31. Набрання міжнародним договором чинності. Дія міжнародного договору

Договір набирає чинності в порядку і з моменту, передбаченому в самому договорі або погодженому між державами, які брали участь у переговорах. При відсутності такого положення або домовленості до¬говір набирає чинності, як тільки буде виражено згоду всіх учасників переговорів на обов'язковість для них договору.

До набрання чинності договір або його частина може застое* уються тимчасово, якщо це передбачається самим договором абс ержави, які брали участь у переговорах, домовилися про це в якійа ший спосіб.

Згідно з принципом pacta sunt servanda кожен чинний договір* бов'язковим для його учасників і повинен сумлінно виконуватися часник договору не може посилатись на положення свого внутріш-ього права як на виправдання для невиконання ним договору.

Як правило, договори не мають зворотної сили. Однак за взаємної згодою сторони можуть поширити дію договору на події і факти, і$ існували до набирання ним чинності.

Строк дії договору визначається в самому договорі. Існують без¬строкові договори. До них належать мирні договори, договори пре кордони, статути міжнародних організацій тощо. Багато двостороннії договорів укладаються на певний строк, але передбачають, що пісщ його закінчення договір залишатиметься чинним до тих пір, поки оди з учасників не заявить про свій намір денонсувати договір. Частої договорі встановлюється, що після закінчення первинного строку» договір буде автоматично подовжено на певні періоди, якщо жодна* сторін до закінчення строку дії договору не направить повідомлени про намір припинити його дію. Продовження дії договору, здійсню¬ване до закінчення його строку на умовах, передбачених в договор, називається пролонгацією. Якщо згідно з положеннями договору дй пролонгації не потрібне вчинення ніяких дій, вона є автоматично» якщо потрібне - ініціативною.

Від пролонгації слід відрізняти відновлення дії договору (ренова цію), яка здійснюється у разі припинення або зупинення дії договору

Якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений) інший спосіб, то договір є обов'язковим для кожного учасника щодо всієї його території (ст. 29 Віденської конвенції 1969 p.).

Договори і треті держави. За загальним правилом, що міститься у ст. 34 Віденської конвенції 1969 p., договір не створює зобов'язань або прав для третьої держави без її на те згоди. Конвенція розрізні договори, які передбачають зобов'язання для третіх держав (ст. 35)* договори, які передбачають права для третіх держав (ст. 36). Відносно зобов'язань Конвенція вимагає вираження третьою державою ясно» згоди на це зобов'язання у письмовій формі. Щодо прав, згода третьої держави припускається доти, поки не має доказів протилежного,тобто того, що держава відмовляється від прав, що надаються договором.

Стаття 38 Конвенції закріплює за нормою, що міститься у договорі, можливість стати обов'язковою для третьої держави в якості звичаєвої норми міжнародного права.

32. Виконання міжнародних договорів. Принцип непорушності договорів. Умови недійсності міжнародних договорів

Дотримання міжнародних договорів ґрунтується на давньому принципі, котрий, мабуть, більш відомий латинською, ніж будь-якою іншою мовою: pacta sund servanda — договори мають бути дотримані. Він закріплений у багатьох міжнародно-правових актах, проголошено ст. 26 Віденської конвенції 1969 р. У ній сказано: "Кожний чинний договір обов'язковий для його учасників, і вони повинні сумлінно його виконувати". Таким чином, ми стикаємося з двома характеристиками цього принципу: неухильне дотримання і сумлінне виконання міжнародного договору.

Сумлінне виконання міжнародного договору означає "точне виконання договору щодо його мети, змісту, термінів, якості, місця виконання, щоб те, що передбачено у договорі, дійсно було виконано".

Неухильне дотримання міжнародного права означає, що договір має виконуватися, незважаючи на обставини зовнішнього або внутрішнього фактора. "Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору" (ст. 27 Віденської конвенції 1969 р.). При виконанні принципу неухильного дотримання договору держава не має права укладати договори, що суперечать раніш прийнятим зобов'язанням за іншими договорами. Забороняється також в односторонньому порядку припиняти дію міжнародного договору або змінювати його зміст.

В міжнародному праві існує презумпція дійсності договорів, згідно з якою кожний чинний договір є обов'язковим для учасників, поки інше не встановлено на основі міжнародного права. Таким чином, не¬дійсність договору має бути встановлена, після чого кожен учасник має право вимагати, щоб в межах можливого було відновлене положення, змінене в результаті виконання договору.

Недійсність договору може бути відносною і абсолютною. Відносна недійсність робить договір оскаржуваним, її підставами є помилка, об-ман,підкуп представника держави,укладення договору з порушенням положень внутрішнього права, які стосуються компетенції укладати до¬говори. Абсолютна недійсність означає нікчемність договору із самого початку. її підставами є примус представника держави, примус держави шляхом погрози силою або її застосування, протиріччя імперативній нормі загального міжнародного права (jus cogens).

Якщо договір визнано недійсним, можливо декілька варіантів: його учасники звільняються від зобов'язання виконувати договір у подаль¬шому; усуваються підстави, які стали причиною недійсності договору; за згодою учасників переглядається весь договір або його частина.