135. МІжнародно-правова охорона Світового Океану від забруднення. Співробітництво причорноморських держав у сфері охорони навколишнього середовища

Охорона Світового океану. Світовий океан - це все водне серед¬овище Земної кулі. Одним з перших об'єктів охорони стало морське середовище. Захист морського середовища здійснюється за допомогою договорів, що ставлять під охорону окремі морські райони, та договорів, що відносяться до всіх морських просторів. Особлива увага надається боротьбі з забрудненням нафтою (Лондонська конвенція про запо¬бігання забрудненню моря нафтою 1954 р., Брюссельська конвенція про втручання у відкритому морі у випадку аварій, що призводять до забруднення нафтою 1969 р.у Конвенція про забезпечення готовності на випадок забруднення нафтою, боротьбі з ним та співробітництву {990 р.таін.).

Конвенцією про запобігання забруднення моря викидами відходів ї* інших матеріалів 1972 р. заборонено заховання в морі екологічно небезпечних речовин. У Конвенції про запобігання забруднення моря з суден 1973 р. міститься заборона всіх скидів з суден.

Важливим етапом у розвитку правового захисту морського серед¬овища було прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 р., яка зобов'язала держави захищати та охороняти морське середовище.

Охороні морських просторів присвячено і угоди,укладені на регіо¬нальному рівні, напри клад, Гельсінська конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря 1974 р., Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 р. та ін.

Важливим кроком на терені охорони та раціонального використання природних ресурсів Чорноморського басейну стало підписання всіма причорноморськими країнами (Болгарія, Грузія, Румунія, Російська Федерація, Туреччина та Україна) 21—22 квіт¬ня 1992 р. в Бухаресті Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська конвенція), яка охоплює широке коло питань щодо покращання екологічного стану в цьому регіоні. Конвенція вступила в силу 15 січня 1994 р. після ратифікації її чотирма країнами. До лютого 1994 р. її було ратифіковано законодавчими органами всіх шести прибережних держав (Україна ратифікувала Конвенцію 7 лютого 1994 р.).

Головною метою Конвенції є створення міжнародно-правової бази для розгортання співробітництва причорноморських країн, спрямованого на реалізацію комплексу заходів щодо захисту Чор¬ного моря від забруднення з морських суден, наземних джерел, внаслідок діяльності на континентальному шельфі. У рамках таких заходів передбачається проведення в Чорному морі спільних наукових досліджень та взаємний обмін інформацією.

6—7 квітня 1993 р. в Одесі на засіданні Міністрів охорони нав¬колишнього природного середовища причорноморських країн була розглянута і прийнята Міністерська декларація про захист Чорного моря. В ній головну увагу звернуто на заходи щодо зниження вмісту шкідливих речовин, забруднення із суден, припинення переміщення токсичних речовин через кордон, відновлення, збереження та регулювання природних ресурсів Чорного моря, введення системи обов’язкової процедури оцінки впливу на навколишнє середовище усіх проектів приватного та державного сектора відповідно до національних критеріїв.

У червні 1993 р., щоб запобігти катастрофічному знищенню ресурсів Чорного моря і покращити його стан та для забезпечення фінансової підтримки Бухарестської Конвенції було започатковано Екологічну програму по Чорному морю (BSEP), яку офіційно затверджено в вересні 1993 р. Основна мета програми — створювати та зміцнювати регіональний потенціал управління екосистемою Чорного моря; розробляти відповідну політику і правову основу для оцінки, контролю та запобігання забрудненню і для збереження біорозмаїття; сприяти залученню надійних інвестицій у навколишнє середовище.

Серйозним кроком у розвитку співробітництва причорноморських держав у галузі охорони екосистеми Чорного моря та використання його ресурсів було схвалення Стратегічного плану дій для відновлення та захисту Чорного моря на Міністерській конференції, яка відбулася 30—31 жовтня 1996 р. в Стамбулі (Туреччина). У Конференції брали участь делегації всіх причорноморських країн, очолювані міністрами та заступниками міністрів охорони навколишнього середовища, представники природоохоронних, донорських і громадських організацій причорноморських країн та представники BSEP.

136. Международное сотрудничество в области мирного использования атомной энергии. XX столетие нередко характеризуется как "атомный век", что связано не только с появлением атомного оружия, но и с развитием атомной энергетики.

Универсальным центром международного сотрудничества в области мирного использования атомной энергии является Международное агентство по атомной энергии (МАГАТЭ), Устав которого вступил в силу 29 июля 1957 г. Цель МАГАТЭ - содействовать использованию атомной энергии в мирных целях во всем мире. Методы достижения этой цели охватывают обмен информацией, передачу ядерных материалов, предоставление Агентству услуг, оборудования и приборов, подготовку проектов Агентства, разработку мер безопасности.

Под эгидой МАГАТЭ была выработана Конвенция о гражданской ответственности за ядерный ущерб, принятая на конференции в Вене 21 мая 1963 г. Конвенция исходит из целесообразности эксплуатации ядерных установок (ядерных реакторов, заводов по производству ядерного материала, складов ядерных материалов), но устанавливает абсолютную (т. е. не зависящую от вины) ответственность оператора установки за ущерб, выразившийся в смерти, любом телесном повреждении, в потере имущества или причиненном ему ущербе в результате радиоактивного воздействия.

МАГАТЭ разрабатывает и принимает стандарты безопасности обращения с ядерными материалами, которые обязательны для всех операций, осуществляемых самим Агентством, а также служат ос-новой для принятия национальных стандартов и правил безопасности. Для государств, получающих от Агентства помощь при создании ядерных объектов, стандарты МАГАТЭ обязательны.

Агентство имеет программу технической помощи государствам-членам в форме направления на места своих экспертов и предоставления оборудования. Техническая помощь предоставляется на основе двусторонних соглашений между МАГАТЭ и заинтересованными государствами.

Разработанные МАГАТЭ правила по безопасной транспортировке ядерных материалов были включены в ряд международных договоров (например, в Международные правила, касающиеся пере-возки опасных грузов по железной дороге, 1967 г.).

Другим важным органом является функционирующий в рамках ООН Научный комитет по действию атомной радиации. Таким образом, международное право служит делу обеспечения безопасной эксплуатации ядерных источников энергии.

Другим аспектом международно-правового регулирования является ответственность за ущерб, причиненный "мирным атомом".

25 мая 1962 г. в Брюсселе была подписана Конвенция об ответственности операторов ядерных судов. Оператором по этой конвенции признается лицо, уполномоченное выдающим лицензию на эксплуатацию судна государством, или само государство, если оно само является эксплуатантом судна с ядерной энергетической установкой. Конвенция также устанавливает объективную ответственность оператора за ущерб, которая ограничена по массе (сумме возмещения). Если оператор не является государством, он обязан застраховать свою ответственность или осуществить иное ее финансовое обеспечение. Это объясняется тем, что верхний предел ответственности составляет весьма значительную сумму - 1,5 млрд. золотых франков (1 золотой франк содержит 65,5 мг золота пробы 900).

После аварии на Чернобыльской АЭС под эгидой МАГАТЭ в 1986 году были выработаны и за-ключены Конвенция об оперативном оповещении о ядерной аварии и Конвенция о помощи в случае ядерной аварии или радиационной аварийной ситуации. Первая конвенция призвана действовать в слу-чае ядерной аварии с трансграничными последствиями. Вторая конвенция определяет условия оказания помощи по ликвидации последствий ядерных аварий или аварийных выбросов радиоактивных материалов.

В 1988 году вступила в силу разработанная под эгидой МАГАТЭ в 1979 году Международная конвенция о физической защите ядерного материала. Конвенция направлена на предотвращение несанкционированного использования ядерных материалов в результате их хищения.

На региональном уровне сотрудничество в области мирного использования ядерной энергии наиболее активно осуществляется европейскими странами. В 1960 году 16 западноевропейских стран заключили Парижскую конвенцию об ответственности перед третьей стороной в области ядерной энергии. Конвенция была разработана в рамках Европейского агентства по ядерной энергии. Она устанавливает объективную (не зависящую от противоправности или правомерности действий) ответственность оператора ядерной установки. Оператором считается лицо, назначенное или признанное в этом качестве компетентным государственным органом. Основанием для возмещения ущерба являются сам факт наличия ущерба и доказательство того, что этот ущерб вызван ядерным инцидентом. Конвенция устанавливает максимальный предел суммы ущерба, подлежащей возмещению.

С 1958 года существует Европейское сообщество по атомной энергии (Евратом), которое объединяет усилия 14 стран Западной Европы по производству и использованию атомной энергии (Договор о Евратоме был подписан в Риме в 1957 г.). Евратом вошел вместе с Европейским экономическим со-обществом и Европейским объединением угля и стали в Европейские Сообщества (ЕС).

С 1956 года в Дубне (Московская область) работает Объединенный институт ядерных исследований (ОИЯИ), созданный в свое время социалистическими странами как международное научно-исследовательское объединение. ОИЯИ действует в соответствии с Соглашением и Уставом института.

Соглашением 1992 года, подписанным представителями Российской Федерации, США, Японии и Европейских Сообществ, был учрежден Международный научно-технический центр в качестве между-народной межправительственной организации, которая призвана финансировать и контролировать научно-технические проекты в мирных целях.