113. Захист цивільного населення під час війни

Четверта Женевська Конвенція встановлює основи захисту мир-ного населення під час війни. Особи, що знаходяться під владою ворога поділяються на дві категорії: цивільні особи, які знаходяться у країні ворога та населення на окупованій території.

Обидві ці категорії мають право на повагу до їх особистих прав, обрядів, звичок та звичаїв,|3 ними завжди повинні поводитись гуман¬но, до них не повинні застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання населення. Не можна у примусовому порядку залучати до праці осіб, яким не виповнилося 18 років, а працюючих забороняється примушувати виконувати будь-яку роботу, яка 6 зму¬шувала їх брати участь у воєнних операціях.

Сторона, яка окупувала, зобов'язана піклуватися про долю дітей, підтримувати санітарні служби гігієни, а також слідкувати за поста¬чанням населенню всього необхідного. Щодо цивільних осіб, які зна¬ходяться у країні ворога, то вони можуть покинути її, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо їхній виїзд не відбувся з

В межах можливого, окупаційна влада зобов'язана поважати осно¬вні права людини, а також права, визначені міжнародними нормами. Мирному населенню повинен бути наданий певний рівень захисту з урахуванням, однак, з урахуванням інтересів безпеки окупаційних сил. Окупант зобов'язаний,у взаємодії з місцевою владою, максималь¬но забезпечити населення медичним обслуговуванням, включаючи санітарні умови. Медичні установи можуть бути тимчасово рекві¬зовані для лікування поранених, але таке вилучення компенсується створенням необхідних установ для мирного населення. Окупаційна влада стежить за забезпеченістю населення продуктами харчування і у разі потреби вживає необхідні заходи, також допускається допо¬мога під егідою МКЧХ.

Населення не може примушуватися до діяльності, що має військове значення. Добровольці, що вступають на військову службу окупацій¬ної держави, кваліфікуються як зрадники за законами своєї держави. Допускається залучення осіб старше 18 років до примусової праці, але працюючі повинні одержувати справедливу оплату і не можуть бути вивезені за кордон.

Реквізиція приватної власності для потреб окупаційних сил до¬пускається, але з компенсацією готівкою або шляхом видачі розписки. Руйнування власності заборонено, окрім випадків абсолютної військо¬вої необхідності.

114. Поняття і види міжнародних злочинів

Підставою для притягнення до міжнародної кримінальної від¬повідальності фізичних осіб є скоєння ними міжнародного злочину або злочину міжнародного характеру. До міжнародної кримінальної відповідальності фізичну особу можна притягнути безпосередньо на підставі норм міжнародного права.

Під міжнародними злочинами розуміють заборонені міжнародним правом діяння окремих осіб чи груп осіб, які виступають від імені держави або приймають участь у здійсненні державної політики. Такі зло¬чини прямо пов'язані з міжнародно-протиправними діяннями держав. До них відносяться злочини проти миру і безпеки людства. Держави за такі діяння несуть міжнародно-правову відповідальність, а фізичні особи, тобто особи, які направляють і здійснюють державну політику, що виражається в злочинній поведінці відповідної держави, - міжна¬родну кримінальну відповідальність. За злочини проти миру і безпеки людства (міжнародні злочини) фізичні особи можуть бути притягнені до відповідальності міжнародним трибуналом або судом держави.

На відміну від міжнародних злочинів, злочини міжнародного характеру - це протиправні діяння, які зазіхають на міжнародні відно¬сини, міжнародний правопорядок, тобто зачіпають інтереси декількох держав, але вчиняються індивідами поза зв'язком з політикою якої-небудь держави, для досягнення власних інтересів. До злочинів такого виду можна віднести підробку грошових знаків,угон повітряного судна, незаконні операції з наркотичними засобами, торгівлю людьми тощо. За скоєння злочинів міжнародного характеру фізичні особи несуть відповідальність за внутрішнім кримінальним правом. На державі лежить обов'язок забезпечити реалізацію такої відповідальності. Якщо держава порушить цей обов'язок, вона буде притягнута до міжнародно-правової відповідальності.

Сучасне міжнародне право відносить до міжнародних злочинів чотири групи діянь, а саме агресію,геноцид,злочини проти людяності, військові злочини.

Одним з найбільш небезпечних міжнародних злочинів є агресія. У міжнародному праві відсутнє конвенційне визначення агресії. Гене¬ральна Асамблея ООН у Резолюції «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 р. під агресією розуміє застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або яким-небудь іншим способом, не¬сумісним зі Статутом ООН.

Іншим видом міжнародних злочинів є геноцид.

Відповідно до ст. II Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. під геноцидом розуміються наступні «дії, які вчиняються з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку: а) вбивство членів такої групи; Ь) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; с) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її; сі) міри, розраховані на недопущення дітонародження в середовищі такої групи; е) насильницька передача дітей з однієї групи в іншу».

До злочинів проти людяності Статут Міжнародного кримінального суду відносить будь-яке з наступних діянь, які здійснюються в межах широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивіль¬них осіб, якщо такий напад здійснюється свідомо: вбивство; знищення; поневолення; депортація; катування; зґвалтування, обернення в сексу¬альне рабство; переслідування за політичними, расовими, національ¬ними, етнічними, культурними, релігійними, тендерними мотивами; злочин апартеїду; інші нелюдські діяння аналогічного характеру.

Згідно зі Статутом Міжнародного кримінального суду військові злочини являють собою серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., інші серйозні порушення законів і звичаїв, що засто¬совуються в міжнародних та неміжнародних збройних конфліктах

Притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності най¬частіше здійснюється через національні кримінально-правові системи. Питома вага діяльності міжнародних трибуналів є невеликою.

Слід також зазначити, що існують і інші погляди щодо класифіка¬ції злочинів за міжнародним кримінальним правом, окрім виділення міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. Таїсії. Лукашук пропонує поділяти злочини на: транснаціональні, тобто загально кримінальні злочини, що підпадають під юрисдикцію двох і більше держав; злочини за загальним міжнародним правом, а саме злочини,за здійснення яких встановлена особиста відповідальність безпосередньо на основі міжнародного права незалежно від того, чи вважаються від¬повідні дії злочинними в державі, де вони скоєні (сформульовані в ст. 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу: злочини проти миру, військові злочини і злочини проти людяності); та конвенційні злочини - злочини, склад яких визначений міжнародними конвенціями, що зобов'язали держав-учасниць ввести відповідні норми в своє кримінальне право.

115. Международный уголовный суд (МУС) — первый постоянный правовой институт, в компетенцию которого входит преследование лиц, ответственных за геноцид, военные преступления и преступления против человечности. Учреждён на основе Римского статута, принятого в 1998 году. Существует с июля 2002 года.

В отличие от других международных и смешанных уголовных судов, МУС является постоянным учреждением. В его компетенцию входят преступления, совершённые после вступления Римского статута в силу.

Резиденция — Гаага, однако по желанию Суда заседания могут проходить в любом месте. Международный уголовный суд не следует путать с Международным судом ООН, который также заседает в Гааге, но имеет иную компетенцию. МУС не входит в официальные структуры Организации Объединённых Наций, хотя может возбуждать дела по представлению Совета Безопасности ООН.

Международный уголовный суд состоит из 18 судей, избираемых на 9 лет ассамблеей государств участников суда, причём каждая из вышеперечисленных групп должна быть представлена, по крайней мере, 2 судьями. В настоящее время 2 судей представляют Восточную Европу, 2 — Азию, 3 — Африку, 4 — Латинскую Америку, а остальные 7 — Западную Европу и другие государства.

Внутренняя компетенция суда ограничена тремя видами преступлений:

Геноцид — намерение целиком или частично истребить национальную, этническую, расовую или религиозную группу как таковую.

Преступления против человечности — часть масштабного или систематического преследования, направленного против мирного населения, причём о возможном преследовании преступнику заранее было известно.

Военные преступления — нарушение законов и обычаев ведения войны, регулирующих поведение вооружённых формирований во время войны и защищающих гражданское население, военнопленных, культурное достояние и др.

В компетенцию Международного уголовного суда предлагалось также включить агрессию. Однако во время переговоров в Риме стороны не смогли прийти к единому определению этого преступления и поэтому было решено, что пока Суд не может осуществлять правосудия по вопросам, связанным с преступной агрессией. Юрисдикция, которой обладает Международный уголовный суд (далее - МУС или Суд), дополняет юрисдикцию государств. Эта "дополнительность" обязывает МУС полагаться на разбирательства во внутригосударственных судах и ограничивать свою юрисдикцию лишь теми случаями, когда государство не проявляет желания или способности расследовать или преследовать преступления. Дополняющий характер МУС по отношению к национальным судебным системам проявляется и в том, что в судебных делах, подпадающих под его юрисдикцию, он зависит от национальных властей в проведении необходимых следственных и правоприменительных мероприятий - таких как сбор доказательств, взятие под стражу подозреваемых и исполнение приказов Суда. Таким образом, способность Суда исполнять свои функции прямо зависит от обязательств государств-участников по отношению к Суду как они определены в его Статуте. Первостепенное из этих обязательств - обязанность ареста и выдачи подозреваемых Суду. Так, согласно Римскому статуту, Международный уголовный суд может осуществлять свою юрисдикцию по тому или иному конкретному делу, когда:

1) государство, на территории которого было совершено преступление, или государство, гражданином которого является обвиняемый, является участником статута;

2) государства, не являющиеся участниками статута, также могут признавать юрисдикцию суда на разовой основе, для этого государство-участник само передает ситуацию на рассмотрение Международного уголовного суда;

3) суд может быть также наделен юрисдикцией в отношении дел, переданных ему Советом безопасности ООН, независимо от того, является ли соответствующее государство участником статута или нет.

4) прокурор начинает расследование в отношении преступления, подпадающего под юрисдикцию суда. При этом прокурор может возбуждать расследование по собственному побуждению в случае, если государство является участником Римского статута.

Указанные основания для проведения международного расследования являются исчерпывающими.

Юрисдикция международного уголовного суда не будет и не должна заменять национальную юрисдикцию, а должна только дополнять ее. Согласно принципу дополняемости, Международный уголовный суд будет действовать лишь в тех случаях, когда национальные суды не могут или не готовы осуществлять юрисдикцию.