Правління Марії-Терезії та Йосифа іі

Упродовж 1701-1714 Австрія вела війну проти Франції за т. зв. іспанську спадщину. За Раштадським мирним договором Австрія 1714 одержала Пд. Нідерланди (Бельгію), Мілан та Неаполітанське королівство. 1713 імператор Карл VI прагматичною санкцією оголосив усі володіння Габсбургів неподільними: за відсутності в імператора нащадків чоловічої статі влада переходила до його старшої дочки - Марії Терезії та її нащадків. Однак після смерті Карла VI (1740) спадкові права Марії Терезії були піддані сумніву, що стало причиною війни за т. зв. австрійську спадщину. Закінчилась вона укладенням Ахенського миру (1748), за яким визнавалась прагматична санкція. Згодом Австрія втратила одну з провінцій - Сілезію, яка за часів Семилітньої війни (1756-1763) була захоплена Пруссією. 1772 Австрія брала участь разом з Пруссією та Росією у першому поділі Речі Посполитої та захопила Галичину. 1774 Астрія внаслідок війни з Туреччиною одержала Буковину. За правління Марії-Терезії та Йосифа II остаточно оформився австрійський абсолютизм. У 1770-80-х в Астрії було введено єдиний кримінальний кодекс, уніфіковано судову систему, створено постійну армію. Територія Австрії було поділено на 15 округів, управління якими здійснювали урядові комісари. Німецька мова стала офіційною на всій території імперії, посилилася германізація окремих земель держави. Важливе значення мало звільнення селян від кріпацтва та часткове обмеження розміру панщини і заміна її поземельним податком. Однак після смерті Йосифа II майже всі його реформи були скасовані.

Держава і право Візантії

Утворення Візантійської держави

Візантійська держава оформилася в результаті відділення східної частини Римської імперії наприкінці IV в. н.е. Вона проіснувала понад тисячу років, аж до розгрому в 1453 р. її

столиці Константинополя в ході турецької навали.

Розвиток Візантійської держави, що відрізнялася самобутністю, пройшов кілька етапів. Перший етап (IV - середина VII в.) булла періодом розкладання рабовласницького ладу, зародження в надрах візантійського суспільства елементів раньофеодальних відносин. Держава цього періоду представляла централізовану монархію з розвиненим військово-бюрократичним апаратом, але з деякими обмеженнями влади імператора. Другий етап (із кінця VII до кінця XII в.) був періодом формування феодальних порядків. У цей час держава набуває закінчених рис своєрідної форми необмеженої монархії, відмінної від деспотичних монархій Сходу і монархій феодального Заходу. Імператорська влада у Візантії досягає найвищого рівня. Нарешті, на третьому етапі (XIII-XV вв.) відбувається поглиблення політичної кризи візантійського суспільства, викликаного посиленням процесу його феодалізації в умовах наростання турецької військової агресії. Цей період характеризується різким ослабленням візантійської держави і її фактичного розпаду в XIII-XIV вв., що призвело його в XV в. до загибелі.