Вже було.

----------------------------------------------------------------------------

№11.

Процедура інтерпретації результатів досліджень.

Аналіз соціологічних даних (від грец. — розчленування об'єкта на елементи) являє собою етап конкретно-соціологічного дослідження, під час якого за допомогою змістових суджень та математико-статистичних методів на основі первинної інформації розкриваються зв'язки досліджу­ваних змінних величин. Процедура аналізу соціологічних даних передбачає: 1) опрацювання інформації; 2) її узагальнення; 3) інтерпретацію отриманої інформації. Оволодіння прийомами, методами та технологією аналізу становить істотний чинник результативності соціологічного дослідження. Тому є сенс зупинитися на процедурі аналізу соціологічних даних докладніше. Опрацювання соціологічної інформації. Для успішного його проведення потрібна певна послідовність. На першій стадії весь масив методичного інструментарію перевіряється на предмет: 1) його точності, повноти і якості заповнення, виявлення помилок у відповідях на запитання та їх корекції, вибракування тих анкет, які запов­нені менш ніж на третину, контролю чіткості й адекватності відповідей, обведення цифрових кодів; 2) кодування інформації, її формалізації, присвоєння кожному варіанту відповідей певних умовних чисел-кодів, створення системи чисел, у якій вирішальне значення має сам порядок кодів (чисел). Отже, кодування — важливий чинник опрацювання соціологічних даних, який є невід'ємною складовою їх всебічного аналізу. Кодування інформації відбувається ще до початку дослідження, коли певні коди одержують ті варіанти відповідей на запитання анкети, які закладено в концепцію загальної проблеми. Після опитування проводиться кодування відповідей в такій послідовності: а) виписуються всі варіанти відпові­дей та визначається їх частота; б) здійснюється їх класифікація, зведення в певні змістові групи; в) розроблюється формалізований список варіан­тів — кодифікатор; г) за допомогою кодифікатора кодуються всі варіанти відповідей. Т ільки після проведення кодування можна переходити безпосередньо ідо опрацювання інформації. Існує два вивірених практикою способи та­кого опрацювання: 1) ручний; 2) машинний, якому в сучасних умовах надається перевага. При цьому найчастіше використовують персональні комп'ютери, за допомогою яких можна опрацювати значні масиви соціологічної інформації. Технологічна процедура такої роботи повторює за­гальні правила, але соціолог, окрім цього, повинен знати технічні можли­вості ЕОМ, уміти правильно і своєчасно скласти завдання для опрацю­вання. Результати розрахунків за допомогою ЕОМ одержують у вигляді табуляграм. їх зміст і форма запису соціологічної інформації визначаються гіпотезами дослідження та технічними можливостями.

Таким чином, опрацювання інформації дає надійні підстави для її уза­гальнення, яке є ще одним елементом її загального аналізу. У свою чергу, узагальнення здійснюється у кількох формах, що фіксують різний рівень аналізу. Найпростішою з них є групування даних, тобто віднесення рес­пондента до тієї чи іншої групи залежно від обраного показника. Згрупо­вані таким чином однорідні за складом групи стають об'єктом аналізу. Основна проблема, що виникає у разі використання простого групуван­ня, — правильний вибір показника, за яким здійснюється групування.

---------------------------------------------------------------------------------

№12.

Вчення про суспільство в концепціях стародавнього світу.

Історія соціальної думки Стародавньої Індії свідчить про існування різноманітних ідейних течій і їхніх представників, що намагалися не просто пояснити світ людських відносин, але й „узгодити” його з релігійним буттям людини, показати цінність релігії для реальних людських відносин. Бажання зберегти релігійне панування над духовним світом особистості призвело до багатовікової боротьби двох напрямків: ідеалізму і матеріалізму.

Різноманітні соціально-філософські ідеї знайшли своє відображення в цивілізації, створеній індійським народом, і вплинули на хід світового розвитку.

Антична історія Греції і Риму надає багатий матеріал для розвитку соціологічної науки. Погляди на суспільство має філософська спадщина Демокріта, Платона, Аристотеля та багатьох інших античних авторів.

Демокріт (5-4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософ вважав, що суспільство виникає в лоні природи, причому люди, спостерігаючи за природою и переймаючи спосіб життя тваринного світу, прийшли до культурного життя. Так, наприклад, у павуків люди навчилися ткати, у ластівок - будувати житло, у лебедів, солов’їв – співати і таке інше. Оскільки люди жили певними спільнотами в різних місцях землі, то й мови в них були різні, від цих об’єднань виникли всі народи. Індивід повинен підкорятися державі, раб - пану, а суспільство мало узгоджуватися з природою , з якої воно вийшло. Найкраща держава – демократія, бо вона забезпечує вибір найдостойніших для сумлінного виконання державних обов’язків.

Платон ( 5-4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософ розглянув соціально-політичні проблеми в творах «Політик», «Держава», «Закони». На його думку, держава і закони необхідні, оскільки більшість людей не спроможні керувати своїми пристрастями і бажаннями, тобто не здатні досягти досконалості.

Правильні форми держави - монархія і аристократія, якщо вони законні, а їх діяльність спрямована на досягнення блага і злагоди.

Неправильні форми держави:

• тімократія (панування честолюбців, що прагнуть до збагачення, займаються здирництвом та корупцією);

• олігархія (панування купки багатіїв-марнотратників, злодіїв, що не займаються своєю справою);

• демократія – влада більшості, яка може бути законною і незаконною ( коли демос захоплює владу шляхом насильства);

• тиранія – влада одного над усіма, яка приходить на зміну виродженої демократії.

Платон пропонує модель політичного устрою – «ідеальну державу», яка здатна реалізувати головний принцип життя – справедливість і благо. В ідеальній державі повинні, за думкою філософа, жити три верстви населення, які не повинні втручатися в справи один одного:

1. філософи-правителі (розумний початок);

2. воїни-стражники ( лютий початок);

3. виробники ( ремісники, хлібороби, будівельники тощо)

В ідеальній державі немає місця приватній власності, держава повинна втручатися в регулювання шлюбних відносин, оскільки діти беруться на виховання державою і, як і жінки, є спільними для членів суспільства.

Арістотель (4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософ, який вважав, що сенс життя людини – досягнення вищого блага через діяльність, доброчесність. Ці проблеми розглядаються в його етичному вченні ( «Етика Нікомаха», «Етика Евдема», «Велика етика»).

Філософ виділяє два види доброчесності (арете):

1. « етичні арете», що походять від звичок, характеру:

2. «діаноетичні арете» - інтелектуальні доброчесності, які полягають в діяльності розуму, відшуканні істини заради пізнавального процесу чи для практичної діяльності і поведінки людини.

Уявлення про державу:

• держава виникає природно, як і всі живі організми;

• лише в державі людина стає повноцінною;

• людина, яка живе поза держави є недорозвиненою в моральному плані істотою;

• усім громадянам держава забезпечує справедливість, оскільки регулює норми політичного спілкування;

• правильні форми державного правління, що забезпечують загальне благо і користь – це монархія (царська влада), аристократія (влада небагатьох), політія ( правління більшості);

• неправильні форми державного правління – тиранія, олігархія (влада, що піклується про вигоди заможних громадян), демократія (вигода неімущих);

• панування і підкорення необхідні і корисні, одним призначено підкорятися, іншим – володарювати.

Арістотель виділяє три способи життя:

1. брутальний, грубий, коли під благом і щастям люди розуміють втіхи и розваги;

2. державний, під яким люди достойні і діяльні розуміють пошану, яка є метою життя;

3. споглядальний

-------------------------------------------------------------------------------

№13.