57.Міжнородний контроль за дотриманням прав людини і основних свобод

Роль міжнародного контролю в даній області дуже значна. В даний час система такого контролю являє собою досить складний і недостатньо організований механізм, що знаходиться в процесі становлення.

Контроль здійснюється ООН, перш за все Генеральною Асамблеєю, Економічним і Соціальним Радою, а також такими спеціалізованими органами, що Комісія з прав людини та Комісія з прав жінок. У 1993 р. Генеральна Асамблея заснувала посаду Верховного комісара з прав людини, яка щорічно подає ООН доповіді про стан прав людини в окремих країнах і в світі в цілому. Значну увагу прав людини приділяють спеціалізовані установи ООН, наприклад ЮНЕСКО. Найбільш налагоджений контрольний механізм МОП.

На основі конвенцій про права людини створені комітети з контролю за їх виконанням. Загальної компетенцією в цьому плані має Комітет з прав людини, створений на базі Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Вісімнадцять членів Комітету обираються в особистій якості беруть участь у цьому Пакті державами. Останні подають Комітету доповіді про вжиті ними заходи по реалізації прав людини. Комітет вивчає доповіді і повідомляє державам свої зауваження.

Таким чином, на універсальному рівні застосовуються три основні заходи контролю:

- Розгляд періодичних доповідей держави;

- Процедури розгляду спорів про тлумачення і здійсненні конкретних угод;

- Розгляд індивідуальних петицій.

На регіональному рівні з'являються й зовсім нові інститути. Так, відповідно до Маастрихтського договору 1992 р. в рамках Європейського союзу (далі - ЄС) заснована посада омбудсмена, яка до цього була відома праву лише кількох держав. Його основне завдання - контролювати дотримання прав людини.

У рамках ЄС омбудсмен покликаний сприяти забезпеченню прав не тільки фізичних, а й юридичних осіб. Остання обставина має істотне економічне значення. Контроль здійснюється лише за діяльністю органів ЄС і не поширюється на дії органів окремих держав.

Особливий інтерес представляє система забезпечення прав людини в рамках Ради Європи. Центральне місце займає Європейський суд з прав людини.

Кожна держава - член ЄС представлено в Суді одним суддею. Обирається він Парламентською асамблеєю строком на шість років. Суд розглядає петиції як від окремих осіб, так і від держав. Петиції розглядаються палатами, кожна з яких складається з семи суддів. При попередньому розгляді комітет з трьох суддів може вирішити, що справа не підлягає розгляду. Кожна з палат має право в деяких випадках направити справу на розгляд Великої палати, що складається з 17 суддів. Держава, стосовно якої винесено рішення, зобов'язана його виконати. За цим стежить Комітет міністрів Ради Європи.

60.Європейська система захисту прав людини: загальна характеристика

Регіональні міжнародні механізми захисту прав людини створюються на підставі міжнародних договорів окремих груп держав, як правило в межах географічних регіонів. На цей час регіональні механізми захисту прав людини створено в Європі (у рамках Ради Європи — на підставі Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р.; у рамках ЄС — на підставі установчих договорів ЕС; у рамках ОБСЄ — згідно з Гельсінським Актом 1975 р.); в Америці —Серед регіональних міжнародних органів із прав людини є судові органи (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини), квазісудові органи (Комітет незалежних експертів, утворений згідно з Європейською соціальною хартією), конвенційні органи (Європейський комітет із питань запобігання тортурам і такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, утворений згідно з Європейською конвенцією про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню).

Європейська комісія з прав людини створена на підставі Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, схвалену 4 листопада 1950 р. в рамках Ради Європи. Члени Комісії обираються від кожної держави, котра бере участь, але діють в особистій якості, тобто не представляють ту державу, яка їх обрала. Із скаргою (петицією) у Комісію може звернутися будь-яка приватна особа, група осіб або неурядова організація, які вважають себе жертвами порушення прав, проголошених у даній Конвенції. Комісія має право провадити розслідування або "надає себе у розпорядження заінтересованої сторони з метою забезпечення мирного врегулювання питання на основі поваги прав людини" (ст. 28). Якщо врегулювання не досягнуто, Комісія складає доповідь, у якій викладає факти, які вона встановила, і висловлює думку з цього питання. Доповідь направляється Комітету Міністрів Ради Європи разом з пропозиціями Комісії. Якщо справа не направляється Суду Ради Європи, Комітет Міністрів приймає рішення про те, чи мало місце порушення Конвенції, і встановлює період, протягом якого сторони мають ужити заходів, передбачених рішенням.

Суд Ради Європи складається з суддів, які обираються в кількості, рівній числу членів Ради. Правом звернення в Суд користуються тільки держави і Комісія з прав людини (ст. 44). Суд може почати розгляд справи лише після того, як Комісія визнала неможливим дружнє врегулювання спору. Сторонами під час розгляду справи можуть бути Комісія, держава, громадянин якої є передбачуваною жертвою, держава, яка передала справу в Суд, і держава, на яку подана скарга. Якщо Суд визнає скаргу обґрунтованою, він прийме рішення "про справедливе задоволення сторони, яка постраждала" (ст. 50).

Європейський суд з прав людини. Правовою основою діяльності Європейського суду з прав людини є Конвенція про захист прав людини та основних свобод і Регламент Європейського суду з прав людини. Відповідно до Конвенції Суд може розглядати, по-перше, заяви держав — учасниць Європейської конвенції з прав людини з питань порушення Конвенції в інших державах-членах (ст. 33). По-друге, заяви окремих осіб, груп і неурядових організацій про порушення прав людини, що мали місце в державах-членах (ст. 34). Порядок розгляду таких заяв різний.

У разі звернення до Суду із заявою держави — члена Ради Європи (таке звернення може бути зроблене з метою захисту прав людини в іншій державі-учасниці) Суд розглядає цю заяву, досліджує представлені факти, а в разі необхідності може провести розслідування. Держава, щодо якої було подано заяву, повинна створити всі необхідні умови для встановлення викладених у ній фактів.

Процедура розгляду Європейським судом з прав людини заяв окремих осіб, груп і неурядових організацій більш складна.

По-перше, мають бути дотримані умови, що стосуються суб´єкта подачі заяви. Якщо це особа, то мають бути дотримані вимоги, встановлені ст. 1 Конвенції. Особою вважається як індивід, так і юридична особа. Якщо це група осіб, то справа має стосуватися ідентичного порушення прав усіх осіб, що складають групу. Групою можуть бути визнані, наприклад, подружжя, члени організації. Якщо це неурядова організація, то для її звернення до Європейського суду в порядку ст. 34 Конвенції мають бути дотримані умови, що належать до критеріїв «асоціацій» (ст. 11). По-друге, для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно, щоб заявник вичерпав усі внутрішньодержавні способи правового захисту свого права. Практика Суду говорить про те, що в якості засобів правового захисту розглядаються лише засоби судового захисту, а також про те, що заявник повинен вичерпати не тільки всі доступні йому в державі засоби судового захисту, а й повноцінно використовувати існуюче законодавство. Заявник може звернутися до Європейського суду з прав людини, не використовуючи всіх внутрішньодержавних засобів правового захисту, в тому разі, коли вони безсумнівно неефективні. Звернення до органів несудового захисту (Уповноваженого із прав людини, прокурора, органів виконавчої влади, Президента держави тощо) не розглядаються Судом як звернення до правових засобів захисту. По-третє, заява може бути прийнята, якщо з дня ухвалення останнього рішення у цій справі внутрішньодержавними судовими органами минуло не більше шести місяців. По-четверте, Європейський суд не розглядає: анонімні заяви (ст. 35), але заявник може просити не вказувати його ім´я в разі офіційного опублікування результатів розгляду скарги; заяви, які одного разу вже були розглянуті Європейським судом з прав людини (ст. 35); заяви, що є предметом розгляду в іншому міжнародному органі із захисту прав людини (ст. 35); заяви, несумісні з положеннями Конвенції, явно необґрунтовані або такі, що містять ознаки зловживання правом звернення до Суду (п. З ст. 35). Неприйнятними є заяви, за якими Європейський суд з прав людини некомпетентний приймати рішення, наприклад не пов´язані з порушенням прав, проголошених у Європейській конвенції з прав людини.