80.Правовий режим міжнародних каналів. Режим Суецького каналу

Міжнародні канали - це штучні морські шляхи, що поєднують морські простори та використовуються для інтересів морського суд¬ноплавства. Особливістю правового режиму міжнародних каналів є те, що вони, будучи частиною території держави-власника каналу, підпадають під дію відповідних міжнародних договорів, що істотно обмежують правомочність даної держави.

До принципів правового режиму міжнародних каналів відно¬сяться: повага суверенних прав власника каналу і невтручання в його внутрішні справи; свобода судноплавства по каналу для суден усіх держав без будь-якої дискримінації; обов'язок користувачів дотри¬муватись норм міжнародного права і національного законодавства держави-власника каналу.

Режим судноплавства по більшості каналів характеризується на¬ступними основними рисами:

- канали в мирний час відкриті для всіх невійськових суден і вій¬ськових кораблів всіх держав;

- адміністрації каналу заздалегідь повідомляється назва і прина¬лежність судна, отримується свідоцтво на судно (у більшості каналів обмежується проходження судів певних розмірів і тоннажу), перед¬бачена сплата зборів;

~ встановлюються правила проходження каналу. У військовий час воюючим державам в каналі забороняється ви¬саджувати і приймати на борт війська, приймати на борт та розвантажувати військові вантажі і т.д.; відносно території каналу забороняє її блокада.

Детально правовий режим каналів регулюється національну правом відповідної держави і міжнародними договорами, наприклад Конвенцією щодо забезпечення вільного плавання по Суецькому^. налу 1888 р.

Статус Суецького каналу, відкритого для міжнародного судноплавства в 1896 р.,врегульований угодою,яку було укладено у Константино¬полі у 1888 р. Конвенція закріпила засаду повної свободи судноплавства для суден і військових кораблів. Канал було також нейтралізовано. В 1956 р. Уряд Єгипту націоналізував канал, однак односторонньою декларацією 1957 р. підтвердив свободу судноплавства.

Плавання по Панамському каналу регулюється положеннями британсько-американського договору 1901 р., а також угодою між США та Панамою 1903 р. Канал є вільним і відкритим для суден і військових кораблів всіх держав. На підстав першого договору було нейтралізо-вано канал, проте другий договір надав США «на вічні часи» право будівництва, експлуатації та адміністрування каналу. За Договором про Панамський канал 1977 р. США передала Панамі значну частину прав над каналом. 31 січня 2000 р. над Панамським каналом повністю відновлено суверенітет Панами.

Кільський канал з'єднує Балтійське і Північне море. Спочатку він підлягав регулюванню німецьким правом, однак після Першої світової війни Версальський договір закріпив, що канал та підхідні до нього шляхи повинні бути вільними та відкритими на засадах повної рівності для військових кораблів та торгівельних суден всіх народів, що знаходяться у стані миру з Німеччиною. В теперішній час канал знаходиться під повною юрисдикцією Німеччини.

84.Голова дипломатичного представництва. Початок місії голови дипломатичного представництва. Закінчення місії голови дипломатичного представництва

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. визначає три класи голів дипломатичних представництв:

- надзвичайний і повноважний посол;

- надзвичайний і повноважний посланник;

- повірений у справах.

Найменування голів постійних дипломатичних представництв де¬яких держав є іншими. Наприклад, в дипломатичній практиці Святою Престолу послу відповідає нунцій, а посланнику - інтернунцій.

Голови постійних дипломатичних представництв перших двох класів акредитуються при голові держави, а голова дипломатичною представництва третього класу - при міністрі закордонних справ. Також їх статус відрізняється щодо старшинства та етикету.

Клас, до якого належатиме голова дипломатичного представництва (а тим самим - клас дипломатичного представництва), визначається за домовленістю між державами.

До призначення голови представництва держава, що акредитуй запитує у держави перебування агреман (згоду) на призначення конкретної особи головою представництва в даній державі Відмова в наданні агреману або відсутність відповіді перешкоджає призначенню даної особи головою представництва. Держава перебування не повинна повідомляти державі, що акредитує, мотиві відмови в агремані. Якщо агреман було надано, призначеному послу або посланнику видаються вірчі грамоти для їх вручення голові держави перебування. Під час офіційної церемонії вони вручаються голові держави перебування і цим розпочинається дипломатична місія представника на посаді посла або посланника.

Місія дипломатичного представника припиняється за ініціативою держави, що акредитує (вихід у відставку, нове призначення,хвороба), або за ініціативою держави перебування в разі визнання даної особи persona поп grata, або в разі дісмісла (оголошення дипломата приватною особою), або відмови дипломата виконувати свої функції. Підставами для припинення діяльності представництва в цілому є розірвання дипломатичних відносин, стан війни, припинення існування однієї із сторін як суб'єкта міжнародного права, а також інколи соціальна рево¬люція в одній з держав або просто неконституційна зміна уряду.