністрації, господарства, військові, дипломатичні, справи освіти тощо. За описах сучасників, Карл Великий був величезного зросту, міц-ної статури. Для свого часу він був досить освіченою лю-диною -- цікавився літературою і поезією, зокрема ан-тичною, знав латинську і грецьку мови, хоч писати так і не навчився.

Внаслідок кількох воєн він значно розширив кордони Франкської держави, підпорядкувавши своїй владі різні племена і народності. У результаті походу в Італію (774) лангобардський король Дезідерій був позбавлений пре-столу, а його володіння приєднали до Франкської дер-жави.

Карл перейшов також у наступ на Арабську Іспанію. Правда, його перший похід в Іспанію (778) не був успіш-ним: дійшовши до Сарагоси, франки вимушені були повернути на свою територію ні з чим. Цей невдалий по-хід став пізніше сюжетною основою середньовічного французького рицарського епосу "Пісня про Роланда".

Надалі франки методично просувалися на південь від Піренеїв. У 801 р. в арабів була відібрана Барселона на території Північно-Східної Іспанії заснована Іспанська марка (прикордонна територія), населення якої становили головним чином баски і наварці.

За Карла Великого внаслідок тривалих воєн (з 772 по 804 р.) була завойована і приєднана до Франкської держави Саксонія.

Прагнучи розширити свої володіння на південному сході, Карл у 788 р. скасував герцогську владу в Баварії і розділив цю область на графства. Разом із Баварією н орбіту франкського впливу потрапила і залежна раніше від неї Карінтія (Хорутанія) -- область, населена слов'янськими племенами хорутан (словенців).

Захоплення Баварії зіштовхнуло Карла з аварським ханством, що утворилося у VI ст. в Паннонії. У 788 р. авари вторглися в межі Франкської держави. Почали-ся затяжні аварські війни, що тривали з перервами з 788 до 803 р. Сили аварів були зломлені, їх держава, що довго наводила жах на сусідів, розпалася; спустошена Паннонія тимчасово потрапила в руки слов'ян. Надалі вся увага Карла на Дунаї була спрямована на зміцнення дунайсько-паннонського кордону.

Внаслідок усіх цих воєн кордони Франкської держави значно розширилися: на південному заході дійшли те-пер до Барселони і середньої течії Ебро, на сході -- до Ельби (Лаби), Богемських гір і Віденського лісу, на півдні включали значну частину Італії.

За площею держава франків наближалася до старої Західної Римської імперії і так само включала до свого складу різні племена і народності, що стояли на різних рівнях соціально-економічного і культурного розвитку.

Королівський титул більше не задовольняв франкського короля. Карл чекав лише зручної нагоди, щоб проголосити себе імператором. Така нагода випала, коли слабкий і безвільний папа Лев III, що викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до Карла, у якого шукав захист. Карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на Рим. У подяку за цю допомогу папа наприкінці 800 р. в соборі св. Петра в Римі вінчав франкського короля імператорською короною. Так була встановлена нова імперія на Заході. Ця подія викликала різкий кон-флікт між Карлом і Візантією, імператори якої вважали себе єдиними спадкоємцями старого Риму.

В останні роки життя Карл обрав постійним місце-перебуванням свою нову столицю Ахен. Головну увагу він приділяв зміцненню нових рубежів для оборони і по-дальших захоплень. На північному заході було створе-но Бретонську, а на південному заході -- Іспанську марки. В Італії південні кордони франків прикривало напівзалежне Беневентське герцогство.

На протязі всього східного кордону імперії -- від Балтійського до Адріатичного моря, франки межували зі слов'янськими племенами. З півночі до Рудних гір у Центральній Європі тягнулися землі полабських сло-в'ян: ободритів, лютичів, лужицьких сербів; далі до Ду-наю йшли володіння чехів і моравів; від Паннонії до Адріатики жили південнослов'янські племена -- хорутани (словенці) і хорвати.

Карл Великий приділяв велику увагу зміцненню східних кордонів. На півночі, у Шлезвіга, була заснована Датська марка, яка мала відокремити датчан від сло-в'ян і прикрити Саксонію з півночі; далі на південь простягся Саксонський укріплений рубіж, що загрожував прибалтійським слов'янам. Від Ельби до Дунаю на сотні кілометрів тягнувся Сербський рубіж. На Середньому Дунаї була заснована Східна, або Паннонська, марка, що доходила до Віденського лісу, ядра майбутньої Авст-рії. На крайньому півдні лінія укріплень замикалася Фріульською маркою, що прикривала Північну Італію.

На початку IX ст. Карл користувався великим впли-вом не тільки всередині імперії, а й за її межами: з ним рахувалися королі англосаксонських держав в Англії; його заступництва шукали королі Шотландії і сусідньої з Іспанською маркою Астурії, вожді племінних ірланд-ських князів; імператор Візантії у 812 р. вимушений був визнати франкського короля імператором.

Однак за зовнішнім благополуччям імперії прихову-валася її внутрішня слабкість. Створена шляхом завоювань, вона булі надзвичайно строката за етнічним складом. Крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої Галлії (бургундів, аквітанців та ін.) до імперії Карла Великого входили сакси, фризи, бавари, алвмани, тюринги, лангобардні залишки старого римського населення Галлії й Італії, баски і жителі Наварри, частково хорутани і авари нарешті, кельти (нащадки бритів) у Бретонській марці.

Всі ці племені і народності економічно ю були по-в'язані одне з одним, розмовляли різними мовами і пе-ребували на різних стадіях розвитку феодалізму.

Кожна з територій імперії без постійного військового й адміністративного примусу не хотіла підкорятися владі завойовників. Тому Карл Великий проводив усе своє життя в походах, відправляючись кожний різ туди, де виникала реальна загроза відпадання тієї або іншої те-риторії. З часом утримувати завойовані племена і народ-ності ставало все важче. Неміцні, суто зовнішні зв'язки між окремими частинами імперії розірвались через три десятиріччя після смерті імперії Карла Великого.

Завершення в основному процесу феодалізації при-звело до політичного розпаду імперії Карла Великого незабаром після його смерті. Тимчасове об'єднання під владою Каролінгів різних племен і народностей за відсут-ності економічної та етнічної єдності між ними було мож-ливе лише доти, доки франкські феодали, особливо стан дрібних і середніх феодалів -- бенефіціаріїв, підтриму-вали королівську владу. Коли до середини ІХ ст. процес феодалізації імперії в основних рисах завершився, пози-ція феодалів стосовно центральної влади змінилася.

Великі феодали стали майже незалежним від неї; дрібні та середні феодали, стаючи їх васалами, були на-багато тісніше пов'язані з магнатами, ніж з главою дер-жави -- королем. Селянство в основному було вже закріпачене. В умовах панування натурального господарства держава Каролінгів неминуче мала розпастися на кілька дрібних політичних одиниць.

Син і наступник Карла Великого -- Людовік Благо-честивий (814--840), прозваний так за особливо ревну прихильність до церкви і щедрі дари на її користь, вже у 817 р. розділив імперію між своїми синами, зберігши за собою лише верховну владу. Це призвело до трива-лих міжусобиць і смут. Нарешті, у 843 р., після смерті Людовіка, його сини, зібравшись у Вердені, уклали до-говір про новий поділ імперії.

Оскільки новий поділ відповідав кордонам розселен-ня французької, німецької та італійської народностей, Верденський договір фактично поклав початок існуван-ню трьох сучасних держав Західної і Центральної Євро-пи -- Франції, Німеччини, Італії і, відповідно, трьох народів: французького, німецького та італійського.

За Верденським договором молодший син Людовіка Благочестивого -- Карл за прізвиськом Лисий (840-- 877) отримав землі на захід від річок Шельда, Маас і Рона -- Західнофранкське королівство, що включало основні території майбутньої Франції. На цих землях панувала романська мова, що лягла згодом в основу французької мови.

Середній з братів--Людовік Німецький (849--875) -- заволодів областями на схід від Рейну і на північ від Альп, населення яких було чисто німецьким і розмовля-ло на німецьких діалектах. Це королівство стало нази-ватися Франкським, а пізніше -- Німеччиною.

Старший син Людовіка -- Лотар (840--849), згідно з Верденським договором, зберіг за собою імператорсь-кий титул. Його держава складалася з Італії, а також земель, розташованих уздовж Рейну. Імперія Лотаря становила штучне з'єднання осколків різних політичних і етнічних утворень. Більш-менш єдиним цілим у ньому була лише Італія, яка стала надалі батьківщиною іта-лійської народності.

Держава і право Франції

Сеньйоріальна монархія. Реформи Людовіка IX

Сеньйоріальна монархія характеризується системою вищих органів влади, державною владою і управлінням, відсутністю системи органів управління.

Король вважався першим серед рівних, влада розподіляється між королем і величезною кількістю сеньйорів. Вона починає диференціюватися на судову, виконавчу, законодавчу. Королі прагнули до захисту держави і церкви, підтримки миру і порядку, внаслідок цього починаються формуватися нові органи влади - міністеріали (знавці права). Виділяються особливі адміністративні округи - превотажі, на чолі з превором, які обиралися на один рік. Кожний васал будував свою систему адміністративного розподілу.

З кінця XII ст. з’являється нова система. Це пов'язано з економічним розвитком, трипільним землеобігом, розвитком технічних культур, сільського господарства. Це було зумовлено входженням феодалізму в певну стадію. Починає зароджуватися капіталістичний устрій. Міста стали центрами ремісничого (кустарного) виробництва. Розвиток обміну між селом і містом вів до зміцнення влади останнього. Внаслідок цього, країні була потрібна територіальна єдність. Монархи це відчули і скористалися ситуацією. Крім того, землевласники з великими територіями (і церква) стали претендувати на владу. Людовік IX починає активно втілювати в життя необхідні країні реформи.

Військова - замінює феодальне ополчення на наймане військо, але для цього потрібні були досить великі фінанси - звідси наступна реформа.

Фінансова - вводить єдину золоту монету, окремі сеньйори тепер позбавляються права чеканити монету самостійно, що об'єктивно відповідає потребам розвитку економічних відносин. Природньо, що ця реформа забезпечила державну скарбницю великим капіталовливанням.

Судова - верховні судові функції починає здійснювати король, общини також володіють правом судової влади. Внаслідок створення єдиних територіальних одиниць, були введені особливі особи, які вершили правосуддя на місцях. Проте важливу роль продовжував грати суд сеньйора.

Людовік IX створює особливий судовий орган на базі королівської курії - Паризький парламент, який стає апеляційним органом. З початку XIV ст. по мірі зростання міст, подальше формування нового економічного укладу знаходить відображення в соціальній структурі суспільства.

У цей період спостерігається консолідація різних станів, і зміна характеру взаємовідносин між різними станами. Земельна власність проходить наступний еволюційний шлях: Алод ? Бенефіцій ? Феод. Останній з’являється з перших двох і є формою приватної земельної власності, яка передавалася у спадщину старшому сину.

Світські феодали претендують на володіння землею, на певне місце в системі державних органів, право мати податковий імунітет. Духовні феодали - на землю, податковий імунітет, отримання постійної фінансової бази - десятини.

Перших два бажання об'єднували їх, третє роз'єднувало. Боязнь втрати своїх привілеїв, в ході посилення влади короля, виступів народу, консолідує клас феодалів в єдиний фронт проти селянства. Ще одна небезпека для них - городяни, які платили повинності феодалу. Міське населення несло основну масу податків, що платилися королеві і феодалам.