9.1 Противірусний імунітет. Мех-м і особливості противірусного захисту.

Імунітет – цілісна система захисно-адаптаційних механізмів, за допомогою яких організм розпізнає і знищує все чужорідне, що потрапляє або виникає в ньому.

Захисмні реакції орг.-му при вірус.інфек. мають багато спільного з антибактеріальним, але й мають особливості.

Усі противірус. реакції орг.-му поділяють на неспецифічні та специфічні.

Неспецифічні:

– виробництво інтерферону, який виявляється в місцях репродукції вірусів (у легенях при грипі, у мозку при енцефаліті…) звідки надходять у кров, розноситься по всьому орг.-му і запобігає ураженню клітин, які не мали контакту з вірусом.

інгібітори вірусної активності – білкові речовини нормальної сироватки крові і секретів слизових оболонок (термолабільними і термостабільними)Ю, які мають антигемаглютинуючу і віруснейтрализуючу дію.

При взаємодії інгібіторів вірус. Активності з вірусом спочатку утворюється оборотний нейтральний комплекс (вірус + інгібітор), з якого можна реактивувати вірус, а потім настає процес інактиваціі блокованого вірусу.

Важливу роль в інактивації вирусів має підвищення температури тіла, що веде до прямого гальмування репродукції вірусів у клітинах, посилення індукції інгібіторів та інтерферону, а також прискорення обміну речовин.

Один з факторів противірусної активності – фагоцитоз. (багато вірусів репродукуються в лейкоцитах), а також можуть фагоцитуватися уражені вірусами клітини.

У механізмі набутого імунітету важливу роль відіграють антитіла, що виробляються під впливом вірусних антигенів.

Специфічні захисні реакції орг.-му пов’язані з участю сенсибілізованих Т-лімфоцитів, які не мають віруліцидної дії, не диференціюються в клітині, що виробляє відповідні антитіла,а руйнують заражені вірусами клітини за допомогою лімфо токсинів. Вивільнені вібріони надходять у міжклітинний простір, де зазнають прямої дії антитіл, інгібіторів, температурного фактора.

Види імунітету :

- постінфекційний (протягом кількох років – грип) або протягом всього життя (кір, вітряна віспа…)

- поствакцинальний – відтворюється живими і вбитими вакцинами (від кількох міс до кількох років)

- штучний пасивний –при введенні антитіл разом з сироваткою крові або гамаглобуліном (кілька тижнів)

9.2 Трансплантаційний імунітет та шляхи його подолання. Імунодепресанти.

В зв’язку з розвитком трансплантології актуальним є пошук засобів для пригнічення захисних р-ій організму спрямованих на руйнування трансплантатів(шкіра,нирки,печінка,серце)і препаратів крові при гемо трансфузіях.

Трансплантаційний ім. пояснюється тим,що трансплантат генетично відрізняється від тканин і орг. реципієнта,тобто є чужорідним.Імунол несумісність зумовлена кліт і гумор реакц організму.

Синтез трансплантаційних антигенів детермінується генетичними структурами-локусами гістосумісності(HLA). HLA система-головна система тканинної сумісності.

Трансплантаційний імун зумовлюється головним чином клітинною реакцією за типом сповільненої гіперчутливості.Сенсибілізовані лімфоцити діють цитопатогенно на клітини,що різняться одним або кількома генами.Наколо трансплантата і в стінках судин скупчується багато лімфоцитів,макрофагів.. що веде до закупорки судин трансплантат і його загибелі від ішемії.

Успіх трансплантації залежить від біол.(біохім та імунол) сумісності тканин або органів донора і реципієнта,які повинні бути ідентичними у генетичному відношенні. Повна сумсність клітин тканин можлива лише між одно яйцевими близнюками.

Запобігти розвиткові трансплантаційного імунітету можна пригнічуючи активність ім. системи за допомогою:1)антиметаболітів(меркаптоптурин)2)гормонів надниркової залози(кортизон)3)дія рентгенівсього опромінювання. Але ці засоби приводять до тяжких ускладнень.

Для пригнічення трансплантаційної р-ії ефективне використання анти лімфоцитарних цитотоксичних сироваток, циклосерину А.

Основними вимогами при пересаджуванні органів і тканин є повний збіг груп крові донора і реципієнта, максимальна відповідність локусів гістосумісності,запобігання розвитку інфекції та ускладнень від імунодепресантів.

ІМУНОДЕПРЕСАНТИ- лікарські засоби, пригноблюючі імунологічні реакції організму на інфекцію або чужорідні тканини. Використовують для запобігання відторгнення пересаджених органів, лікування АУТОІММУННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ і деяких видів раку.