123. Сировинна база хімічної промисловості

Хімічна промисловість-галузь промисловості, де переважають хімічні методи обробки сировини. Вона зумовлює науково-технічний прогрес унших галузей господарства, виробляє товари народного споживання.

Галузь має достатню сировинну базу і складну структуру. Сировинна база складається з камяного і бурого вугілля, нафти, камяної і калійної солі, фосфоритів, крейди, вапняків, супутних газів, сірки, відходів чорної і кольорової металургії, харчової промисловості і лісопромислового комплексу.

Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості. Невичерпни­ми є запаси кухонної солі (понад 10 млрд. т), більша поло­вина яких припадає на Артемівсько-Слов'янське родови­ще Донбасу. Соляні пласти залягають на глибині від 80 до 500 м, їх товщина місцями сягає 20—28 м. Великі родови­ща кухонної солі є в Закарпатті, де здавна розробляють Солотвинське родовище. Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північного Криму: са­моосадна сіль і ропа Сиваських озер, які містять у своєму складі розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Прикарпаття багате на родо­вища калійних солей, що використовуються у виробниц­тві безхлорних добрив і магнію. Розробляють великі родо­вища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стеб­ник) областях.

Дуже великі родовища самородної сірки відкриті у по­воєнний час на Прикарпатті: Роздольське, Яворівське, Не-мирівське (Львівська область), Глумаєвське (Івано-Фран­ківськ) та ін. На базі перших двох створені потужні про­мислові підприємства.

Проте обмеженими є розвідані запаси фосфоритів, які використовуються для виробництва фосфатних добрив. Найбільше — Кролевецьке родовище в Сумській області — через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розроблення дорогим підземним способом. Але якщо його розробляти комплексно, воно може дати промисловий ефект. Як фосфорна сировина можуть бути використані апатитові руди, які залягають у Дніпропетровській і Жи­томирській областях. Витрати на їх добування можуть бу­ти нижчими, ніж на імпорт апатитів з Росії.

На території України розвідано кілька великих родо­вищ титанових руд. Вони належать до металургійної сиро­вини, але їх використовують і в хімічній промисловості для виробництва пігментного двоокису титану. Основні ро­довища титанових руд є в Житомирській і Дніпропетров­ській областях. Сировиною для виробництва титанових барвників є солі Сиваських озер.

У достатній кількості вітчизняна хімічна промисло­вість забезпечена карбонатною сировиною (Донбас, До-нецько-Придніпровська низовина тощо).

Хімічна промисловість використовує і промислові від­ходи. На базі коксохімічного виробництва з вугілля отри­мують багато інших цінних продуктів: аміак, смоли, бен­зол тощо. Великі коксохімічні заводи збудовані поблизу основних споживачів коксу — металургійних заводів — у багатьох містах Донбасу: Горлівці, Донецьку, Макіївці, Авдіївці, Алчевську, Стаханові, Єнакієві, Маріуполі, За­поріжжі.

Комбінування коксохімічного і металургійного вироб­ництв забезпечує значний економічний ефект, оскільки доменні гази використовують для обігріву коксових пе­чей, а високоякісні гази — для технологічних потреб ста-леварних і прокатних цехів металургійних заводів, під­приємств хімічної промисловості та газифікації населе­них пунктів.

Важливим постачальником сировини для хімічної про­мисловості є нафтопереробна. За відносно невеликого ви­добутку вітчизняної нафти нафтопереробні заводи працю­ють здебільшого на імпортній сировині. Розташовані вони у Лисичанську, Кременчуці, Одесі, Херсоні. Але їх потуж­ності для цілей хімічної промисловості використовуються недостатньо. Загалом, попри наявність потужної сировин­ної бази хімічної промисловості, Україна ще істотно зале­жить від зовнішніх поставок сировини і напівфабрикатів, що особливо згубно вплинуло на розвиток галузі в останні роки XX ст. у зв'язку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством щодо їх регулювання.