78.Обставини, що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння: необхідна оборона та крайня необхідність.

У правоохоронній практиці зустрічаються випадки, коли окремі дії осіб можуть здаватися суспільно небезпечними і зовні підпадають під ознаки того чи іншого кримінального закону, але які через певні обставини позбавлені суспільної небезпеки, а тому не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності і покарання.

У стані необхідної оборони, крайньої необхідності або при затриманні злочинця завдається шкода суспільним відносинам, але враховуючи, що ці дії спрямовані на захист інтересів держави, суспільства, законних прав та інтересів окремих громадян, яким загрожує небезпека, вони не тільки не є суспільно небезпечними, а навпаки – є суспільно корисними.

Кожна людина, має право на необхідну оборону, тобто вчинення дії, як зазначено в законі, з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Правомірним буде застосування навіть зброї або будь-яких інших засобів чи предметів з певними наслідками, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи, припинення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення.

Шкода може бути заподіяна і злочинцю з метою його затримання і доставлення відповідним органам влади для подальшого вирішення питання про відповідальність. Такі дії теж визнаються суспільно корисними, бо сприяють боротьбі зі злочинність.

79.Стадії вчинення умисного злочину.

На практиці іноді виникають труднощі при вирішенні питання відповідальність осіб, які діяли з неконкретизованим або альтернативним умислом.

При неконкретизованому умислі у свідомості особи попередньо не конкретизований намір заподіяти якісь певні (визначені) наслідки. їй байдуже, будуть вони більш тяжкі чи менш тяжкі. Особу повною мірою влаштовують будь-які з них. З настанням злочинного наслідку вчинене повинно кваліфікуватися як закінчений злочин, залежно від наслідків, що фактично настали. Якщо ж, незважаючи на намагання заподіяти шкоду, вона не настала, скоєне треба розглядати як замах на спричинення найменш тяжкого наслідку. Це пояснюється тим, що особа бажала настання як більш тяжкого наслідку, так і менш тяжкого наслідку. В цьому випадку немає підстав притягувати особу до кримінальної відповідальності за замах на спричинення більш тяжких наслідків, оскільки відповідальність за закінчений злочин при невизначеному (неконкретизованому) умислі настає за фактично спричинену шкоду.

При альтернативному умислі особа передбачає настання індивідуально визначених злочинних наслідків і бажає настання будь-якого з них. Оскільки бажанням охоплювалось також настання більш тяжкого наслідку, відповідальність визначається з врахуванням спрямованості умислу на заподіяння більш тяжкого наслідку. Якщо ж злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від волі винного, або настали наслідки менш небезпечні, ніж ті, які охоплювались його умислом, він повинен нести відповідальність за замах на злочин, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочинний наслідок.1

Готування до злочину й замах на злочин можливі в усіх умисних злочинах із матеріальним складом. Винятком із цього правила є злочини, що вчинюються в стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. До початку дій потерпілого винний не має гадки про вчинення злочину і навіть не припускає, що вчинить його. Крім того, сильне душевне хвилювання виникає раптово і протікає недовгочасно. Тому готування до вчинення подібного злочину неможливе.