8.3Специфічність антигенів,іх різновидності (мікробні, гістосумісності,груп крові,ембріоспецифічні,пухлинні, ауто антигени).Практичне використання.

Специфічність- це структурні особливості, які відрізняють антигенні речовини одну від одної.

Специфічність визначається

• структурою епітопу

• кількістю епітопів (моновалентні, дівалентні, мультівалентні антигени)

За специфічністю розрізняють:

• Видові антигени

• Групові антигени

• Типові антигени

Усі природні білка характеризуються антигенною специфічністю,яка визначається амінокислотною послідовністю,вторинною і третинною структурою білкової молекули і найбільшою мірою-поверхнево розташованими групами(антигенними детермінантами).Білки,що належать різним видам тварин,рослин,бактерій,вірусів-видові антигени-можуть бути диференційовані за допомог імунол р-їй.

Імунол специф антигенів пов’язана з детермінантною групою,що розташована на поверхні антигену у вигляді 1 або кількох активних ділянок.Її можна відокремити,що дає змогу підвищити ефективність вакцинних препаратів.

Групові антигени дають змогу поділяти людей за групами крові,а бактерії за серогрупами.

Доведена наявність антигенів,спільних для еритроц людини і стафілококів.стрептококів,сальмонел,вірусів віспи, грипу та ін. інф захв(наслідок антигенної мімікрії).

Аутоантигени-речовини,що мають властивість імунізувати орг., з якого їх добуто(кришталик ока,сперма, паращитов залози…)За звичайних умов антитіла до них не утворюються.Однак при ушкодженні цих тканин ауто антигени можуть всмоктуватись у кров і спричиняти утвор антитіл,які ушкоджують відповідні клітини.Під впливом охолодження,опромінювання,ліків,вірусних інф… можуть виникати антигени.

Пухлинні антигени, або неоантігени - це такі антигени, які розташовані на поверхні пухлинних клітин. Такі антигени можуть бути представлені пухлинними клітинами, і ніколи — нормальними .У такому разі вони називаються специфічними для пухлини антигенами і, в загальному випадку, є наслідком специфічної для пухлини мутації.

Ембріоспецифічні антигени-це антигени ,що притаманні організму в період ембріонального розвитку,але іноді виникають при деяких пухлинах.

Антигени гістосумісності – система антигенів лейкоцитів людини, що складається з набору генів і їх продуктів, що грають роль в регуляції імунітету. Основні показання до застосування: вивчення схильності до ряду захворювань, відбір донорів при трансплантації.

Мікробні антигени-антигени,які містяться в мікробах.

9.5 I Реакція аглютинації та її практичне значення. Реакція непрямої гемаглютинації.

Аглютинація – це серологічна реакція між антитілами (аглютинінами) і антигенами (аглютиногенами), розміщеними на поверхні бактеріальної клітини. Ця реакція призводить до утв. специфічного комплексу антиген-антитіло (аглютинат). Клітини з приєднаними до них аглютинінами з’єднуються в агрегати, внаслідок чого рівномірна суспензія клітин, спочатку мутна, склеюється в пластівці, які зависають у прозорій рідині або осідають на дно. В аглютинації беруть участь виключно поверхневі антигени, які доступні антитілам. Антигени, розміщені у внутрішній структурі клітини, не беруть участі в реакції. Механізм аглютинації полягає в тому, що під впливом іонів електроліту зменшується негативний поверхневий заряд бактерійних клітин, і вони можуть зблизитись на таку відстань, при якій виникає склеювання бактерій. Реакцію проводять на склі, пластмасових пластинках, у пробірках, лунках полістиролових планшет. Аглютинацію на склі або пластинках найчастіше використовують для ідентифікації бактерій за допомогою відомих сироваток; аглютинація в пробірках і планшетах - з метою виявлення титру аглютинінів у сироватці хворого за допомогою відомих діагностикумів. Найбільше розведення сироватки, при якому ще спостерігається аглютинація бактерій, приймається за її титр. Який характеризує рівень специфічних аглютинінів. Макроскопічний і мікроскопічний вигляд аглютинації бактерій залежить від виду поверхневих антигенів, які беруть участь у реакції. Аглютиніни, які реагують з О-соматичним антигеном, дають дрібнозернисту аглютинацію. Соматична аглютинація в пробірках завершується через 24 години, при цьому виникають компактні зерна. Крупинки, які важно розбити при струшуванні. При мікроскопії видно, що бактерії склеюються полюсами, утворюючи сітку. Існує дві різновидності постановки реакції: орієнтовна аглютинація на склі і розгорнута аглютинація в пробірках:

1. на предметне скло наносять роздільно 2 краплини специфічної сироватки і краплю ізотонічного розчину хлориду натрію. В краплю ізотонічного розчину і 1 з крапель сироватки бактеріологічною петлею вносять досліджувану культуру й ретельно її емульгують. Після внесення в 1 із крапель необхідно простерилізувати петлю, знову набрати культуру і внести її в другу краплю. Крапля сироватки, куди не вносили культури є контролем сироватки. Реакція проходить досить швидко, при кімнатній температурі. Якщо контрольна крапля сироватки залишається прозорою, в краплі ізотонічного розчину – рівномірне помутніння, а в краплі, де культура змішана з сироваткою, зявляються зернистість або пластівці, реакція вважається позитивною. Проте орієнтовна реакція аглютинації дозволяє зробити попередній висновок про виділену культуру, тому що багато бактерій мають спільні антигени.

2. розгорнуту реакцію аглютинації ставлять і при серологічній діагностиці захворювання. Тільки в цьому випадку роблять ряд послідовних розведень сироватки хворого і до кожного розведення додають 2-3 краплі діагностикуму. При деяких інфекційних захворюваннях реакції аглютинації. Що вживаються з діагностичною метою. Мають свої назви: при черевному тифі- реакція Віддаля, висипному тифі - реакція Вейгеля, при бруцельозі - реакція Райта.

Реакція непрямої гемаглютинації - це реакція, якщо антигени адсорбовані на еритроцитах. Навантажені антигеном еритроцити склеюються в присутності специфічних антитіл і випадають у вигляді пухкого осаду з нерівним фестончастим краєм на дні пробірок або лунок. За допомогою еритроцитарних діагностикумів можна виявити в сироватці хворих антитіла до будь-якого збудника.РНГА можна використовувати і для серологічної ідентифікації збудника. У цьому випадку як індикатор використовують еритроцити, навантажені відповідними антитілами. При додаванні до них культури збудника виникає феномен гемаглютинації, навідміно від попередньої реакції її називають реакцією оберненої непрямої гемаглютинації. Недоліком РНГА є те, що антитіла, які знаходяться на поверхні еритроцитів. Можуть викликати їх склеювання. Частково це можна пояснити тим. Що поверхня еритроцитів має негативний електричний заряд, який заставляє їх триматися на відстані. РНГА широко використовується у діагностиці вірусних, бактеріальних, грибкових і паразитарних інфекціях. методика постановки: у ряд лунок планшети наливають по 0,5 мл ізотонічного розчину, потім в 1-шу лунку вносять стільки ж мл сироватки хворого і одержують розведення сироватки 1:100. З першої лунки переносять 0,5мл у другу, одержують розведення у 2 рази більше, з другої в третю і т.д., крім останньої. У всі лунки вносять по 0,25мл еритроцитарного діагностикуму. Планшети поміщають у термостат при Т=37 на 2-3 год. Результат реакції оцінюють за виглядом осаду еритроцитів, починаючи з контролю, де вони повинні осісти на дно у вигляді круглого компактного осаду з рівними краями. У лунках із сироваткою при позитивній реакції осад буде мати нерівні краї і покриватиме майже всю лунку.

9.6 II Реакція преципітації та її використання в медичній практиці. Реакція преципітації в гелі та імуноелектрофорезу. В основі її механізму лежить утворення і випадання в осад комплексів антиген - антитіло. Проте вона відрізняється за характером антигенів: в реакції аглютинації вони корпускулярні, а в цій реакції - молекулярні, в розчинному стані. Антигенами можуть бути екстракти мікроорганізмів. Тканин, органів, хімічні речовини. Феномен преципітації полягає в тому. Що антитіла з’єднуючись з розчинними антигенами зумовлюють утворення осаду або помутніння розчину. За титр реакції приймають найбільше розведення антигена, яке дає позитивний результат. Реакція відбувається при змішуванні розчинів антигена і антитіла або нашаруванні одного компонента на інший. В останньому випадку. На межі двох реагентів утворюється преципітат у вигляді кільця. Тому така реакція називається кільцепреципітація. Методика постановки: для цього в пробірку вносять діагностичну преципітуючу сироватку і нашаровують досліджуваний матеріал. РП позитивна за умови появи кільця на межі преципітину і преципітиногену.

Для аналізу складу антигенів широкого поширення набула реакція преципітації в гелі. Розрізняють просту і подвійну дифузію в гелі. Проста імунодифузія - агаровий гель, який містить приципітуючу сироватку, поміщають у вузькі пробірки і зверху нашаровують розчин антигена; дифундуючи в гель, антиген зв’язується з відповідними антитілами, утворюючи мутні лінії преципітації; розміщення ліній в агарі визначається концентрацією відповідного антигену. Подвійна імунодифузія - на відміну від попереднього методу у цій реакції реагенти розділені шаром нейтрального гелю, який не містить реагентів; на поверхню гелю, змішаного з специфічною сироваткою. Вносять шар нейтрального гелю, після застигання якого нашаровують антиген, дифундуючи на зустріч один одному. Антиген і антитіла зустрічаються в шарі нейтрального гелю і утворюють лінії преципітації.

Феномен преципітації широко використовується в мікробіологічній практиці. Зокрема, в судово-медичній експертизі його застосовують для визначення видової належності крові. За допомогою специфічних преципітуючих сироваток проти білка людини, різних тварин і птахів можна встановити, якому виду належить виявлена кров. Таким чином визначають можливу фальсифікацію продуктів. Ця реакція застосовується для діагностики епідемічного цереброспінального менінгіту, чуми, дизентерії. Особливе значення має реакція термопреципітації Асколі, яку використовують для визначення інфікованості збудником сибірки продуктів і матеріалів тваринного походження.

При діагностиці різноманітних бактеріальних і вірусних інфекцій досить часто використовують метод зустрічного електрофорезу, результат якого можна одержати через 1-2 год. Імуноелектрофорез є поєднанням 2 методів – електрофорезу в гелі і наступної після нього подвійної імунодифузії. Для проведення реакції використовують скляні пластинки, предметні скельця, на які наносять тонкий шар агару. Спочатку антигени розміщують у центрі пластинки і розділяють їх в електричному колі. Потів у канавку, зроблену в агарі паралельно до лінії розділу антигенів, вносять специфічну сироватку. Дифундуючи назустріч один одному. Антигени і антитіла у місці контакту утворюють дуги преципітації.

9.7 III Реакція зв’язування комплементу, її використання в діагностиці інфекційних хвороб. Методика постановки. Характерною відмінністю РЗК є участь в ній, крім антигену і антитіла, інгредієнтів реакції гемолізу, яка виступає у вигляді індикаторної системи. Взаємодія антигену з антитілом не завжди зумовлює візуальні зміни, які дозволяють визначити результат реакції. Відомо, що при утворенні комплексу антиген – антитіло до нього завжди приєднується комплемент. Якщо антиген і антитіло не відповідають один одному, комплемент не зв’язується, залишається вільним у системі. При додаванні комплексу еритроцити барана – гемолізини вільний комплемент, зв’язуючись з ним, викликає гемоліз еритроцитів. Цей принцип і покладено в основу РЗК. При відповідності антигену антитілу з ним зв’язується комплемент. Класичну постановку методу РЗК запропонували Борде і Жангу для діагностики хронічної гонореї. При постановці реакції компоненти вносять у певній послідовності. Спочатку в пробірки, у яких міститься розведена сироватка хворого, додають рівні об’єми антигену і комплементу в робочій дозі. Пробірки ретельно струшують і ставлять у термостат при Т=37 на 1 год. За цей час з’єднується антиген з антитілом, і на цьому комплексі фіксується комплемент. Одночасно в термостаті інкубують гемолітичну систему. Через годину в усі пробірки основного досліду додають по 1мл гемолітичної системи і знову ставлять у термостат. Через 30-45 хв. проводять облік реакції при умові повного гемолізу в контролях сироватки, антигену і комплементу. РЗК оцінюють за чотири плюсовою системою : різко позитивна реакція (++++,+++) – повна затримка гемолізу, рідина безколірна або блідо-рожевого кольору, еритроцити осідають на дно; позитивна реакція (++) – часткова затримка гемолізу, рідина рожевого кольору, компактний осад еритроцитів; сумнівна реакція(+) – незначна затримка гемолізу, на дні ледь помітний осад, рідина рожевого кольору; негативна реакція (-) – повний гемоліз, осад відсутній, рідина червона і прозора. РЗК набула широкого розповсюдження для діагностики багатьох інфекційних захворювань, алергічних станів. Вона використовується для серологічної діагностики захворювань бактерійної етіології (сифілісу, лептоспірозу, бруцельозу, туляремії, лістеріозу, озени, орнітозу), вірусного походження (грипу, паротиту, цитомегалії, поліомієліту, лімфоцитарного менінгіту), грибкових (кандидозу, асперігельозу). А також токсоплазмозу, пневмоцистозу.