3. Основні типи промислових підприємств та вплив факторів на діяльність підприємства
За метою і характером діяльності підприємства поділяються на:
- комерційні, тобто підприємства мають комерційний характер з одержанням прибутку;
- некомерційні, до них належить доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.
За формою власності майна:
- приватні, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили;
- колективні, що ґрунтуються на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариств або громадської організації;
- комунальне, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади;
- державні (в т.ч. казенні), засновані на державній власності.
Казенні підприємства це такі, як і не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов:
а) підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;
б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50%) є держава;
в) підприємство є суб’єктом природних монополій.
За національною належністю капіталу:
- національні, капітал яких належить підприємцям своєї краси;
- закордонні, капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;
- змішані (спільні) – капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.
За правовим статусом і формою господарювання:
- одноосібні, є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом), Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми;
- кооперативні (кооперативи), добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.
В економіці України функціонують два основі типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності – науковій, фінансовій, страховій тощо;
- орендні, полягають в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності;
- господарські товариства є об’єднаннями підприємців.
Такі товариства поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.
За галузево-функціональним видом діяльності:
- промислові;
- сільськогосподарські;
- будівельні;
- транспортні;
- торгові;
- виробничо-торгові;
- торгово-посередницькі;
- інноваційно-впроваджувальні;
- лізингові;
- банківські;
- страхові;
- туристичні тощо.
За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування:
- головні (материнські), особливістю є те, що вони контролюють інші фірми;
- дочірні – юридично самостійне організаційне утворення. Що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій;
- асоційовані – є формально самостійними, але з різних причин вони залежать від головної фірми і мусять підпорядковуватися її стратегічним цілям;
- філії – на відміну від дочірніх та асоційованих підприємств не користуються юридичною й господарською самостійністю, не мають власного статуту та балансу, діють від імені і за дорученням головного підприємства, мають однакову з ним назву.
За розміром кількості працівників:
- великі (надвеликі);
- середні;
- малі (дрібні);
- мікропідприємства (до 10 осіб та обсягом виручки до 250 тис. грн. за рік від продажу продукції (надання послуг).
Малі підприємства. З-поміж суб’єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу.
До них належать суб’єкти господарювання з кількістю працівників:
- у промисловості та будівництві – до 200 осіб;
- в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб;
- науці й науковому обслуговуванні – до 100 осіб;
- галузях невиробничої сфери – до 25 осіб;
- роздрібній торгівлі – до 145 осіб.
Добровільні об’єднання. Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати 2 типи об’єднань підприємств та організацій:
1) добровільні;
2) інституціональні.
Підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об’єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.
Асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності.
Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);
Корпорації – договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів. З делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капітул для досягнення загальної мети. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави.
Концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю. Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам.
Картелі – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;
Рис. 1.1. Форми добровільних об’єднань підприємств (фірм, компаній) та організацій.
Синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції.
Трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємствам, в єдиний виробнично-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності.
Холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств.
Об’єднувані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.
Фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей н/г. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають й або кілька банків, які розпоряджаються капталом підприємства (фірм, компаній), що входять до складу фін. групи, координують усі сфери їхньої діяльності.
Нині основними формами добровільних об’єднань підприємств (фірм, компаній) дедалі більше стають концерни, корпорації, та фінансові (промислово-фінансові) групи.
Вплив факторів на діяльність підприємства. Фактор – це одне з основних понять економічного аналізу, яке застосовується у 2-х взаємопов’язаних значеннях:
- умов, які забезпечують здійснення операцій;
- потенційної сили – причини зміни результатів діяльності.
З урахуванням тематики дослідження автор зупиниться на розгляді факторів, як потенційної сили – причини зміни результатів діяльності.
Класична школа пропонує розглядати фактори впливу на підприємство торгівлі з позиції загального політико-економічного визначення складу факторів, їх численне різноманіття можна звести до трьох основних груп:
1) реальні фактори (ресурси економіки і ефективність їхнього використання);
2) економічні механізми і інститути управління;
3) соціальні (суспільно-політичні) фактори.
До першої групи належать: праця, капітал та природні ресурси, а також параметри їхньої ефективності – продуктивність праці, віддача основного капіталу та ін. Саме ця група факторів визначає динаміку економіки, процес її розвитку. Дві інші групи впливають на економіку не безпосередньо, а через першу групу факторів. Крім того, третя група впливає більш опосередковано – через економічні механізми.
Представник київської наукової школи Голошубова Н.О. зазначає, що на розвиток торгівельного підприємства впливає багато різноманітних факторів: соціально-економічних, демографічних, географічних, містобудівних, транспортних, організаційно-технологічних, управлінських, фінансових.
Але, на її думку, найвизначнішим фактором розвитку торгівлі є сам споживач, бо в умовах ринкової економіки, особливо розвинутої, - це господар ринку, оскільки за ним визнано право вибору щодо купівлі товару та послуг, що пропонуються, оскільки він вирішує які товари придбаватиме, скільки, де, коли, які за якими цінами.
Львівські вчені Апопій В.В., Міщук І.П., Рудницький С.І., Хом’як Ю.М. вважають, що торгівельне середовище є надзвичайно динамічним і чутливо реагує на будь-які зміни, що відбуваються в суспільно-політичному житті, економічному механізмі і соціальній структурі суспільства. У цьому зв'язку, необхідно розглядати торговельне підприємство в єдності складових його частин, які нерозривно пов'язані із зовнішнім середовищем.
Під зовнішнім середовищем розуміються всі умови і фактори, що виникають у суспільно-економічному житті країни, незалежно від діяльності підприємств, але впливають на стан його внутрішнього середовища. Під внутрішнім середовищем розуміється весь господарський механізм підприємства, тобто його фінансовий потенціал, матеріально-технічна база, торговельні, виробничі, управлінські та інші структури.
Для повнішого розуміння механізму впливу факторів на діяльність підприємства торгівлі автор вважає за потрібне зупинитися на аналізі підприємства торгівлі, як відкритої соціально-економічної системи.
Торгівельне підприємство за своїми властивостями належить до складних соціально-економічних систем. Соціальною системою воно є тому, що створюється людьми для задоволення конкретних потреб суспільства та управляється ними у відповідності до їхніх особистих особливостей. Економічною системою підприємство є тому, що в результаті використання ресурсів та реалізації товарів забезпечується безперервність функціонування сфери товарного обігу, доведення до кінцевого споживача товарів та послуг. Торгівельне підприємство – це відкрита система, оскільки постійно обмінюється із зовнішнім середовищем інформацією, регулює свої входи та виходи. Торгівельне підприємство постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем через механізми державного регулювання та ринкової конкуренції, фінансово-кредитну систему, споживання ресурсів, взаємовідносин з покупцями, місцевими органами влади і як відкрита система має ряд властивостей, які необхідно враховувати під час торгівельної діяльності.
Торгівельне підприємство – це самостабілізуюча система. Таким чином, підприємство постійно намагається знайти для збереження свого міцного становища динамічний баланс між внутрішніми можливостями та зовнішніми факторами оточуючого середовища, які впливають на торговий процес. Найбільший вплив зараз здійснюють економічні, правові та соціальні фактори. Для стабілізації чи свого розвитку підприємство може реагувати на ці фактори шляхом регулювання цін на товари та послуги, зниження витрат, оптимізації аналогових платежів, розширення матеріальної бази, удосконалення управління.
Наступною властивістю підприємства є те, що це система, яка прагне до стійкості. Але стійкою може бути тільки адаптивна система, яка забезпечує можливість постійної модифікації господарюючого суб'єкта у відповідності з потребами, які постійно змінюються. Таким чином, щоб бути стабільним та стійким у ринкових умовах, підприємство повинно постійно і достатньо швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища, і в першу чергу на зміни купівельного попиту, задоволення якого є одним із головних завдань підприємства торгівлі.
Таким чином, узагальнивши все вищезазначене, усю сукупність факторів зовнішнього впливу на підприємства торгівлі можна умовно поділити на дві групи: фактори, які чинять прямий вплив на підприємство торгівлі і непрямий вплив (табл. 1.1).
Таблиця 1-Фактори впливу на діяльності підприємств торгівлі
Фактори прямого впливу на діяльності торгівельних підприємств |
Фактори непрямого впливу на діяльності торгівельних підприємств |
- характер і стан ринку споживчих товарів у сфері діяльності торговельного підприємства; |
- фінансова, податкова, кредитна політика, що стимулює розвиток підприємств; |
- співвідношення попиту та пропозиції на реалізовані торговельним підприємством товари і пропоновані види послуг. При цьому першорядне значення має виявлення виникаючих потреб у нових товарах, послугах і перспективах їхнього росту, а також облік рівня купівельної спроможності населення; |
- ріст купівельної спроможності населення; |
- рівень вимог споживачів до товару й умови споживчих переваг при виборі товарів покупцями, що звичайно виражається у вимогах до глибини асортименту, якості, зовнішнього вигляду, способу упакування, маркірування; |
- наявність розвинутої торговельної інфраструктури;
|
- умови торгівлі на ринку – стан матеріально-технічної бази, форми і методи роздрібної торгівлі, способи платежів і розрахунків, що склалися на ринку, розмаїтість і велика кількість джерел надходження товарів, особливості законів і нормативних актів, що регулюють правове положення і торговельну діяльність підприємств на регіональному рівні; |
- спрощення процедур державного регулювання господарської діяльності підприємств, що стосується їхньої реєстрації, ліцензування, сертифікації продукції і т.п. - забезпеченість підприємств інформаційною технологією, засобами комунікацій; |
- наявність і діяльність підприємств – конкурентів, тобто їхнє місце на ринку, масштаби й обсяг діяльності, асортимент товарів, види послуг, що представляються, особливості цінової і рекламної політики, фінансово-економічний потенціал; |
- розвиток зовнішньоекономічних зв'язків; |
- взаємини торговельного підприємства з постачальниками товарів, з підприємствами-виготовлювачами, а також з посередниками, що забезпечують ефективний рух товарів, що роблять маркетингові, транспортні, рекламні й інші види послуг; |
- стабільність державної економічної і соціальної політики |
- умови взаємин з фінансовими інститутами, тобто з державними податковими, банківськими, інвестиційними й іншими органами; |
|
- стан джерел забезпечення підприємства ресурсами необхідних спеціальностей і кваліфікації, наявність системи навчання і підвищення кваліфікації на самому підприємстві, його взаємини з відповідними навчальними закладами, центром зайнятості і т.п. |
На стан активності підприємницької діяльності в торгівлі впливають як регулятори ринку – свобода підприємництва, конкуренція, фактори розвитку ринку, так і багато інших факторів, що належать до механізму регулювання підприємницької діяльності, які або сприяють, або перешкоджають створенню сприятливого клімату для торговельного підприємства.