13. Класифікація злочинів.

1.Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

2.Злочином невеликої тяжкості е злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання.

3.Злочином середньої тяжкості е злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

4.Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

5.Особливо тяжким злочином е злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Під класифікаціэю злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію (від форми вини-умисні і необережні; від ступеня завершеності злоч.діяльності-закінчені і незакінчені). Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне, і практичне значення. Однак розвиток крим. права останнім часом нерозривно повязаний із завданням індивідуалізації крим. відповід. і покарання залежно від тяжкості злочину. Крим. кодекси багатьох держав, прийняті в останні роки, тією чи іншою мірою передбачають спец. норми щодо класифікації злочинів залежно від їх тяжкості(ступен. сусп. небезпеки).

Ч.1 ст.12 передбачає класифікацію злочинів залежно від ступеня тяжкості на 4категорії: злочини невеликої тяжкості; середньої тяжкості; тяжкі; особливо тяжкі.Виходячи з цього матер. критерієм такої класифікації виступає суспільна небезпечність певних видів злочинів,яка визначає ступінь їх тяжкості. Формальним критерієм цієї класифікації законодавець визначив певний вид і розмір покарання, типовий, що найбільш повно відображає тяжкість злочинів, віднесених до певної категорії.

Під більш м'яким покаранням, ніж позбавлення волі на певний строк, у ч. 2 ст. 12 слід розуміти будь-який із передбачених ст. 51 видів покарання,крім довічного позбавлення волі.Формулювання "не більше двох років" (ч. 2 ст. 12) означає, що злочин визнається злочином невеликої тяжкості, якщо за нього законом передбачена можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від одного до двох років включно.Норми ч. ч. З і 4 ст. 12 слід розуміти так, що злочином середньої тяжкості є злочин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі за який перевищує два роки, але не перевищує п'яти років, а тяжким злочином - злочин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі за який перевищує п'ять років, але не перевищує десяти років.формулювання "понад десять років" (ч. 5 ст. 12), - що злочин визнається особливо тяжким, якщо за нього законом передбачена можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк, що перевищує десять років, незалежно від того, на якому рівні встановлено нижню межу цього виду покарання.Ці санкції і є обовязковими критеріями для вирішення на практиці питання про віднесення того чи іншого злочину до певної категорії.

14. Кримінальна відповідальність.

Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року (справа № 1-15/99) у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність)

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття "кримінальна відповідальність" законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному.

Кримінальна відповідальність (Я. Брайнін, П. Матишевський, В. Осадчий) - врегульований нормами права обов'язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та перетерплювати передбачені законом обмеження.

Кримінальна відповідальність (Л. Багрій-Шахматов, С. Келіна, П. Дагель) - це врегульовані кримінально-правовими нормами суспільні відносини.

Кримінальна відповідальність (М. Загородніков, О. Лейст) - це реальне застосування кримінально-правової норми та реалізація санкції.

Кримінальна відповідальність (Ю. Баулін) - це передбачені КК вид та міра обмеження прав і свобод злочинця, що індивідуалізується судом та здійснюється спеціальними органами держави.

Відповідальність поділяється на негативну (ретроспективну, реальну) та позитивну (перспективну, потенційну).

Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.

Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно із статтею 3 КК кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Ці положення дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної.

Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом.

Більшість учених також дійшли висновку, що підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого чинним кримінальним законодавством.

Можна визначити дві підстави кримінальної відповідальності:

o фактична - це вчинення особою в об'єктивній реальності суспільно небезпечного діяння;

o юридична - це передбаченість діяння КК.

Тобто склад злочину, так званим, з'єднувальним "містком" між реальним діянням і нормою закону.

Також можна виділити матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності:

o матеріальна - це вчинення злочину;

o процесуальна - це обвинувальний вирок суду.

Форми реалізації кримінальної відповідальності 1) призначення покарання; 2) звільнення від покарання (ст. 74 КК); 3) звільнення від відбуття покарання (ст.ст. 75, 84 КК).

Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.

Поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. Юридична відповідальність, у тому числі й кримінальна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами. Відповідно до положень пунктів 14, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються "судочинство... організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства", а також "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них". Системний аналіз норм КПК (статей 147, 242, 246 та інших статей) дає підстави дійти висновку, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення. Так п. 4 ч. 1 ст. 242 КПК передбачає, що в разі віддання обвинуваченого до суду суддя одноособово чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясувати, "чи притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину", а відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 246 цього Кодексу суд у розпорядчому засіданні повертає справу на додаткове розслідування за "наявності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий".

Згідно п. 1.1. та 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.