Виникнення і розвиток економічної соціології (а.Сміт, о.Конт, к.Марк,е.Дюркгейм та ін.).

Економічна соціологія – інтегральна наукова дисципліна, яка досліджує соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки.

сфер

Економічна соціологія виникла в сер. 50-х рр. ХХ ст. в США з метою осмислення складних процесів управління і пошуку ефективних моделей господарювання. Засновники – Н. Смелзер, Т. Парсонс, К.Девіс).

Особливий інтерес виявляє вона до взаємодії економічної та соціальної

Відповідно економічна соціологія покликана досліджувати економічне життя, розвиток економіки як соціальний процес, спонукуваний активністю соціальних суб'єктів, інтересами, взаємодією соціальних спільнот.

У своєму розвитку економічна соціологія пройшла 5 етапів:

І етап

Д. Рікардо – 1817 р. Праця «Основи політичної економії та оподаткування» присвячена проблемам економічної діяльності людини. Він виробив теорії розподілу та відтворення, які мають за своєю природою соціальний характер.

У ХІХ ст. першим звернув увагу на соціальні протиріччя капіталістичного суспільства швейцарський економіст Жан-Шарль-Леонар де Сісмонді (1773—1842), поставивши питання про взаємодію капіталістичної системи виробництва і споживання, законодавче обмеження розвитку великого капіталу, підтримку дрібних виробників.

Огюст Конт одним з перших вказав на характерні особливості індустріального суспільства, сформував закони його функціонування та розвитку.

Карл Маркс розглядав закономірності економічного розвитку з позиції інтересів, діяльності й відносин між класами, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту. Стрижнем соціального механізму розвитку капіталістичної економіки він вважав класову боротьбу пролетаріату і буржуазії, в основі якої лежить протилежність класових інтересів щодо власності на засоби виробництва і, відповідно, до політичної влади.

Макс Вебер розробив теорію соціальних інститутів та визначив їх роль у регулюванні економіки. Визначальним він вважав вплив на розвиток економіки трьох інститутів – політики, етики та релігії. Він розробив такі категорії, як влада, авторитет, бюрократизація, адміністрація та ін. Вебер намагався виявити вплив економіки на політику та інші сфери соціального розвитку.

На думку американського соціолога Торстейна Веблена (1857—1929), соціальними регуляторами людських дій є інстинкти, схильності, звички, зумовлені способом споживання. Під час їх аналізу часто вдаються до категорії «економічна поведінка».

Еміль Дюркгейм – 1983 р. Праця «Про розподіл суспільної праці», в якій подано тлумачення соціальних процесів у економічній сфері. Він вперше описав працю як соціальний процес інтеграції суспільства, довів, що соціальні протиріччя є причиною анемічності відповідних відносин.

Економічний процес розподілу праці має не лише соціальні наслідки, але й сам обумовлений соціальним станом суспільства.

ІІ етап – поч. 20-х – сер. 50-х р.р. ХХ ст. – збігся з бурхливим розвитком емпіричних соціологічних досліджень. У становленні економічної соціології найважливішу роль відіграли індустріальна соціологія, соціологія організацій, теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності.

Відзначається важливість людських відносин, формальних та неформальних груп в організаціях; теорія малих груп, лідерства та керівництва; проблематика соціальної диференціації.

ІІІ етап – 50 – 60 р.р. ХХ ст.

Структурно-функціональний напрям теоретичної соціології (Т. Парсонс, Н. Смелзер, К. Девіс, Д. Мурі), який намагався пов’язати економіку з іншими підсистемами суспільного життя.

У працях Т. Парсонса «Економіка та суспільство» (1956 р.) та Н. Смелзера «Соціологія економічного життя» (1962 р.) вперше здійснена спроба описати предмет, розглянути історію економічної соціології. Економіка є однією з підсистем соціальної системи, яка виконує функцію адаптації суспільства до навколишнього середовища.

Підсистеми економіки: виробництва, капіталовкладення, природні та людські ресурси, підприємництво, яке виконує головну функцію інтеграції.

IV етап – кінець 60-х – 70-ті р.р. ХХ ст. оцінюється як кризовий, пов’язаний з різкою критикою методології структурного функціоналізму. Дослідникам не вдалося досягти належного рівня синтезу економічного та соціального аналізу, створити концепцію, що органічно поєднувала б усю множину різнотематичних досліджень, ставлячи їх на міцну теоретичну основу.