3.2. Внутр. Та зовн фактори у розвитку давньоруської держ

Внутрішні фактори у розвитку давньоруської держави

Першочерговим князем Київської Русі, що спрямовував свої сили на пошуки нових способів поширення і зміцнення своєї влади на своїй території, як зазначає літопис. Олег зіткнувся з непокорою місцевих князів, які визнавали законну владу попередника Аскольда. Діяльність його наступників Олега, Ігоря та Святослава мала більш зовнішньо політичний характер, а от діяльність дружини Ігоря княгині Ольги мала визначний і внутрішній характер діяльності. Після смерті чоловіка вона заходилась впорядковувати збір данини, щоб запобігти в майбутньому подій, подібних до тих, унаслідок яких загину її чоловік. Ольга вперше в історії Руської держави вдалася до заходів, що передбачали ліквідацію місцевих княжінь. Князь Святослав, син Ольги та Ігоря мало дбав про внутрішню політику. Найбільш уважно до внутрішніх справ своєї держави ставився князь Володимир Великий. Саме він перший запровадив християнство на Русі у 988 році. Перший серед руських князів Володимир починає карбувати свою монету — золоту і срібну, багато чого запозичивши від арабських країн, Візантії. На них були зображені сам князь, образ Христа, а на деяких замість цього був вибитий тризуб. Також Володимир розгорну у Києві небачене будівництво. За часів його князювання Київ зріс у кілька разів. Його захищали потужні стіни, вал і рів. Із середини окрасою міста була Десятинна церква. Після смерті Володимира, князювання в Києві виборов Ярослав. Ярослав надає пріоритетного значення зміцненню внутріполітичного становища. У цій діяльності він спирався на бояр, що на цей час зміцнилися, посилили свій вплив на життя країни. У головних містах були посажені сини князя. Таким чином, Ярослав багато зробив для удосконалення державного і політичного ладу. З цією метою був вироблений і кодекс законів «Руська правда». Вона перш за все захищала інтереси феодалів, великого князям також інтереси народних мас від грубих форм феодального свавілля, які могли спровокувати народні виступи. Кровна помста замінялася штрафами, які встановлювали князь чи його намісники. Все це свідчило, що керівник країни турбується про життя своїх підданих, про підвищення організованості і цивілізованості суспільства. Ярослав подавав різноманітну і значну підтримку церкві і за її активної участі зміцнював ідеологічну основу суспільства. Він дбав про поширення християнської релігії, організацію церкви, розповсюдження візантійської освіти, культури, будував багаті храми, великі монастирі. Зокрема, на місці перемоги над печенігами у 1036 році була збудована брама з церквою Благовіщення, зверху покрита позолоченим металом — тому й назва «Золоті ворота»: збудовано собор святої Софії, відомий на весь світ величавий архітектурний пам'ятник. У Києві з'явилися монастирі св. Юрія, Печерський. Чудові храми, монастирі збудовані і в Чернігові, Чудові у Переяславі, Володимир-Волинському та інших містах.

Таким чином найбільш визначними князями, що зробили величезний вклад у розвиток Руської держави можна вважати Володимира Великого та Ярослава Мудрого – їх правління вважається піком розвитку Київської Русі. Нажаль після закінчення їх правління на державу чекав період розробленості та міжусобиць.

Зовнішня політика давньоруської держави

Київська Русь існувала за безперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, торками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 року, Долобський з'їзд 1103 року та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Торгівля Русі і Візантії мала державний характер. На ринках Константинополя реалізовувалась значна частина данини, що збирається київськими князями. Князі намагалися забезпечити для себе найбільш сприятливі умови в цій торгівлі, намагалися зміцнити свої позиції в Криму і Причорномор'я. При князя Олега об'єднані сили Київської держави взяли в облогу столицю Візантії Константинополь і змусили візантійського імператора підписати вигідний для Русі торговельний договір (911). До нас дійшов ще один договір з Візантією, укладений після менш вдалого походу на Константинополь князя Ігоря в 944г. Відповідно до договорами російські купці щорічно влітку приїжджали в Константинополь на торговельний сезон і жили там шість місяців. Для їх проживання було виділено певне місце в передмісті міста. За договором Олега, російські купці не платили ніякої мита, торгівля була переважно мінової.

Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969—971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів.

Знаходячись у центрі торгових шляхів, Київська Русь була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, підтримувала широкі торговельні зв'язки з багатьма країнами світу, сприяла значній активізації світової торгівлі. Різноманітні політичні, культурні зв'язки мала Русь із Візантією, слов'янськими країнами — Болгарією, Чехією, Польщею, а також з Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Норвегією, Швецією та ін. Досить широкими були контакти з країнами Кавказу. З київськими князями підтримували родинні стосунки правлячі кола більшості європейських країн, що особливо прагнули поріднитися з великими князями могутньої Русі. Високий рівень економіки, культури, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підкріплювана силою зброї у боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації висунули Русь на провідні пози ції у Європі й принесли їй глибоку пошану найрозвинутіших країн тогочасного світу.