2.5. Договірні взаємовідносини у підприємництві

У процесі здійснення господарської діяльності суб'єкти господарю­вання регулюють майнові господарські й інші відносини між собою зав­дяки застосуванню двох основних нормативно-правових документів — договору та господарського договору.

Категорії договір і господарський договір співвідносяться як за­гальне і особливе. Вони мають майновий характер.

Цивільний кодекс України визначає, що договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припи­нення цивільних прав та обов'язків.

Отже, договір є правовою формою (засобом) узгодження волі двох чи декількох сторін, спрямованої на досягнення певного правового результату.

Господарським договором є майнова угода між двома або більше суб'єктами господарювання, змістом якої є зобов'язання майнового характеру у сфері господарської діяльності: при виготовленні та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг тощо.

Господарський договір – це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їхньої господарської діяльності.

За економічним змістом та юридичними ознаками законодавство України виділяє такі види договорів:

договір купівлі-продажу;

договір підряду;

договір постачання;

договір контрактації сільськогосподарської продукції;

договір оренди майна та лізинг;

договір збереження;

договір енергопостачання;

договір спільної діяльності.

При укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законо­давству;

типового договору, рекомендованого органом управління суб'єк­там господарювання для використання при укладенні ними дого­ворів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені типовим договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового до­говору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для ін­ших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законо­давства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами (Осягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також /мови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотні умови – це умови, при відсутності яких договір не може вважатися укладеним.

При укладанні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначити Найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їхньої якості.

Ціна у господарському договорі визначається за згодою сторін, у договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продук­цію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені Отроки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що по­рушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строкам дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього дого­вору.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

• відшкодування збитків;

• штрафні;

• оперативно-господарські;

• адміністративно-господарські.

Підставою для господарсько-правової відповідальності учасника госпо­дарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зо­бов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміють витрати, понесені потерпілою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які вона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або дотри­мання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допу­стила господарське правопорушення, входять:

1. вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;

2. додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок пору­шення зобов'язання другою стороною;

3. неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного ви­конання зобов'язання другою стороною;

4. матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передба­чених законом.

Штрафні санкції – це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зо­бов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господар­ської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарсь­кого зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зо­бов'язання.

Кредитор – це особа, яка наділена правом вимагати від свого контрагента (боржника) виконання певної дії (ряду дій).

Боржник – це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (ряд дій) або утримуватися від учинення певної дії (ряду дій).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми неви­конаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєча­сно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення ви­конання.