Суспільний лад Візантії

Специфічні риси розвитку візантійського середньовічного суспільства виявляються вже на першому етапі його розвитку. Процес розкладання рабовласницьких порядків носив у Візантії уповільнений характер. Високий рівень розвитку товарно-грошових відносин, тривале зберігання сильних економічних і політичних позицій численних візантійських міст (Антіохії,

Олександрії, Дамаска, Константинополя й ін.) сприяли політичної стабільності Візантії і стримували процес розпаду рабовласницького ладу.

Панівний клас Візантії IV-VII вв. був неоднорідний. Головні економічні і соціальні позиції у Візантії займали стара сенаторська аристократія і провінційна знать. Поряд із ними високе місце в соціальній структурі візантійського суспільства займала міська муніципальна верхівка значних міст імперії, особливо столиці - Константинополя.

Суспільний лад Візантії зазнає серйозні зміни в ході найгострішої політичної і соціальної кризи кінця VI - першої половини VII в. Арабська навала, вторгнення варварів, супроводжувані їхнім масовим осіданням на території імперії, руйнація і спад багатьох міст прискорили ломку рабовласницьких і утворення феодальних порядків у Візантії. У війнах і соціальних сутичках загинула значна частина представників тих соціальних груп, що панували у Візантії в попередньому періоді. Водночас зберігання державних форм власності, общинного землеволодіння і величезної поширеності необмеженої приватної власності на землю й у наступному столітті серйозно уповільнювали формування нової феодальної власності і, крім того, розвиток експлуатації візантійського селянства.

Тільки до Х в. взяла гору тенденція до створення феодальної сеньориальної системи, заснованої на праці залежного від земельних магнатів селянства при зберіганні, проте, контролю з боку держави.

Державний устрій Візантії

Імператор (грецькою «василевс») зосередив в своїх руках усю законодавчу та виконавчу владу. Щоправда, ця влада теоретично була обмежена такими установами, як сенат (синкліт), державна рада (консисторій) та діми. Діми (від грецького слова «демос» - народ) були організаціями вільних громадян візантійських міст, що виконували господарські, політичні й військові функції. Важливу роль у житті держави відігравала церква.

Система державного управління Візантії була логічним продовженням традицій домінату, започаткованого Діоклетіаном у 284 р. Центральне управління зосереджувалося в імператорському палаці і поділялося на ряд відомств, які очолювали призначені імператором чиновники. Управління провінціями теж було суворо централізованим і підпорядковувалося центральній владі. Складна ієрархія бюрократичного апарату регулювалася чітким табелем про ранги.

Від пізньої Римської імперії були також успадковані системи обкладення податками та організації армії. Уже в IV-VI ст. починає практикуватися заміна військової служби імущих громадян (землевласників) сплатою грошових внесків. До армій Візантії, подібно до Західної Римської імперії, приймалися на службу найманці - варвари, але більшість збройних сил і особливо військового флоту, становили вихідці з місцевого вільного населення.