2. Внутрішня політика Президента Джорджа Буша (молодшого)

На виборах 2000 р. кандидатом на президентський пост виступали від демократів Альберт Ґор, який упродовж урядування Б. Клінтона займав посаду віце-президента країни, а від республіканців - син колишнього президента Дж. Буша - Джордж Буш (молодший), губернатор штату Техас. А. Ґор зосередив свою виборну кампанію на підкресленні економічного процвітання країни, досягнутому підчас правління адміністрації Б.Клінтона й обіцяв продовжити політику свого попередника. Республіканці, зі свого боку, значно оновили програмні настанови. Передбачаючи, як і раніше, систематичне скорочення податків, зокрема на корпорації, партія разом із тим висунула низку лозунгів, запозичених у демократів: щодо регулюючої ролі уряду у сфері економіки та соціальних відносин, прийняття нових програм розвитку освіти, розширення мережі медичного страхування. Ці зрушення від правих позицій до центру ("консерватизм із людським обличчям") сприяли збільшенню електорату Республіканської партії. Підходи А. Ґора і Дж. Буша до стратегічних питань внутрішньої і зовнішньої політики багато в чому збігалися. У перебігу виборної кампанії шанси обох кандидатів на перемогу оцінювались як рівні. На виборах за А. Ґора проголосувала переважна частина афроамериканських виборців, більшість іспаномовних іммігрантів з Латинської Америки, основна маса американців азійського походження, більшість жінок. Дж. Бушеві віддали перевагу білі американці, представники середнього класу і заможних верств населення, більше чоловіків.

По завершенні голосування виникли труднощі з підрахунком голосів. Коли на всіх попередніх виборах їх результати ставали відомими вже наступного ранку, то тепер потрібно було аж п'ять тижнів часу і втручання Верховного суду США, щоби назвати переможця. І хоча за А. Ґора проголосувало на півмільйона виборців більше, ніж за Дж. Буша (молодшого), останній одержав на п'ять голосів вибірників більше за свого опонента, і переможцем, нарешті, було оголошено кандидата від Республіканської партії. Неоднозначними виявились і результати виборів до конгресу. В палаті представників республіканці одержали невелику більшість, а в сенаті обидві партії здобули рівну кількість місць.

У січні 2001 р. Дж. Буш (молодший) прийняв президентські повноваження і став 43-м президентом США. Свій уряд він сформував із представників різноманітних напрямків і поглядів - від лібералів до жорстких консерваторів.

Уже наприкінці 2000 р. в економіці США стали виявлятися перші ознаки рецесії. З початком XXI ст. тривале процвітання 1981—2000 pp. в економіці США змінилося спадом у виробництві.

На початку 2000-х років спостерігався циклічний спад економіки США - приблизно на 1,5%. З метою стабілізації господарського розвитку Федеральна резервна система США, тобто державний банк, різко знизили - з 6 до 1% - ставку на кредити. Результатом було те, що "дешеві гроші" суттєво посприяли активному зростанню як фондового ринку США, так і, особливо, ринку нерухомості, де відбувався справжній спекулятивний бум. Значна частина операцій з купівлі житлових будинків перевищила реальний попит, бо відбувалася у сподіванні на прибуток покупців, враховуючи постійне зростання цін. При цьому банки стали пропонувати населенню надзвичайно пільгові кредити, і позичальники охоче ними користувалися, не дуже дбаючи, як ці кредити, з якими відсотками будуть повертати. Зростання економіки США у 2005 і 2006 рр. (враховуючи і спекулятивний бум на ринку нерухомості) становило 3,3 % на рік. Однак економіка "перегрілась", і федеральна резервна система стала поступово збільшувати кредитну ставку з 1% до 5,25 %. У результаті позичальники потрапили у лещата відсоткового ризику, їхні відсоткові видатки збільшилися на третину. У 2007 р., у зв'язку зі зростанням неповернення грошових сум, ринок нерухомості пішов униз, банки почали втрачати гроші. Іпотечна криза у США започаткувала загальносвітову фінансово-економічну кризу, що розгорнулась у 2008 - 2009 рр. Вона знайшла прояв у повсюдному скороченні обсягу виробництва, зниженні попиту і цін на сировину, зростанні безробіття. Зокрема рівень безробіття у США, який наприкінці 2006 р. становив 4,5 % активної робочої сили, у лютому 2009 р. зріс до 7,6% (4,8 млн. осіб). Економічну кризу визнано найважчою від періоду Великої депресії 30-х років минулого століття.

Спроби адміністрації Дж. Буша приборкати кризу або принаймні обмежити її руйнівну дію шляхом вливання багатомільярдних бюджетних коштів (при масштабному зростанні державного боргу, який у 2008 р. досяг рівня 10 трлн доларів) насамперед для відновлення функціонування розладнаної банківської системи, а також для допомоги стратегічно важливим компаніям, щоб врятувати їх від банкрутства, суттєвих результатів не дали. Подолання кризи залишилося на долю наступної адміністрації.

Теракти 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку, Вашингтоні та штаті Пенсільванія, що призвели до загибелі 3044 осіб, завдали США також великих матеріальних збитків на суму близько 16 млрд. дол. Самі події і психологічний шок від них у країні посилили економічні й фінансові негаразди. Почалося обвальне падіння вартості цінних паперів, почав знижуватися курс долара стосовно євро, єни, фунта стерлінгів тощо. Лише ціною величезних доларових ін'єкцій з боку Федеральної резервної системи вдалося не допустити фінансової катастрофи. Однак падіння темпів розвитку виробництва прискорилося. ВВП у 2001 р. збільшився лише на 1,1 %. Очікуваних змін на краще в економіці США не відбулося й у 2002 p., і на початку 2003 р. Президент виклав програму стабілізації економіки шляхом зниження податкового тиску на виробництво.

Внутрішня політика США після 11 вересня 2001 р. була підпорядкована боротьбі з міжнародним екстремізмом. У жовтні 2001 р. конгрес США прийняв Закон про боротьбу з тероризмом і білль про права, який передбачав цілий комплекс заходів для припинення насилля (посилення кримінальних законів, спрямованих на боротьбу з тероризмом, удосконалення розвідувальної системи, матеріальне забезпечення жертв тероризму, введення суворіших норм імміграційного законодавства, охорона кордонів, зміцнення внутрішньої безпеки). Американська громадськість виявляє стурбованість з цього приводу, оскільки вважає, що передбачене законом наділення правоохоронних та розвідувальних служб широкими повноваженнями може бути небезпечним для американської демократії. Водночас США вдалися до переозброєння армії (єдиної армії у світі, яка має все необхідне для самостійного ведення бойових дій у будь-який час і в будь-якому районі світу) системами п'ятого й шостого поколінь, які випробовувалися в "гарячих точках". Зокрема, під час операції "Незламна воля" (жовтень — листопад 2001 р.) проти талібів та терористів із "Аль-Каїди" військові США застосували високоточну ракету АГМ-142. Відразу ж після 11 вересня США збільшили військовий бюджет на 65 млрд. дол., а річний бюджет Пентагону, підписаний Бушем 10 січня 2002, сягнув 318 млрд. дол. Збільшення військових витрат і зменшення податкових надходжень через обвал цінних паперів на фондових ринках призвели до того, що дефіцит державного бюджету у 2002 р. становив 165 млрд. дол. Однак на проміжних виборах до конгресу у листопаді 2002 р. республіканці здобули більшість в обох палатах. Позиції Буша після подій 11 вересня ще більше зміцніли.

Висновок.

Дж. Буш молодшого не можна назвати пересічним президентом в історії США. На його правління припав тяжкий період в історії країни. Найзнаменнішою подією яка різко змінила погляди політиків і самого президента був теракт 11 вересня 2001 року, що стався фактично через кілька місяців після інавгурації Буша на посадупрезидента.

Фактично теракт 11 вересня показав наскільки беззахисна Америка, напад на яку змогла здійснити купка терористів озброєних лише холодною зброєю. Виходячи з таких реалій президентові терміново потрібно було приймати важливі рішення, які звичайно не могли задовольняти всіх і були досить неоднозначними.

Так після теракту 11 вересня основний курс Америки було взято на боротьбу з тероризмом. Цей курс найбільше звичайно позначився на зовнішній політиці, проте не менше він зачепив і внутрішню. На масштабні операції американських військ потрібні були колосальні кошти, що величезним тягарем впало на економіку країни, яка і так перебувала у далеко не найкращому стані. Спад економічних показників простежується ще з 2000 року, після теракту він набрав значних обертів. Федеральній резервній системі довелося здійснити значні зусилля щоб не допустити кризи. Усе це все більше погіршувало економічний стан країни і збільшувало державний борг США.

Внутрішню політику Дж. Буша потрібно розглядати як таку що була зумовлена більше зовнішньополітичними чинниками і проблемами з якими зіткнулися США у ХХІ столітті. В результаті таке недбальство призвело до економічної кризи, якої США не знали від 1930-х рр.. Хоча звичайно адміністрація президента розуміла внутрішні проблеми в країні, все ж набагато більшої уваги вона приділяла зовнішньополітичним справам, залишивши після себе не дуже хороший спадок наступнику Дж. Буша (молодшого), Бараку Обамі .

Соціально-економічний і політичний розвиток Індії наприкінці ХХ – початку ХХІ ст Iндiя — країна контрастів. Національним символом республіки є чотири грізних лева, однак ніколи Iндiя не вела загарбницьких воєн. Увійшовши в число провідних країн світу в області комп'ютерних технологій, Iндiя зберігає "пережитки минулого" - поділ людей на касти.

День звільнення країни вiд англійських колонiзаторiв став Днем незалежності Індії. Після її проголошення була створена конституційна асамблея, що розробила основний закон країни. Це зайняло два роки. День затвердження парламентом конституції i став Днем республіки. Індійська конституція найбільша у свiтi за обсягом — у ній виписані всі права та обов'язки 28-ми штатів.

У 1991 році після смерті Раджіва на хвилі співчуття до родини Ганді індуси віддають свої голоси ІНК, що вже було втратив першість, та 1996 році перемогу здобула партія «Бхаратія Джаната парті», а новий коаліційний уряд домігся зростання промисловості, запровадив широку приватизацію державних підприємств. В 2005 році ІНК знову повернувся до влади, Манмохан Сінях – сьогодні прем'єр-міністр Індії.

У травні 2009 р. в Індії відбулись 15-ті від моменту проголошення її незалежності вільні вибори. Правляча коаліція — Об’єднаний прогресивний альянс — здобула відразу 262 із 543 мандатів, із них 206 — в ІНК. Опозиційний Національний демократичний фронт, у якому головну роль відіграє індуїстська Партія Бхаратія Джаната, на думку багатьох, націоналістична, здобула 158 голосів. 76 голосів у блоку «Третя сила» — комуністів із партіями регіональної та кастової орієнтації, котрі кинули партіям-важковаговикам виклик, але зазнали невдачі.

Сьогодні Індійський національний конгрес із слабкої, інтелектуально хирлявої партії поступово перетворюється на нову динамічну силу, котра намагається скинути з себе ярлик зарозумілості, елітарності, стати ближчою до народу. 75-річний Сінгх може піти з поста прем’єра ще до закінчення п’ятирічного строку. Його наступником може стати молодий політик — 38-річний Рахул Ганді. Він — правнук, онук і син прем’єр-міністрів. Саме його зусиллями конгрес здобув більшість голосів у найбільш густонаселеному штаті країни Уттар-Прадеш. Сінгх уже заявив, що хотів би бачити його в складі нового кабінету. У родині Ганді є ще й запасний варіант — сестра Рахула Пріянка Ганді. Дехто вже сьогодні бачить у ній втілення індійської «залізної леді» Індіри Ганді. У будь-якому разі, повернення сім’ї Ганді на політичну арену Індії може стати ще одним результатом минулих виборів, тим більше що обидва її представники мають великий авторитет у індійців, особливо в молоді.

Усіляке розширення економічних зв'язків з Північчю стало одним з головних напрямків індійської зовнішньої політики з початку 90-х років. Індія вийшла на друге місце у світі за привабливістю для іноземних інвесторів. Лідером, як і раніше, залишається Китай, за Індією йдуть США, котрі, власне, й поступилися їй своєю позицією, перемістившись на третє місце. Політика лібералізації, проведена в Індії, виразилася, зокрема, у поступках іноземному капіталові в сфері фінансів і страхування, створенні спільних підприємств і відкритті чисто іноземних фірм, конвертації рупії.

Інтерес, що різко зріс до Індії не просто збіг, а швидше за все, викликаний поновленням у країні економічних реформ, основою яких є теплий прийом для інвесторів узагалі, а для прямих іноземних інвестицій — особливо. Індійські реформатори, котрі сьогодні «окопалися» в уряді країни, розглядають іноземні інвестиції як потужне джерело капіталу, розвитку високих технологій і всіляких ноу-хау. Іноземні інвестори отримали доступ до таких стратегічних секторів ринку, як телеком, авіація, банківський і медіа бізнес.

Уряд прийняв один iз прiоритетiв — iнтенсивний розвиток у сферi iнформацiйних технологiй. Був створений технопарк. Усiм комп'ютерним компанiям забезпечили пiльговi податковi умови, гарну науково-технiчну базу для розвитку.

В Індії іноземний бізнес найбільше цінує високий освітній рівень в галузі інформаційних технологій та виробництва програмного забезпечення. Iндiйськi вузи випускають щороку 200 тис. iнженерiв програмного забезпечення. Через п'ять рокiв планується, що число програмiстiв досягне одного мiльйона, через 10 — десяти мiльйонiв. Випускники Iндiйського технологiчного унiверситету їдуть, як правило, працювати в Америку i там досягають чималих успiхiв. Один з них створив систему електронної пошти Hotmail i продав її за $400 млн. Бiллу Гейтсу. 20 вiдсоткiв iнженерiв компанiї "Майкрософт" з Iндiї. Частину своїх прибуткiв вони iнвестують на розвиток того ж технологiчного унiверситету.

Найбільшим інвестором в індійську економіку є Сполучені Штати. Факти лише останніх місяців свідчать самі за себе. Слід сказати, що сьогодні так зване офшорне програмування — дуже популярна і вигідна тема для американських і європейських роботодавців. Вони прагнуть замовляти розробку програм за кордоном, найчастіше віддаючи перевагу Індії, адже оплата праці там істотно різниться від заробітної плати американського програміста. Наприклад, інженер програмного забезпечення в Індії заробляє вшестеро менше, ніж його колега в США.

Однак, окрім райдужних економічних перспектив, мільярдне за чисельністю населення Індії очікують передусім проблеми на соціальному фронті. 40% жителів країни, а це 400 млн. чоловік, перебиваються сьогодні менш ніж на 1 дол. на день. Попри те, що Індія досягла величезних успіхів у сфері інформаційних технологій і велика кількість висококваліфікованої робочої сили залучає в країну і найвідоміші транснаціональні компанії, попри те, що в Індії з’явився процвітаючий середній клас, основна маса населення, особливо сільського, неписьменна і продовжує жити в глибокій бідності. Прем’єр-міністр Манмохан Сінгх, який обійняв цю посаду в травні 2004 року, оголосив своїми головними завданнями зниження рівня бідності і продовження економічних реформ. І якщо реформування економіки його уряду вдається, то обіцяний «новий курс» для сільських регіонів Індії та виведення зі злиднів найбідніших прошарків суспільства поки що не приніс бажаних результатів.

Окрім соціальних існують також національно-релігійні проблеми. Так відносини між Делі і Ісламабадом погіршали після терактів в Мумбаї, в організації і реалізації яких звинувачують пакистанських бойовиків. В атаках на Мумбаї брали участь не менше 10 терористів. За офіційними даними, в результаті дій терористів в Мумбаї загинули, щонайменше, 174 людини, ще 239 отримали поранення.

Щодо діяльності «Тигрів звільнення Таміл-Ілама» (LTEE), то вони керують секціями на півночі і сході острова, і особливо тими, котрі лежать поза головними містами.

Починаючи з кінця 2001 року (мова про тимчасовий мир), LTTE вказує на свою готовність відмовитися від ідеї незалежної держави і задовільнитися політичною та економічною автономією для тамілів в межах спільного із урядом рішення. Цей компроміс приписують Норвегії, відомій симпатіями з боку і уряду, і повстанців. Разом з іншими скандинавськими країнами Норвегія тримає руку на пульсі мирних перемовин через Шрі-Ланкійську Моніторингову Місію.

Шрі-Ланкійський уряд займається масштабною військовою програмою, при цьому не забуваючи звинувачувати LTTE у використанні перемир’я, з метою наростити аналогічні мілітарні потуги. Крім того уряд і міжнародні організації, що опікуються правами людини, звинувачують «Тигрів» у викраденнях школярів, вбивствах політичних конкурентів і використанні терористів-смертників.

Землетрус у 2004 на Індоокеанському шельфі збільшив напругу між LTTE і національним урядом. Кожна група звинувачує іншу у неадекватних діях по знешкодженню наслідків руйнівного впливу стихії. Шрі-Ланкійський уряд підозрюється у блокуванні гуманітарної допомоги для жертв цунамі і доступу міжнародних гуманітарних агентств до тамільських областей, на котрі припало близько двох третин всіх нещасть та руйнувань.

Делі пасивно спостерігав, як на Шрі-Ланці влада країни завершила ліквідацію сепаратистів із руху «Тигри визволення Таміл-Ілама». Дата закінчення 30-річного конфлікту фактично збіглася з датою закінчення індійських виборів – травень 2009 р. На південь Індостану повалили тамільські біженці. Але навіть це не змусило Індію втрутитися.

Щодо зовнішньої політики Індії то припинення холодної війни в цілому позитивно позначилося на позиціях Індії в регіоні. У пріоритетах зовнішньої політики США вона стала займати значне місце, тоді як Пакистан - відносно менше, а Бангладеш і малі країни Південної Азії знаходяться на периферії американських інтересів. Для Індії особливо значимим є та обставина, що вже наприкінці 80-х років Сполучені Штати і Китай фактично визнали її домінування в Південній Азії і її стабілізуючій ролі в регіональній системі. У перспективі значення Індії для США може зростати в міру економічного розвитку країни і подальшого зміцнення її впливу в Азії.

Нинішній прем’єр Манмохан Сінгх у своїх зовнішньополітичних уподобаннях орієнтується на Америку. Багато людей навіть жартують, що, крім неї, він узагалі нічого не бачить, а інші напрями зовнішньої політики залишає своїм підлеглим. От чому «багатовекторність» індійської зовнішньої політики — справа майбутнього, і всі відносини з рештою світу Індія будує виходячи із економічних чинників.

Наріжним каменем зовнішньої політики Індії є принцип неприєднання. В основу покладена також концепція мирного співіснування, що одержала популярність як "панча шила" - п'ять принципів:

1. повага територіальної цілісності і суверенітету,

2. взаємний ненапад,

3. невтручання у внутрішні справи один одного,

4. рівність,

5. взаємна вигода.

Зовнішня політика проводиться Індією по чотирьох основних напрямках:

• відносини з найближчими сусідами - прикордонними державами;

• відносини з країнами Азії й Африки, зв'язаними з нею спільністю історичного розвитку і схожістю проблем, що об'єднало їх у Рух неприєднання;

• відносини з великими державами;

• участь у міжнародних організаціях, насамперед в ООН.

Не можна не згадати про ядерну програму Індії. Невід’ємною складовою ядерної доктрини Iндiї є: мораторій на подальшi ядерні випробування, зобов'язання не використовувати ядерну зброю першою, зобов'язання не використовувати ядерну зброю проти неядерної держави. Деякі з цих елементів вiдсутнi в полiтицi, що проводиться навіть так званими вiдповiдальними ядерними державами

З 1992 року Індія стала наполегливо заявляти про претензії на місце постійного члена в Раді Безпеки ООН. Продовжуючи дотримуватися традиційної для неї лінії на відмовлення від підписання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, вона в 1996 р. не поставила свій підпис під Договором про всеосяжну заборону ядерних іспитів, що одержав по суті одностайне схвалення членів світового співтовариства. Поставивши себе тим самим у положення напівізоляції, Делі потерпів поразку в ООН на виборах кандидата на місце представника від Азії в непостійні члени РБ.

Слід зазначити, що відношення Індії до проблеми нерозповсюдження ядерної зброї має не тільки регіональний і глобальний виміри, але також є предметом дискусій між різними політичними партіями і суспільними групами усередині країни. Фактор погрози з боку, у першу чергу, ядерного Китаю, а також і “коло ядерного ” Пакистану, послідовно використовується керівництвом Індії у внутрішньополітичних цілях заради консолідації різних політичних сил і боротьби з опозицією перед особою зовнішньої небезпеки. В даний час висувається чотири причини, через які Індія повинна негайно зробити ядерний вибір: 1. Це єдина відповідь на погрозу безпеки Індії з боку Китаю й аргумент проти будь-якого можливого шантажу в кризових ситуаціях. 2. Прискореного рішення цього питання вимагає ситуація з ядерною зброєю в колишніх республіках СРСР. 3. Незалежно від того, чи зробить Пакистан останній крок убік володіння бомбою чи ні, пакистано-китайський альянс залишається серйозною погрозою безпеки Індії. Iндiя ніколи не загрожувала застосуванням ядерної зброї, а також заявила про зобов'язання не застосовувати її першою. Iндiя заявила, що готова обговорювати з Пакистаном усі питання, включаючи проблему штату Джамму i Кашмiр, якщо Пакистан уживе заходів для припинення проникнення терористiв. 4. У результаті колапсу Радянського Союзу в Індії в один момент зникло відчуття реальної або психологічної захищеності, і вона залишилася абсолютно уразливою.

Отже, підсумовуючи вище сказане можна дійти висновку, що Індія вступила у XXI століття ядерною державою, що продемонструвало можливості її економіки. Але найбільша у світі демократія, як полюбляють називати Індію журналісти, має багато складних проблем як в економічній, так і в політичній сферах. Головні з них — низький рівень доходів на душу населення, яке вже перевищило мільярд, і сепаратизм етнічних меншин, що підриває цілісність країни.