39. Основні методи прогнозування, що використовуються в стратегічному плануванні (методи екстраполяції, експертні методи, методи моделювання).

Основними методами прогнозування, що використовуються у стратегічному плануванні, є:

1)Методи екстраполяції базуються на припущенні про незмінність або відносну стабільність наявних тенденцій розвитку. Екон передбачення базується на схожості та спадковості глобал-х умов існ-ня підпр-тв у минулому, теперішньому та майбутньому. В цьому й полягає обмеженість даного підходу, оскільки чим тривалішим є період прогноз-ня, тим більш імовірним є змінність тенденцій розвитку під впливом різних факторів.

2)Експертні методи базуються на знаннях та досвіді спеціалістів різної кваліфікації. В їх основу покладено п’ять основних умов групового вибору рішень.

Умова 1. Універсальність, тобто наявність достатньої різноманіт­ності можливостей вибору ( 3) експертів ( 2) та можл-тей визначення для них індивідуальних профілів переваг.

Умова 2. Наявність позитивного зв’язку колективних та індивіду­альних переваг, при якому відмова (або доповнення) від однієї альтернативи в індивідуальних перевагах окремого експерта не повинна змінити направленості переваги відносно колективної.

Умова 3. Незалежність непов’язаних альтернатив (якщо переваги кожного експерта однакові в кількох профілях, то й відповідні по альтернативах ступені переваг суспільства мають бути однакові для цих профілів).

Умова 4. Наявність суверенності експертів, тобто відсутність «нав’язаного» товариством ступеня переваг.

Умова 5. Відсутність диктаторства (як правило, з боку одного експерта, переваги якого визначають переваги товариства, а інші члени впливають на вибір альтернатив лише в тому разі, якщо ці альтернативи не мають ніякого значення для названого індивідуума).

3)Методи моделювання являють собою широкий спектр економіко-матем, економетричних та інших моделей, що мають спільну рису — спробу побудувати моделі об’єктів реальної дійсності, особливо (в межах можл-ті) їхньої динаміки, щоб на їх основі створити підвалини для відпрацювання оптимальних упр-их рішень.

40. Розробка сценаріїв розвитку подій (основні етапи). Методи розробки сценаріїв (метод посилань, метод системи діаграм, метод критичних полів, метод “логіки можливого розвитку”, матриця перехресного впливу подій).

Більшість інформації для прийняття стр-чних рішень отримують із сценаріїв. У СУ найбільшого поширення набули розробки сценаріїв розвитку подій.

У процесі підготовки сценарію треба враховувати такі фактори, проходячи через певні етапи.

1. Створення уявлення про всю с-му, включаючи її цілі, оточення, ресурси, рішення, що приймались та приймаються, та всі найважливіші елементи с-ми. Це дасть змогу ідентифікувати с-му та її підс-ми в масштабах часу, простору, інтересів угруповань, які мають відношення до с-ми. Важливо визначити закони, закономірності, правила та обмеження функц-ня с-ми.

2. Точне визначення «відправної точки», з якої сценарій починає розроблятися. Це передбачає оцінку та вибір початкового рубежу для с-ми.

3. Розвиток с-ми базових посилань і критеріїв. Базові посилання та критерії включаються до сценаріїв.

4. Визначення цілей розробки кожного сценарію і можливостей його викор-ння конкретними замовниками в певних умовах.

5. Вибір типу сценарію.

6. Збирання представницьких вибірок необхідної інформації для визначення стр-чних проблем.

7. Точне визначення механізмів, через які с-ма може змінюватись.

8. Розробка сценарію чи сценаріїв.

Якість сценаріїв визначається за критеріями:

1. Змістовність, тобто показ того, як внутрішні суперечності процесів чи явищ впливають на формування прогресив­них (негативних) тенденцій у с-мі, як можуть змінюватись хар-ки с-ми та результати її діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

2. Достовірність. Будь-який висновок мусить бути обгрунтований, побудований на достовірній інформації.

3. Для більш грунтовного опису очікуваних подій, доцільно розробляти с-му сценаріїв, що різняться переліком припущень і взаємодією факторів, досліджуваних у сценарії

Методи розробки сценаріїв:

1. Метод посилань. Тут викор-ся с-ма передумов, на базі яких створюються заключні висновки про можл-ті розвитку підп-ва. Це м. б. поточні тенденції, що поширюються на майбутнє. Цей підхід містить увесь набір екстраординарних подій та явищ. Недоліком цього підходу є те, що планове зменшення впливу негативних подій, яке потім відображується в стр-чних планах і програмах, призводить до надвитрат.

2. Метод с-ми діаграм - шлях визначення та формулювання стр-й орг-цій. Тут застосовують с-му діаграм, які дають змогу описати стр-ї координацій та сценарії розвитку кожної з підс-м, що впливають на стр-ру та зміст стр-й.

3. Метод критичних полів базується на вивченні стр-ри прийняття рішень у с-мі. Розробки сценаріїв ідентифікують ключові точки прийняття рішень, які допомагають у рестр-ризації с-ми. Критичним полем м. б.: щорічні збори акціонерів, ради директорів; вибори; референдуми; національні збори та інші акції, які дають змогу обрати (змінити) курс дій.

4. Метод «логіки можливого розвитку». Використовується як додаток до інших методів. Згідно з ним розробник сценарію генерує різні альтернативи, базуючись на загальних факторах розвитку.

5. Матриця перехресного впливу подій. Нерідко в сценарії треба передбачити розвиток взаємозалежних, але суперечливих подій. Зв’язки між цими більш-менш залежними подіями доцільно ан-зувати в матричній формі, залучаючи експертні оцінки.