9.3 IV Протипухлинний імунітет, його особливості

Він представляє собою систему, яка включає в себе 2 лінії захисту з різними характеристиками і функціями. Перша з них - природний імунітет - реагує на присутність в організмі чужорідного тіла, у тому числі мутованих клітин, які можуть бути джерелами розвитку пухлин. Друга - адаптивний імунітет – служить для реалізації імунної відповіді шляхом формування популяції лімфоїдних клітин, які ведуть боротьбу з пухлиною, яка розвивається. Для цього адоптивний імунітет, на відміну від природного, має характерні якості - імунологічну пам’ять по відношенню до конкретного пухлинного фактора і здатністю розпізнавати цей фактор, в результаті чого формується і підтримується імунна відповідь, а наприкінці руйнуються атипові для організму пухлинні клітини. Саме на основі специфічності та імунологічної пам’яті створюються різні вакцини. Природний імунітет реалізується за рахунок декількох типів клітин: великих гранулярних лімфоцитів - природних кілерів, мононуклеарних клітин, нейтрофільних гранулоцитів. Функція природного імунітету полягає у розпізнаванні і руйнуванні мікробних інфікованих вірусом, злоякісних клітин шляхом фагоцитозу або цитотоксичного ефекту. Друга функція полягає у представленні чужорідного матеріалу системі адоптивного імунітету. Природний і адоптивний імунітет - це ланки єдиного механізму імунологічного захисту, реалізація якого направлена на підтримку постійності внутрішнього середовища організму і знешкодження чужорідних субстанцій, у тому числі і трансформованих клітин. Існує комплекс, який розпізнає пухлинний антиген і може викликати розвиток ефективної імунної реакції. Цей комплекс об’єднує декілька факторів. Пухлинний антиген, який може бути фагоцитований і перероблений клітинами природного імунітету. Представляє собою пептидну молекулу, яка зв’язана з різними молекулами гістосумісності, представленими на моноцитах або тканинних макрофагах. В такому вигляді антиген взаємодіє з відповідними рецепторами лімфоцитів, які є попередниками цитотоксичних клітин. Система протипухлинного імунітету працює по типу замка і ключа, при цьому механізм розпізнавання від макрофагів до лімфоцитів пов’язаний з ізоантигенами. Це означає, що всі клітини, які беруть участь у реалізації адоптивного імунітету, повинні належати одному організму. Дійсність цього механізму доведена у багатьох експериментах, які можна одержати різними методами молекулярної біології та генної інженерії.

9.9 V Реакції імунної сироватки при вірусних захворюваннях (нейтралізації, зв’язування комплементу)

Реакцію нейтралізації в лабораторній практиці використовують для нейтралізації вірусів. В основі цієї реакції лежить здатність специфічних антитіл міцно зв’язуватись з вірусами. В результаті віруси не можуть адсорбуватись на чутливих клітинах і розмножуватись в них. Для постановки реакції необхідна наявність вірусу, сироватки, яка містить антитіла, і біологічного об’єкта, який виступає індикатором нейтралізації. Залежно від виду вірусу такими об’єктами можуть бути лабораторні тварини, курячі ембріони, тканинні культури. У реакції в якості антигену використовують культуральні рідини, алантоїсну і амніотичну рідини курячих ембріонів, суспензії органів лабораторних тварин, в яких репродукувались віруси. Залежно від мети дослідження в якості антитіла використовують або сироватки хворого - для встановлення концентрації противірусних антитіл, або стандартні противірусні сироватки - для ідентифікації збудника. В першому випадку використовують сироватки, які були узяті у хворого на початку хвороби і в період реконвалесценції. Перед постановкою РН вірус попередньо титрують, визначаючи найменшу концентрацію, яка викликає цитопатичну дію або зараження експериментальних тварин чи курячих ембріонів. За титр вірусу приймають 50% дозу. Для розведення вірусної суспензії при проведенні РН на курячих ембріонах використовують фосфатно-буферний розчин. Методика постановки: до послідовних розведень досліджуваних сироваток вносять по 100 ЦПД вірусу і обидва реагенти інкубують при Т+37 протягом 1-2 год. Після чого до суміші вірусу і сироватки додають суспензію клітин або суміш вводять в організм лабораторних тварин. При наявності у сироватці хворого вірус нейтралізуючих антитіл свідчить відсутність цитопатичної дії вірусу у культурі клітин або проявів інфікування лабораторних тварин. Досить часто для діагностики вірусних інфекцій вживається модифікація реакції нейтралізації - кольорова проба. В основі ї лежить те, що в процесі життєдіяльності культури клітин у поживному середовищі накопичується кислі продукти метаболізму, які зумовлюють зміну ph середовища і появу жовтого забарвлення.

9.4 VI Антитоксини, застосування антитоксичних сироваток в медицині .

Антитоксини - специфічні антитіла, що утворюються в організмі людини і тварин під впливом токсинів мікроорганізмів, отрут рослин і тварин і мають здатність нейтралізувати їх отруйні властивості. Антитоксини являють собою гамма глобуліни, здатні специфічно взаємодіяти з токсинами. Кожен А. знешкоджує лише той токсин, під впливом якого утворився. А. – одні із чинників імунітету, виконують головну захисну роль у разі токсинемічної інфекції (дифтерії, правця, ботулізмі. Анаеробній газовій і стафілококовій інфекції). В організмі у природних умовах А. утв. у результаті перенесеної токсинемічної інфекції чи носійства токсигенних мікроорганізмів, виявляються в сироватці крові і можуть забезпечувати несприйнятливість до токсинемічних інфекцій. Антитоксичний імунітет можна створити і штучно - активною імунізацією антитоксином або введенням антитоксичної сироватки . антитоксичні сироватки отримують у результаті імунізації коней і великої рогатої худоби анатоксинами у зростаючих дозах, а потім і відповідними токсинами. У практичній медицині антитоксичні сироватки застосовують для профілактики і лікування дифтерії, правця, ботулізму, стафілококового сепсису. Для досягнення лікувальної дії важливим є своєчасне введення антитоксину, здатного знешкодити токсин, що циркулює в крові. Введення людям антитоксичних сироваток може супроводжуватись ускладненнями, що проявляються анафілактичним шоком, сироватковою хворобою. Щоб уникнути цього, препарати вводять за методом Безредки.