48. Які методи управління є найбільш поширеними в розвинених країнах світу?

Історично управління спільною працею виникло в процесі суспільного поділу праці. Звідси двоякий зміст управління: з однієї сторони, організаційний – забезпечити планування, необхідну порядку, узгодження дисципліни і контролю в системі кооперації праці і міжгосподарських зв’язків в структурі економіки, з другої – соціально-економічний, тобто забезпечення соціальної спрямованості і достатньої ефективності виробництва, обміну та постачання.

Економіка в цілому, міністерства, об'єднання, підприємства, представлені собою організаційні (виробничо-господарські) системи, що знаходяться в ієрархічній підпорядкованості. В кожній організаційній системі розрізняють дві підсистеми: та яка управляє (система управління) і та, якою управляють (виконавча або функціональна система).

Суб’єкт управління – це фізична або юридична особа, яка координує діяльність спеціалізованих одиниць для досягнення певної цілі.

Об’єкт управління – це те середовище (фізична або юридична група людей) на яке направлена воля суб’єкта управління.

Управління – це вміння націлювати і надихати людей на продуктивну працю. Воно є єдиним засобом спілкування з людьми з метою впливу на них. Спілкування – це двосторонній процес: вміння слухати і самому бути оратором.

Функції управління:

1. Урахування потреб людей і розробка оптимальної системи стимулів;

2. Забезпечення відповідності між метою виробництва і засобом її досягнення;

3. формування програми практичної досконалості;

4. Організація спільної роботи.

За свою історія людство виробило всього три формоутворюючі фактори що впливають на управління.

Перше – це ієрархія, організація де головним засобом впливу є відносини влади, тобто підкорювання.

Друге – це культура, тобто відпрацьовані і признані суспільством, організацією сума цінностей, соціальних норм, стереотипів поведінки, ритуалів, примушують людину вести себе так, а не інакше.

Третє – ринок, тобто мережа рівноправних економічних відносин по горизонталі з приводу купівлі-продажу продукції та послуг, що базується на відносинах власності і співпраці інтересів продавця і покупця.

49. Охарактеризуйте перший етап розвитку суспільного виробництва та вкажіть основні його риси.

Суспільне виробництво представляє собою безперервний процес виробництва різних благ всіма членами суспільства на основі суспільного поділу праці, що вміщує в собі матеріальне та нематеріальне виробництво.

В свою чергу, матеріальне виробництво поділяється на виробництво матеріальних благ та матеріальних послуг, а нематеріальне виробництво – на виробництво нематеріальних благ та духовних цінностей.

Співвідношення між матеріальним та нематеріальним виробництвом із розвитком суспільно-історичного прогресу змінюється в сторону збільшення ваги сфери послуг та виробництва духовних цінностей. Це стає можливим за рахунок збільшення продуктивності праці в сфері матеріального виробництва та вивільнення частини робітників з цього сектору економіки.

Основні фактори суспільного виробництва

Основними факторами суспільного виробництва є основні елементи економічної системи:

1) виробничі сили,

2) техніко-економічні відношення,

3) організаційно-економічні відношення,

4) виробничі відносини,

5) господарчий механізм.

1) Матеріальне виробництво засноване на процесі праці, що вміщує три елементи: 1) праця людини, 2) предмети праці, 3) засоби праці.

Праця – свідома цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона видозмінює речовини природи з метою перетворення їх у певні блага.

Предмети праці – це те на що діє людина в процесі праці, що піддає обробці.

Предмети праці включають:

• Предмети праці дані природою (руда, вугілля, деревина);

• Сировина – це речовини природи, які піддалмся обробці працею;

• Штучно створені (яких готових в природі не має - сплави металів, пластмаси, синтетичні волокна, засоби захисту рослин від шкідників тощо);

• Вторинна сировина.

Засоби праці – то є сукупність речей, за допомогою яких людина впливає на предмети праці. до них належать механічні засоби (машини, обладнання), а також інші матеріальні умови процесу праці ( будівлі, дорогі, канали, труби).

Таким чином, виробничі сили – то є вище перелічені фактори (праця, предмети та засоби праці), що забезпечують перетворення речовин природи щодо потреб людей, які створюють матеріальні та духовні блага та визначають зростання продуктивності суспільної праці.

2) Технологічний спосіб виробництва формується в результаті взаємодії виробничих сил та техніко-економічних відносин, що визначаються рівнем розвитку техніки, вдосконалюються паралельно з нею та включають відносини спеціалізації, кооперування виробництва (виробничі зв'язки між підприємствами, які спільно виготовлять кінцеву продукцію.), його концентрації (дії, пов'язані з об'єднанням, з'єднанням, зосередженням (скупченням) великих виробничих підприємств в одному місці за певними виробничими ознаками з метою досягнення більших економічних результатів) тощо.

3) Організаційно-економічні відносини вміщують в собі менеджмент, маркетинг, обмін виробничим досвідом тощо. Вони створюють організаційно-економічну форму розвитку виробничих сил і тому можуть сприяти їх прогресу або гальмувати його.

4) Виробничі відносини, або відносини власності, займають важливе місце в економічному житті суспільства. Вони мають багато аспектів: економічний, соціальний, правовий, політичний та психологічний. Найбільш важливим з них є економічний, при якому розрізняють кількісний та якісний аспекти.

Кількісний аспект власності вміщує будь-які об’єкти, що можуть належати яким-небудь фізичним та юридичним особам: засоби виробництва, готова продукція, земля, нерухомість, цінні папери, гроші, патенти, ліцензії тощо. Найбільш важливим об’єктом власності є засоби виробництва. В залежності від того, в чиїх руках вони є, формується відповідний суспільний спосіб виробництва. Останнім часом домінуючим об’єктом власності стає інформація, що надає своєму власнику суттєві переваги в отриманні доходу.

Якісний аспект власності – це відношення між людьми, підприємствами або державами с приводу присвоєння засобів виробництва, створеного продукту, цінних паперів тощо у всіх сферах суспільного відтворення ( у виробництві, обміні, розподілі та споживанні).

5) Господарчий механізм – це сукупність форм, методів та важелів використання економічних законів, вирішення протиріч суспільного способу виробництва та реалізації власності, що допомагає знайти оптимальне співвідношення між підсистемами тобто між виробничими силами, техніко-економічними, організаційно-економічними та виробничими відносинами. Двома основними елементами господарчого механізму є ринкові та державні методи управління економікою.