9.Економічні потреби, їх суть і класифікація
Потреба – об’єктивна необхідність людини у чомусь, що спонукає її до діяльності.
Кількість та якість потреб людини залежить від рівня її культури, типу суспільства.
Широкою популярністю у світі користується класифікація потреб, здійснена американським ученим А.Маслоу.
реалізація можливостей,
зростання особистості.
визнання з боку оточуючих.
почуття незалежності,
підтримки, прихильності.
впевненість у майбутньому.
їжа, одяг, відпочинок.
Спочатку іде задоволення первинних потреб, а пізніше вторинних.
Визначальним серед потреб є економічні. Вони стають внутрішнім мотивом людини, який спонукає її до економічної діяльності для забезпечення добробуту. Найповніше добробут розкривається через індекс розвитку людини, який вимірюється тривалістю життя, рівнем доходу, освіченості. Україна за цим індексом посідала в 1994р. 45-те місце у світі, а в 1998р. – 102-ге.
Є різні критерії класифікації економічних потреб.
Виходячи з інтересів розвитку людини, вирізняють потреби у відтворенні робочої сили і потреби у розвитку особистості. До І належить: потреби в одязі, їжі, житті, кваліфікації. До ІІ-их – потреби в наявності вільного часу для занять спорту, музикою, політикою.
З огляду на людину як біосоціальну істоту розрізняють потребу фізіологічні (повітря, їжа, вода) та соціальні (потреби в освіті, охороні здоров’я, розвагах, відвідування театрів).
За способом задоволення:
індивідуальні (одязі, їжі, житті);
колективні, які спільно задовольняються в трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз відпочинку);
суспільні – потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті довкілля.
За ступенем задоволення:
абсолютні, які визначаються максимально можливим обсягом виробництва за найбільш сприятливих умов;
багато спроможні – виступають у формі задоволення платоспроможного попиту.
Кваліфікація щодо суперечливих сторін людини економічної:
потреби людини, працівника пов’язані з процесом праці і можливістю працювати;
потреби у якісному вдосконаленні умов праці. Це санітарно гігієнічні умови (забрудненість повітря, освітленість, шум, температура);
фізичні вимоги – темп роботи, тривалість робочого циклу, прив’язаність до робочого місця.
Потреби у вільній і творчій праці.
Потреби людини-власника в отриманні гідної величини зарплати, привласненні прибутку через володіння акціями, отриманні житла товарів довгострокового користування.
У структурі потреб сучасного працівника розрізняють також потреби у товарах повсякденного попиту та тривалого користування, потреби в послугах та духовні потреби.
10. Економічна система та її структурні елементи
Економічна система – це сфера функціонування продуктивних сил, економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Її елементами (складовими) виступають:
Продуктивні сили;
Техніко-економічні та організаційно-економічні відносини;
Відносини власності;
Господарський механізм.
Конкретна історична форма власності і сукупність економічних відносин, які відповідають даним продуктивним силам і взаємодіють з ними, розвиваються на основі дії об’єктивних економічних законів. Такі взаємозв’язки визначають ступінь економічної системи.
Структурні елементи, що формують різноманітні економічні системи, неоднорідні за своїм змістом. Вони поєднують в собі основні та похідні, нові, що народжуються, та що відмирають, старі господарські елементи. Наприклад, в Україні та інших постсоціалістичних республіках директивне планування замінюється так званим індикативним (рекомендуючим) плануванням.
В нових ринкових умовах структурні елементи економічної системи характеризується більшим динамізмом, рухомістю, гнучкістю, а інколи і суперечливістю розвитку.
Економічна система включає рінні сфери функціонування, різні рівні господарювання її суб’єктів. Сучасна економічна система не є сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною системою кількох рівнів, що взаємодіють. Рівні економічної системи та їхні основні суб’єкти визначають так:
І. Глобальний економічний рівень:
а) світова (планетарна)економіка;
б) економіка міждержавних об’єднань.
На цьому рівні до суб’єктів відносять :
а) міжнародні та міждержавні фінансово-економічні інституції (Світовий банк – СБ, Міжнародний валютний фонд – МВФ; Європейський банк реконструкції і розвитку – ЄБРР та ін.);
б) транснаціональні корпорації (ТНК); фінансово-промислові групи (ФПГ); світові підприємницькі структури (СПС).
ІІ. Макроекономічний рівень:
а) національні економіки;
б) економіка територіально-економічних комплексів;
в) галузева економіка.
До суб’єктів макроекономічного рівня відносять :
а) суспільно-державні економічні інституції;
б) територіально-регіональне галузеві об’єднання;
в) вільні економічні зони;
г) територіально-виробничі комплекси.
ІІІ. Мета економічний рівень:
а) економіка окремих ринків (товарного, ресурсного, робочої сили);
б) економіка ринкових інфраструктурних підсистем (банківської, фінансової, податкової, грошової тощо).
Суб’єктами цього рівня є :
а) інфраструктурні інституції окремих ринків;
б) банківські, біржові, податкові та інші установи і об’єднання.
ІV. Мікроекономічний рівень:
а) локальна економіка;
б) індивідуальна економіка.
Суб’єктами базового мікроекономічного рівня виступають підприємства. Фірми, організації, установи, сім’ї, домашні господарства.
Центральне місце в економічній системі належить людині, як основній продуктивній силі суспільства. Людині приходиться мати справу з організацією виробництва, характер якого залежить від технологічного способу виробництва. Технологічний спосіб виробництва відображає поєднання засобів праці з організацією виробництва.
Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. У відповідності з трьома етапами розвитку техніки розрізняють технологічні способи виробництва, які ґрунтуються на:
ручній праці – початок ХVІ – кінець ХVІІІ ст.;
на машинній праці – початок ХІХ ст., коли відбулася промислова революція, і до середини 50-х років ХХ ст.;
на автоматизованій праці – розпочався в кінці 50-х років ХХ ст. у зв’язку з розгортанням НТР вступила в новий етап свого розвитку, який зв’язаний з електронізацією матеріального виробництва та надання послуг і обігу.
З кінця ХХ ст. у найбільш розвинутих країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства – інформаційного.
Складову основу інформаційного суспільства становить інноваційно-інформаційна економіка, до якої мають перейти передові держави світу в трансформаційний період ХХІ століття.