37. Проаналізуйте роль державної власності в сфері економічного господарювання.

В умовах ринкової економіки, як уже за­значалось, виникає безліч форм підпри­ємств. Для того, щоб у них розібра­тись, звичайно, слід для класифікації застосувати певний крите­рій, за яким здійснюється розмежування їх.

Одним з таких критеріїв є форма власності на засоби вироб­ництва. За ним можна виділити підприємства державні, коопера­тивні, приватні, змішані.

Роздержавлення і приватизація не приведуть повністю до лік­відації державних підприємств.

Не можуть бути приватизовані підприємства оборонної про­мисловості, а також ті об'єкти, збереження яких у державній власності диктується завданнями обороноздатності та безпеки держави. Не підлягають приватизації об'єкти, що здійснюють ді­яльність, яка є монополією держави: підприємства з видобутку рід­кісних копалин, наприклад, золоті копальні, уранові рудники, а також підприємства лікеро-горілчаної та тютюнової промисловос­ті тощо.

Є підприємства, які мають належати одному господарю — дер­жаві, інакше буде порушена цілісність, ефективність системи.

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності у різних галузях народного господарства.

Це підприємства зв'язку, енергетики. Наша країна повинна зберегти єдину транспортну систему (залізничний, повітряний, водний тран­спорт). Глобальне розв'язання ряду екологічних проблем також вимагає збереження деяких державних підприємств.

За рішенням уряду України крім перелічених, у державній власності мають залишатися підприємства

• з випуску наркотичних,

• бактеріологічних,

• біологічних,

• отруйних засобів;

• метрополітени, трубопровідний транспорт, меліоративні та захисні споруди, водо­сховища;

• транспортні засоби спеціального призначення;

• хлібо­приймальні та хлібозаготівельні організації;

• підприємства лісовід­новлення, лісорозведення і охорони лісу;

• рибокомбінати, підпри­ємства соляної промисловості.

Державні підприємства мають такі особливості і риси:

по-перше, державні підприємства бувають загальнодержавними (республіканськими) і комунальними. У першому випадку суб'єк­том права є держава в особі Верховної, Ради України. У другому випадку суб'єктом права виступають адміністративно-територіаль­ні одиниці в особі місцевих органів влади різних рівнів.

Ці органи управляють підприємствами через призначених або уповноважених директорів, начальників тощо.

По-друге, існують розмежування відповідальності суб'єктів права державної власності. Держава та її адміністративно-терито­ріальні одиниці не відповідають за діяльність один одного.

По-третє, слід звернути увагу на особливий правовий режим майна державного підприємства. Майно, що є державною влас­ністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення, крім випадків, перед­бачених законодавством України.

По-четверте, у випадку прийняття рішення про ліквідацію під­приємства або його банкрутства трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, що засноване на колективній власності.

По-п'яте, трудовий колектив державного підприємства має пра­во на власність. Прибуток, що залишається у державному під­приємстві після сплати податків та інших платежів (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу під­приємства. Частина цього прибутку передається у. власність чле­нів трудового колективу у порядку і розмірах, що визначені зако­нодавством України.

Сума прибутку, яка належить члену трудового колективу, утво­рює його вклад. На суму вкладу члену трудового колективу за його бажанням можуть бути видані акції.

На вклад (акції) підприємство щорічно виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що використовується на виплату процентів (дивідендів), визначається за узгодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.

За згодою члена трудового колективу його вклад (повністю або частково) може бути використаний на спорудження або придбання житлового будинку чи інших об'єктів соціально-культурного при­значення. На цю суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати свій вклад (вартість акцій) в порядку і строки, що визначені загальним рі­шенням адміністрації й трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) ви­плачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та інши­ми кредиторами підприємства.

Як бачимо, сьогодні значна увага приділяється поєднанню ін­тересів працівника з інтересами державного підприємства.

Створюються певні стимули заінтересованості в результатах господарської діяльності державного підприємства.

Ефективність діяльності підприємства значною мірою визначається його структурною організацією. Звичайно, в різних галузях вона неоднакова.

Найхарактернішими структурними підрозділами підприємства є такі: виробництва, цехи, відділи, дільниці, ферми, бригади. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, господарські асоціації, концерни тощо за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Призначення керівника підприємства є правом його власника, з ним укладається контракт (договір, угода).

Підприємство, організовуючи виробничу діяльність, визначає свою стратегію (стратегічні цілі, завдання) та тактику. Стратегічні завдання підприємства повинні визначати напрями його діяльності на перспективу: вдосконалення своєї продукції; забезпечення результативності у технології; зниження собівартості; підвищення якості; досягнення ефективності при низьких витратах виробництва; забезпечення достатньої рентабельності; визначення конкретних параметрів досягнення результату.

Стратегія підприємства передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства.

Тактика підприємства - засіб, який забезпечує реалізацію наміченої стратегії. Тактика визначає конкретні короткострокові завдання, які забезпечують постійне наближення до поставленої мети. Вона розробляється і впроваджується керівництвом і працюючими у низових ланках.

Функції державних підприємств:

Економічні	Соціальні	Екологічні
задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); упровадження досягнень НТП; забезпечення конкурентоздатності підприємства; створення необхідного і додаткового продукту; розвиток виробничої інфраструктури самофінансування.	формування колективу; поліпшення умов і змісту праці; удосконалення кваліфікаційного складу працівників; культурно-освітня та спортивно-оздоровча робота; поліпшення житлових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури.	вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

Соціальна інфраструктура — комплекс галузей, які безпосередньо пов'язані зі створенням загальних умов для відтворення робочої сили і забезпечення нормальної життєдіяльності людей. Ця сфера охоплює освіту, охорону здоров'я, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, культуру, побутове обслуговування. Важливим стратегічним завданням України є прискорення розвитку соціальної інфраструктури, роль якої в економічному житті суспільства недооцінювалась. Транспорт і зв'язок належать до матеріального виробництва, бо пов'язані з процесом виробництва, і водночас до нематеріального виробництва, бо пов'язані з обслуговуванням людей. Поділяється на такі дві галузі : соціально - побутовий комплекс та соціально - культурний .У наш час в Україні ця галузь малорозвинута та потребує великих бюджетних коштів. Розгалуженість інфраструктури на певній території визначає швидкість і якість розвитку певного виробництва

Звички мислити категоріями кількісних показників (потужності або тоннажу) сьогодні домінує у всіх підприємствах. Але умови змінюються. Вал не може більше залишатися головним засобом досягнення успіху в умовах ринку.

Якість, а не обсяг виробництва продукції або надання послуг стає завданням номер один для України як у сфері виробничої діяльності, так і у сфері послуг.

Елементи цієї концепції, виходячи з вимог ринку, такі:

1) орієнтація на покупця: це означає, що кожне підприємство повинне навчитись думати про себе не як про підприємство, що виробляє товари і надає послуги, а як про підприємство, яке постійно викликає бажання у покупця мати з ним ділові відносини;

2) комплексний підхід: виробляти те, що відповідає потребам споживача. Сьогодні визначальним є більш висока відносна якість продукції та послуг із врахуванням запитів споживачів, а не маніпулювання цінами;

3) кінцева мета: довгострокове виживання, довгочасне процвітання.