
- •Тема 5:"Формування економічних знань та підготовка випускників професіоналів з економіки підприємства" 1.Освітньо-професійна характеристика напряму підготовки "Економіка підприємства"
- •2.Характеристика професійних робіт спеціалістів з "Економіки підприємства"
- •3.Місця роботи та посади фахівців з економіки
- •4.Кваліфікаційні рівні випускників: бакалавр, спеціаліст, магістр
- •2. Види кадрових нововведень
- •3. Підготовка кадрів
- •6.Система знань та вмінь у відповідності з кваліфікаційним рівнем нет
- •7.Загальні вимоги до фахівців спеціальності
- •8.Оцінка рівня компетентності випускника
- •2.Роль навчального плану у формуванні фахівців з економіки підприємств.
- •3. Роль робочого навчального плану у формуванні фахівців з економіки підприємства.
- •1. Зміст та основні напрями Болонської угоди.
- •4. Порядок оцінки модульних контрольних робіт
- •6. Державна атестація випускників.
- •1.Структура економіки держави;фактори, що впливають на неї.
- •2.Загальна характеристика системи управління економікою держави.
- •3.Господарська діяльність суб'єктів суспільного виробництва.
- •6.Форми державного контролю за господарською діяльністю.
- •1. Основні завдання та сутність економічної політики держави
- •2. Напрям економічної політики держави
3.Господарська діяльність суб'єктів суспільного виробництва.
ретя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).
За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті не-майнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно грунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.
Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.
Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.
Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.
Так, за характером правовідносин розрізняють:
- відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);
- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).
За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на-
- горизонтальні, учасники яких рівноправні;
- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.
За сферою дії правовідносини поділяються на:
- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами;
- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридичне самостійними суб'єктами господарювання.
За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:
- у галузі промисловості;
- у галузі сільського господарства;
- у галузі транспорту;
- у галузі капітального будівництва;
- у сфері приватизації;
- у сфері антимонопольного регулювання;
- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Методи господарського права
Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному ("дозволено все, що не заборонено законом"), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому ("суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом"). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.
Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 3, 5 Закону України "Про підприємництво"). Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 5 Закону України "Про підприємництво").
Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.
У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфеpi господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу.
Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.
4.Характеристика основних принципів господарювання. 1. Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підпри¬ємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспіль¬ства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого са¬моврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
1. У сфері права «принципи» є загальновизнаним поняттям. Ним означають провідну ідею, керівні засади правового регулювання тих чи інших відносин. Щодо принципів господарю¬вання, про які йдеться у коментованій статті, то вони відображають сутність і характер пра¬вового регулювання саме цього виду відносин. Слід враховувати, що правові принципи мають чималий регулюючий потенціал. Так, ці принципи у багатьох випадках стають незамінним засобом тлумачення змісту норм права при їх практичному застосуванні. Адже та чи інша норма, що встановлює конкретне правило поведінки, далеко не завжди містить посилання на те, яка керівна ідея була закладена в осно¬ву цього правила. Якщо ж при застосуванні норми враховуються й принципи регулювання, то зміст правила поведінки стає більш зрозумілим. Використання правових принципів здат¬не принести користь і тоді, коли зустрічаються прогалини у чинному законодавстві й вини¬кає необхідність, зокрема, в застосуванні аналогії закону чи права. Відомо, що суд не може відмовити у розгляді справи, якщо він не виявив у законодавстві конкретного правила пове¬дінки для розв'язання справи. Тому і в даному разі з'являється можливість сповна викорис¬тати регулюючі можливості принципів правового регулювання. 2. Головна відмінність правових принципів від інших засобів правового регулювання полягає в тому, що вони, будучи вираженими мінімумом тексту, містять значно більше інформації, ніж конкретні, але багатослівні правові норми. Це дає можливість цим принципам відігравати роль «стиснутої пружини», енергія якої збільшує цілеспрямованість і точність дії норм. 3. Якщо з'ясовувати зміст тих загальних принципів господарювання, які перелічуються у коментованій статті, то не можна не звернути уваги та те, що в їх формулюваннях знаходять свій відбиток відповідні положення Конституції України. Деякі ж формулювання, хоча на¬пряму й не пов'язані з текстом конституційних положень, тим не менш відображають голов¬ний сенс (ідею) конституційної основи суспільного господарського порядку. Тому більш повне уявлення про зміст принципів господарювання можна отримати, якщо їх формулю¬вання порівнювати з положеннями статті 5 Кодексу та відповідними коментарями до неї.
5.Механізми управління економікою. У структурі економіки України суттєва роль належить державному сектору економіки, який охоплює підприємства, установи та організації, що перебувають у повній або частковій власності держави Й функціонують з метою отримання прибутку (соціального ефекту) та вирішення загальнонаціональних і регіональних проблем і діяльністю яких управляють державні органи.
До сфери державного володіння та державного управління належать надра, земля, водні ресурси, ліси, території, які перебувають під особливою охороною (державні природні заповідники, дендрологічні парки та ботанічні сади, пам'ятки природи, лікувально-оздоровчі місцевості та курорти), оборонні об'єкти та об'єкти атомної енергетики, залізничний транспорт, нерухомість (житловий та нежитловий фонд), що залишається в державній (державній або комунальній) власності, державна власність на фінансових ринках, держбюджетні установи, нематеріальні права на будь-яку діяльність.
До складу державного сектору економіки також входять:
1) державні підприємства, що перебувають у повному державному володінні, відповідно до законодавства України не підлягають приватизації і за Законом, прийнятим Верховною Радою України 4 лютого 1998 р. № 72/98-ВР, дістали назву "казенні**. Казенні підприємства мають обов'язково відповідати одній з таких умов: здійснювати виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства України може виконуватись тільки державним підприємством; головним споживачем продукції таких підприємств (більш як на 50 %) е держава; підприємства є суб'єктами природних монополій;
2) державні акціонерні компанії (ДАК) - акціонерні товариства, створені в результаті акціонування державних підприємств, які не підлягають приватизації, або придбання державою пакетів акцій в інших власників. Від імені держави засновником і акціонером ДАК є визначений Кабінетом Міністрів України орган, уповноважений управляти об'єктами державної власності. Є два види ДАК. Перший - ДАК, у яких державі належать 100 % акцій, другий - ДАК, створені акціонуванням державних підприємств, які не підлягають приватизації, але в яких недержавні інвестори можуть купувати акції додаткової емісії, здійсненої за рахунок прямих інвестицій.
Державні підприємства формують так званий сектор державного підприємництва. Державне підприємництво - організаційно-господарська діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки, порядок створення державою власних підприємств, планування й управління різними їх формами.
Підприємства державного сектору в країнах з соціальною ринковою економікою створюють для: 1) забезпечення робочих місць, послаблення циклічних коливань в економіці, зокрема економічної кризи; 2) утримання галузей комунального господарства - водопостачання, електропостачання, телефонного зв'язку, муніципального транспорту, що зумовлено необхідністю створення спеціальних гарантій споживання цих видів послуг для абсолютної більшості населення і відповідно контролю за цінами в цих галузях; 3) забезпечення обороноздатності країни, яка під впливом інтересів військових лобі у законодавчих органах та інших факторів перевищує межі доцільності, переростає у гігантський ринок зброї; 4) поповнення державного бюджету; 5) розвитку сфер з пролонгованим ефектом (фундаментальні науки, аерокосмічна техніка, технологія).
Отже, існування інституту державного сектору в ринковому середовищі визначається як виключними вимогами забезпечення суспільного розвитку, так і альтернативними формами використання капіталу з метою ефективного впливу на загальноекономічні процеси в країні.