71. Література і театр в умовах радянського мистецького життя

У перші пореволюційні роки мала місце й певна свобода існування різних за ідейно-мистецьким спрямуванням видань. Так, продовжували виходити дуже шановані в часи Центральної Ради та Директорії видання — Літературно-критичний альманах і журнал Музагет,які присвячувалися наймодернішим творам. Водночас існує й багато видань, присвячених новій революційній літературі — журнали Мистецтво 1919-1920, Шляхи мистецтва 1921-1923, збірники та альманахи Червоний вінок 1919, Гроно 1920, Жовтень 1921, Вир революції 1921, Буяння 1921 тощо. Плуг — спілка селянських письменників. Вона нараховувала сотні членів та десятки місцевих організацій і проводила велику культурну роботу, популяризуючи серед найширших селянських та робітничих мас українську літературу й українську мову. Активними членами Плугу були С. Пилипенко голова, Д. Бедзик, А. Головко, Г. Епік, Н. Забіла, О. Копиленко, В. Минко, П. Панч та ін. До Гарту належали В. Еллан-Блакитний голова, І. Дніпровський, М. Йогансен, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий та ін. На руїнах Гарту виникають такі різні організації, як ВУСПП Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927, органом якої став журнал Гарт, та ВАПЛІТЕ Вільна академія пролетарської літератури, 1926, що видавала періодично свої альманахи-зшитки до 1928. український символізм, яскраво виявлений у раннього П. Тичини, а також у Євгена Плужника та ін., виникнувши ще до жовтня 1917, повністю сформувався протягом 1917-1919 pp., мав свою групу Д. Загул, Я. Савченко, В. Ярошенко, О. Слісаренко, В. Кобилянський. Група неокласиків включала визначних майстрів слова — М. Зерова, М. Драй-Хмару, М. Рильського, П. Филиповича, О. Бургардта. Перші ознаки формування цієї групи навколо журналу Книгар відносяться до 1918 р. Ідеологом неокласиків вважають Миколу Зерова. У Західній Україні досить відомими у цей час є поети Богдан-Ігор Антонич Привітання життя, О. Ольжич Ріньє, Святослав Гординський Барви і лінії, Буруни, переспів Слова о полку Ігоревім, Наталя Лівицька-Холодна Вогонь і попіл, О. Турянський поема в прозі Поза межами болю та інші. Такі письменники, як С. Тудор, П. Козланюк, Я. Галан, О. Гаврилюк, М. Сопілка та ін., що утворили 1928 р. літературну організацію Горно, тримали звязок з Міжнародним обєднанням революційних письменників центр якого працював у Москві і систематично друкувалися в радянській періодиці. Кампанія гонінь на кращі сили української культури була мимоволі зініційована літературною дискусією 1925-1928, в якій запальні літератори гаряче і відверто відстоювали своє художнє і мистецьке кредо. На екранах зявляються перші фільми геніального режисера Олександра Довженка — Звенигород, Арсенал, Земля. В Україні твориться і новий театр. Макети мистецького обєднання Березіль — дітища Л. Курбаса — одержали золоту медаль на світовій театральній виставці 1925 р. в Парижі.Ще працюючи у студії при театрі М. Садовського, Курбас спрямував свої зусилля у бік естетичного театру — від шаблонів акторського виконання, від гри нутром. З цієї студії швидко виріс Молодий театр 1916. Першою програмною режисерською роботою Л. Курбаса стала вистава Цар Едіп. Вона була не лише театрально-революційною, а й полемічною відносно двох бачених режисером європейських постановок десятих років. Гайдамаки були показані вперше у березні 1920 р. на сцені Київського оперного театру. Вистава мала нечуваний успіх. Новий український репертуар в театрі Березіль повязаний з драматургією Миколи Куліша. Переломною, справді епохальною стала вистава Народний Малахій. Тут багато яскравої театральності, бутафорії. Наступною пєсою Куліша стала комедія Мина Мазайло — про впертий захист українським міщанином свого зрусифікованого обличчя. Великий розголос мала й премєра пєси І. Микитенка Диктатура 1930. Почалися атаки на Березіль, які завершилися вимогами від Курбаса зректися його колишніх помилок, переглянути своє минуле, засудити діяльність ВАПЛІТЕ, Хвильового та Скрипника. Курбас відмовився. Закінчив своє життя геніальний режисер у таборі на Соловках.

71. Памятники Т.Шевченкові 1920-1930-х рр. в Україні — причини і передумови встановлення.

За сприятливих умов для відродження вітчизняної культури у газетних матеріалах 1920-х р. постійно порушувалися проблеми дослідження духовної спадщини українського народу, створення системи памяткознавства. Грунтовні теоретичні й аналітичні статті, постанови уряду УСРР, нормативні документи офіційних установ, інформаційні повідомлення, кореспонденції, дописи, листи та інші матеріали з центру і місць, резолюції зібрань памяткоохоронних громадських організацій, критика й бібліографія, зокрема про нові краєзнавчі видання, — усе це було підпорядковане головній меті — широкому інформуванню громадськості про теорію та практику охорони обєктів історії і культури України у зазначений період. М.Манізер створив памятники Т.Г.Шевченку, що були встановлені в Харкові у 1934 р., у Києві в 1939 р.

72.