16.Міжнародний механізм реалізації міжнародного права. Поняття, значення, структура.

В міжнародно-правовому механізм реалізації норм міжнародного права виділяють два компоненти:

а) нормативно-правовий, направлений на юридичне забезпечення реалізації норм МП;

б) інституційний компонент, який сприяє такій реалізації.

Нормативно-правовий компонент є міжнародно-правовою основою реалізації норм міжнародного права. Завдання нормативно-правового компоненту:

а) визначення суб’ єктів, відповідальних за реалізацію і нормативне забезпечення їх відповідних дій (правозабезпечення);

б) з’ ясування змісту вказаних норм, мети їх застосування і основних параметрів можливої дії (тлумачення);

в) нормативне забезпечення обробки інформації, яка визначає поведінку суб’ єкта реалізації (міжнародний контроль);

г) нормативне забезпечення індивідуальних або колективних дій суб’ єктів по реалізації норм міжнародного права (правозастосування).

Визначення суб’єктів, відповідальних за реалізацію і нормативне забезпечення їх відповідних дій може мати прогнозований і кінцевий характер. Держави можуть вдатися до тимчасового нормативного забезпечення реалізації, з метою з’ясування ефективності норм, тобто чи можна їх прийняти остаточно.

Кінцева нормотворчість повністю забезпечує правовий механізм реалізації норм МП. Відбувається одночасно з прийняттям основних норм міжнародного права або процесі їх реалізації, коли встановлюються прогалини в нормативному забезпеченні реалізації норм МП.

Важливу місце в забезпеченні реалізації норм міжнародного права займає міжнародно-правове тлумачення. Розрізняють два основних види тлумачення: офіційне (має юридичну силу) і доктринальне. Офіційне тлумачення поділяють на:

а) автентичне (встановлюється сторонами договору);

б) судове або казуальне (дається на прохання сторін договору міжнародними судовими органами).

Віденська конвенція про право міжнародних договорів виділяє основні і додаткові об’ єкти тлумачення. До основного об’єкту тлумачення відноситься міжнародний договір і його додатки, угоди та інші документи прийняті в зв’язку з укладенням основного договору. До об’єкту додаткового тлумачення відносяться підготовчі матеріали основного договору і обставини його укладення.

Основні правила тлумачення норм міжнародного права кодифіковані Віденською конвенцією про право міжнародних договорів. Ними є:

1 ) тлумачення повинно здійснюватися у відповідності з основними принципами і нормами міжнародного права;

2) тлумачення повинно бути добросовісним, чесним;

3) необхідно враховувати наміри всіх сторін договору;

4) всі умови договору тлумачаться у взаємному зв’ язку;

5) правило єдності тлумачення тобто однакового розуміння для всіх сторін і всіх випадків;

6) вирази з подвійним смислом слід розуміти в тому смислі, при якому цей вираз потягне за собою які-небудь правові наслідки;

7) вираз з подвійним смислом необхідно розуміти в тому смислі, який найбільше підходить до змісту договору;

8) вираз з подвійним смислом необхідно тлумачити відповідно до правових звичаїв, які становились, виходячи з загальноприйнятих умов;

9) тлумачення повинно бути ефективним і його результати вести до досягнення поставленої мети;

I 0) при тлумаченні договору, сумнів на боці того, хто добився визнання умов з подвійним

смислом;

II ) договір повинен тлумачитись в світлі його об’ єкту і цілей;

1 2) не можна тлумаченням обмежувати права однієї з сторін договору; 1 3) сумнів тлумачиться на користь зобов’ язаної сторони; 1 4) при тлумаченні спеціальні норми мають перевагу над загальними та ін. Способи тлумачення поділяють на:

1. Граматичне або словесне. Вияснення смислу норми через аналіз її тексту з точки зору його етимології (морфології), лексики, синтаксису, стилістики. Коли договір укладено на двох і більше мовах, де всі тексти однаково автентичні, тлумачення повинно бути сумісним з усіма текстами.

2. Історичне. Співставлення тексту нового договору з попередньою угодою, вивчення матеріалів, які передували укладенню договору (дипломатичної переписки, документів переговорів або конференції тощо), обставин створення норми і ситуації на період її застосування та ін.

3. Логічне. Аналіз змісту норми законами і правилами логіки через поняття і категорії та їх співвідношення.

4. Систематичне. Аналіз норми як елементу системи норм договору і міжнародного права в цілому. Співвіднесення цієї норми з основними принципами і нормами сучасного міжнародного права

5. Спеціально-юридичне. Встановлення правових особливостей норми міжнародного права (кола її суб’єктів, юридичної сили, терміну дії тощо) та ін.

Важливою умовою забезпечення реалізації норм міжнародного права є міжнародний контроль. Суть контролю полягає в зборі і оцінці інформації, виясненні фактичних обставин діяльності суб’ єктів міжнародного права по реалізації міжнародно-правових норм. Контроль може бути локальним (партикулярним), регіональним і універсальним. Міжнародний контроль здійснюється як індивідуально, так і колективними зусиллями держав. Він може бути спеціальним, тобто стосовно певної конвенції і загальним. Результати контролю оформлюються в доповіді, повідомленні, резолюції, які можуть мати певні правові наслідки.

Правозастосовче сприяння реалізації норм міжнародного права є індивідуальною або колективною діяльністю суб’ єктів міжнародного права по втіленню норм в життя. До неї вдаються на випадок порушення передбаченого процесу реалізації норми міжнародного права. Повноваження здійснювати правозастосовче сприяння реалізації норм міжнародного права мають Рада Безпеки ООН, Міжнародний Суд ООН інші міжнародні судові установи. Здійснюють вони ці повноваження через вияснення фактичних обставин, юридичну кваліфікацію і прийняття рішення.

Таке рішення може бути прийняттям конкретного правозастосовчого акту рекомендаційного або обов’ язкового характеру (рішення Ради Безпеки, міжнародних судових установ тощо).