1. Бразилія в кінці хх на початку ххі ст..

В грудні 1989 року на чергових президентських виборах переміг 40-річний Фернандо Коллорде Мело. Він уособлював новий тип політичного діяча, здатного дати неоліберальний імпульс до розвитку країни. Питання про необхідність змін у конституції постало буквально на другий день після інаугурації нового президента, який оголосив програму неоліберальних еко­номічних реформ- план "Нова Бразилія", або "план Коллора", спрямований на боротьбу з інфляцією, заохочення приватної ініціативи, зміцнення ринко­вих відносин та модернізацію промисловості. Деякі заходи, а саме звільнен­ня десятків тисяч державних службовців, зняття обмежень на діяльність іно­земного капіталу суперечили конституції. Розходився з Основним законом і "Проект національної реконструкції", який передбачав ліквідацію держав­ної монополії на нафту, допуск іноземного капіталу в нафто- та гірничодо­бувну галузі, припинення виплати пенсій за вислугою літ тощо.

Конституція фактично прирекла країну на життя в умовах високої інфляції, оскільки встановлені розміри держапарату були більші, ніж скарб­ниця могла профінансувати їх. Так само, передавши частину доходів від по­датків штатам і муніципалітетам, федеральний уряд залишився відповідаль­ним за загальнодержавні витрати, центральний банк країни покривав також місцеві дефіцити.

1990 року президент ужив заходів "шокової терапії", запровадив нову фінансову систему, замінивши стару грошову одиницю "новий крузадо" на "крузейро" і заморозивши на півтора роки всі види банківських внесків. Окрім цього, було запроваджено контроль за цінами, жорстку податкову політику та податок на майно, скасовано урядові пільги і субсидії, оголошено прива­тизацію державного сектору і знято обмеження на імпорт. В результаті інфля­ція впала з 90 відсотків у березні 1990 року до нуля у квітні того ж року.

Одночасно почалося скорочення державних витрат шляхом привати­зації збиткового державного сектору і зменшення державної адміністрації. В уряді з 23 міністрів залишилося 12. Широко рекламувався наступ на при­вілеї, корупцію, спекуляцію. З аукціонів були продані тисячі лімузинів, служ­бових квартир та віл представників адміністрації.

Уряд Ф.Коллора відмовився від протекціоністської політики. 1990 року були скасовані державні дотації, експортно-імпортні обмеження, скорочено або скасовано податки на імпорт. Стосовно іноземних товарів і капіталів зап-

роваджено політику "відкритих дверей". Бразилія відновила платежі за зов­нішню заборгованість, хоч і в обмежених масштабах. В рахунок погашення боргу продавали акції державних підприємств.

Ф.Коллор висловився також проти засилля латифундистів. Було запро­ваджено додаткові податки на необроблювані поміщицькі землі. Угіддя, на яких жили індіанські племена, передавалася їм у власність.

Прагнучи зміцнити конституційний режим, уряд Ф.Коллора вжив за­ходів для усунення військовиків від участі в політиці. Було розпущено На­ціональну службу безпеки, її замінили спеціальним секретаріатом при пре­зиденті.

Жорсткі урядові заходи, особливо в сфері обігу коштів, зменшили інфля­цію та дефіцит бюджету, але в той же час призвели до дезорганізації вироб­ництва і падіння реальної зарплати та зростання безробіття. Промислове виробництво у 1990 році впало на 9 відсотків. Згодом, з 1991 року, почала набирати темпів інфляція.

Уряд дещо пом'якшив економічну політику: почалася лібералізація цін та "розмороження" банківських вкладів, було рефінансовано зовнішній борг; збільшився притік іноземного капіталу (з 5 млрд. доларів 1990 року до 11,2 млрд. доларів в 1991 році). Але вивести країну з кризової ситуації не вдало­ся. Давався взнаки великий дефіцит бюджету. Інфляція за 1991 рік склала 480 відсотків, а у 1992 році - 1 142. Третій рік поспіль тривав економічний спад. В країні назрівало загальне невдоволення.

Уряд Коллора розробив проект конституційних поправок, але конгрес відхилив його і замість того, щоб прискорити конституційну реформу, при­ступив до розслідування фінансових зловживань адміністрації президента, а згодом розпочав процес імпічменту щодо Коллора. В серпні-вересні 1992 року по країні прокотилася хвиля мітингів під гаслами:" Геть Коллора!", "Коллор корумпований!", "Вимагаємо справедливості!", "Злодія за грати!". Приводом до політичної кризи в країні послужили скандальні викрит­тя ПедруКоллора, молодшого брата президента, про корупцію у найближ­чому оточенні глави держави, розслідування спеціальної комісії конгресу показало, що Коллор причетний до фінансових афер, використовував дер­жавні кошти для власного збагачення. Колишній казначей його виборчої кам­панії, діючи від імені президента, створив тіньові корумповані структури в уряді, фактично розпоряджався державною скарбницею, привласнив собі мільйони доларів. Було доведено зловживання самого президента: за раху­нок державного бюджету фінансувалися його особисті мільйонні витрати. Офіційні звинувачення про привласнення великих сум були пред'явлені і дружині президента, яка переказувала на рахунки своїх родичів сотні тисяч доларів. Судові позови були порушені і протії ряду колишніх міністрів.

29 вересня 1992 року палата депутатів конгресу 441 голосом проти 38 проголосувала за імпічмент. В цей же день за домовленістю із союзом підприємців по всій Бразилії зупинилося все ділове життя. Потужні демон­страції відбулися в Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Порте-Алегрі та інших містах.

2 жовтня Ф.Коллор був усунений від влади, а виконувати обов'язки глави держави було доручено віце-президентові ІтамараФранко.

"Бразилія переживає історичний час"- таким був лейтмотив числен­них ЗМІ. Імпічмент відбувся без втручання армії. Серйозну політичну кризу було подолано в рамках конституції під тиском громадських та політичних організацій, широких мас виборців, силами демократичних інститутів - кон­гресу і Верховного суду. Це дало підставу багатьом політикам для зйяв про зміцнення бразильської демократії, яка на ділі довела можливість усунення від влади президента чисто конституційним шляхом. Цю подію оцінюють як безпрецедентну не тільки у бразильській, але й і в усій латиноамериканській історії.

І.Франко, який заступив на посаду президента 30 грудня 1992 року, пом'якшив неоліберальний курс свого попередника: з метою економічної стабілізації знизив податки та ціни на споживчі товари, з програми привати­зації було виключено "стратегічні компанії", прийнято широку програму соціальної допомоги.

Щоб покласти край суперечкам довкола питання про форму державно­го ладу було проведено 21 квітня 1993 року референдум, в ході якого бра­зильці висловилися за збереження наявної форми влади.

Була ще одна суспільна проблема, яка потребувала нагального розв'я­зання, стосувалася вона ревізії основного закону країни. Проте спектр ду­мок щодо цього був вельми розмаїтим. В результаті було прийнято лише шість незначних поправок щодо створення надзвичайного фонду для стабі­лізації економіки, скорочення терміну президентства з 5 до 4 років, про участь військовиків у виборах тощо. Таким чином, шанс для перегляду конституції був утрачений.

Реальні кроки у цій справі зробив Фернандо ЕнрікеКордозо, який при­ступив до виконання президентських повноважень 1 січня 1995 року. При­чиною його перемоги на виборах над кандидатом від лівих ЛуісомІгнасіоЛулоюда Сільвою стала успішна реалізація "Плану реал", розробленого тоді, коли він був міністром економіки в уряді Франко. Вступивши в дію 1 липня 1994 року, цей план привів до скорочення інфляції з 50 відсотків в червні 1994 року до 2 відсотків упродовж наступних місяців.

В інаугураційній промові президент визначив пріоритетні напрямки діяльності майбутнього уряду: активна зовнішня політика, прискорення про­цесу приватизації, реформа конституції, увага до соціальної сфери, розв'я­зання аграрного питання. Цю програму було охарактеризовано як неолібе­ральний курс "з людським обличчям".

Значні надії уряд Кордозо покладав на оновлений склад конгресу, ви­бори до якого відбулися одночасно з президентськими ( 3 жовтня 1994 року), і який був більше схильним до реформування Основного закону країни. На­справді ж, головне завдання 1995 року полягало в запровадженні конституц­ійних реформ, спрямованих на створення міцної основи стабілізаційного процесу, стимулювання вільного ринку і усунення перешкод для притоку

іноземних капіталовкладень. Відкритій стратегічних галузей для зарубіж­ного капіталу обумовлювалося не тільки внутрішніми потребами, але й ви­могами МВФ, Світового банку та іншими міжнародними фінансовими орган­ізаціями: лише за умови їх виконання Бразилія могла розраховувати на нові позики та реструктуризацію боргу.

Упродовж 1995 року було ліквідовано монополію держпідприємств на постачання споживачів природним газом і нафтою, скасовано податкові пільги та привілеї національним компаніям, у сфері телекомунікації приватні ком­панії отримали рівні права з державними, дозволено участь іноземних інве­сторів у банківській сфері, системі страхування, в охороні здоров'я.

Лібералізація в економічній царині супроводжувалася запровадженням великих соціальних програм. 1996 року уряд прийняв широкомасштабну програму з ліквідації неписьменності шляхом розширення низки початко­вих шкіл, атестації викладачів. 1997 рік оголошено роком здоров'я. Уряд розробив "Програму створення нових робочих місць", розраховану до 1999 року; вона гарантувала 2,7 млн. нових робочих місць, поліпшення роботи громадського транспорту, модернізацію інфраструктури туристичної індустрії країни.

Результати економічної стабілізації були обнадійливими. Тільки за півтора року існування "Плану реал" кількість людей, які жили нижче межі бідності, зменшилася з 43 млн. 1993 року до 30 млн. в січні 1996 року.

Водночас Ф.Кордозо вдалося досягти консенсусу щодо реформування Конституції 1988 року.

На чергових президентських виборах у жовтні 2002 року перемогу здо­був ЛуісІгнасіоЛулада Сільва (відомий, як Лула), лідер створеної 1980 року соціалістичної Партії трудящих, колишній робітник, профспілковий лідер. У другому турі виборів 67-річного Лулуда Сільва підтримала рекордна кількість виборців - 52 млн. (61,3 відсотки). Перед новим президентом-соціалістом. який приступив до виконання обов'язків глави держави з початком 2003 року, стояли складні завдання: подальше реформування економіки та соціальної сфери, виплата зовнішнього боргу та ліквідація бюджетного дефіциту.Лула продовжив економічну політику свого попередника. Він здійснював суворий підхід до економіки, зумів стримати інфляцію, знаходячи гроші не тільки для виплат за бразильськими борговими зобов'язаннями, а навіть і для дострокової сплати боргу перед МВФ. В результаті у рік обрання Лули (2003) ВВП зріс на 0,5 %, але вже в 2004 — на 5,2 %, та в 2005 — на 2,3 %, хоча слід врахувати, що цьому допоміг також зріст світової економіки у цей період.

Однак економіка все ще мала серйозні проблеми. Серед них можна назвати недостатню інфраструктуру, значну концентрацію прибутку, недостатню якість суспільних послуг, корупцію, соціальні конфлікти і урядову бюрократію. Ці проблеми досить складні у Бразилії порівняно з іншими країнами.

Внутрішній державний борг досяг рекордного значення на фоні зростаючих державних витрат. Податки вже представляють значну частину національного доходу і є серйозним тягарем для всіх соціальних класів, зменшуючи можливості для інвестицій. Крім того, ведення бізнесу важке через високі ціни на ліцензування та бюрократичний процес реєстрації підприємств.

Зріст економіки одним з найнижчих за більшість латиноамериканських країн, Китай та Індію. Бразилія опустилася на 11 позицій у Індексі конкурентоспроможності Світового економічного форуму з 2003 до 2005 роки.

В 2006 роціЛула був переобраний на другий чотирирічний термін. Він узяв напрям на обачний податково-бюджетний шлях, попередивши, що соціальні реформи вимагатимуть часу і що у Бразилії немає іншого виходу, окрім як підтримувати податково-бюджетну політику жорсткої економії. У той же час, він зробив боротьбу з бідністю важливим елементом своєї політики.У жовтні 2010 року, починаючи з відновлення демократії в 1985 році Бразилія провела шостий раз поспіль президентські і загальні вибори. Близько 130 мільйонів бразильців, дві третини населення країни, мали право голосу. Відбулися вибори президента, губернаторів усіх 26 штатів і федерального округу Бразиліа, всіх 513 федеральних депутатів, 54 сенаторів (дві третини від загального числа) і 1057 делегатів від 27 державних утворень. Ділма Вана Руссефф, кандидат від Робітничої партії (PT) виграла другий тур виборів проти соціал-демократичної партії, ставши першою жінкою-президентом у Бразилії. Вона раніше виступала в якості міністра гірничорудної промисловості і енергетики в адміністрації президента Лули. Руссефф ставши на посаду 1 січня 2011 року, проводить політику на принципах справедливості щодо викорінення бідності в режимі жорсткої економії бюджетних коштів. Президент Руссефф є захисником прав людини і пропагандистом соціальної інтеграції, в першу чергу гендерної рівності.

Висновок

Бразилія — держава Латинської Америки із значним природним потенціалом яка з часів отримання незалежності змогла із аграрної держави стати індустріально-аграрною, інтегруватись у світове господарство.

Починаючи з 90-х років ХХ століття внутрішня політика правлячих кіл Бразилії зводилась до подолання інфляційних процесів, та інших кризових явищ економіки. Це проходило в рамках лібералізму, а саме вирішення питань економіки в рамках покращення соціального рівня життя населення, що не зразу але все таки дало позитивні зрушення.

Але все ж таки лишається іще багато значних проблем, які потребують негайного вирішення, зокрема бідність та неосвіченість населення, неповне освоєння деяких регіонів країни, несприятливий стан екології. Проте шляхи вирішення цих проблем уже проектуються чинним урядом.