5. Проаналізуйте еволюцію теоретичних поглядів на механізми реалізації зовнішньоторговельної політики держав.

Зовнішньоторговельна політика –– сукупність методів, прийомів та механізмів регулювання обсягів та спрямованості експорту та імпорту, які застосовує держава з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому.

Історично відомі два основні напрями у формулюванні зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та лібералізація (рис. 1).

«Вільна торгівля» — відсутність будь-яких бар’єрів та обмежень у торгівлі між державами. Реалізується тільки у вільних економічних зонах.

Лібералізація — розширення свободи економічних дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими країнами.

Протекціонізм (від лат. proctio – прикриття) –– державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

Неопротекціонізм — сучасні обмеження на міжнародну торгівлю, які застосовуються країнами як доповнення до традиційних форм обмеження небажаного імпорту або замість них.

Обґрунтований (селективний) протекціонізм –– захист окремої галузі економіки, групи підприємств, а не всього національного виробництва, або протекціонізм у торгівлі з окремими країнами і за окремими групами товарів.

Автаркія –– політика економічного відокремлення країни, спрямована на створення замкнутої, незалежної економіки, здатної забезпечити себе усім необхідним самостійно[5, c. 124-126].

Для реалізації зовнішньоторговельної політики уряди використовують спеціальні методи та інструменти (рис. 2).

6. Опишіть сучасні механізми та інструменти державного регулювання міжнародної торгівлі.

Розрізняють економічні та неекономічні методи зовнішньоторговельної політики.

Економічні методи поділяються на тарифні й нетарифні (інші).

Тарифні методи застосовуються для державного регулювання імпорту. Вони є головним інструментом торгової політики держав; базуються на митних тарифах. Митні тарифи — складаються з конкретних ставок митних зборів.ю які нараховуються при імпорті або експорті товару.

У нетарифних методах фінансові інструменти використовуються для державного регулювання експорту.

Субсидії	Грошові виплати спрямовані на підтримку національних експортерів
Кредитування	Фінансове стимулювання державою розвитку експорту національними фірмами
антидемпінг	Заборона необґрунтованого зменшення ціни нижче ніж на світовому рівні

Кількісні обмеження — це адміністративна форма регулювання торгового обороту встановленням кількості й номенклатури товарів, дозволених для експорту чи імпорту.

Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:

• квотування (контингентування);

• ліцензування;

• "добровільні" обмеження.

Квотування (контингентування) — це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період.

Ліцензування передбачає видання імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення або ввезення певного товару протягом встановленого терміну. Види ліцензій: генеральна, глобальна, автоматична.

" Добровільне обмеження експорту» — угода між урядом країни-імпортера та урядом та/або компаніями країни-експортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених обсягів в обмін на відмову імпортуючої сторони від введення жорстких обмежень на імпорт, загроза введення яких використовується як засіб тиску при підготовці укладення угоди.

7. Розкрийте головні форми міжнародного руху капіталу та проаналізуйте особливості іноземного інвестування в Україні. В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб’єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.

Капітал є одним із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв у насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення.

Іншими причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:

– попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірністю економічного розвитку держав;

– різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;

– інтернаціоналізацію виробництва;

– зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпечення сировиною своїх підприємств;

– відмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн, що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих виробництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб;

– бажання обійти тарифні та нетарифні бар´єри, які є у звичайному комерційному експорті;

– захист грошей від інфляції;

– технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших технологій;

– необхідність технічного переозброєння та модернізації національних підприємств.

– намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення.

Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК).

Форми міжнародного руху капіталу:

1.За джерелами походження –офіційний (державний); приватний (недержавний) капітал.

2.За характером використання коштів: підприємницький; позичковий (міжнародний кредит); міжнародна економічна допомога.

3.За термінами вивезення капіталу: короткостроковий (до одного року); середньостроковий (більше одного року); довгостроковий (більше 3 років).

4.За типом фінансових зобовязань: кредитні операції; інвестиційні операції.

5. За цілями використання: прямі інвестиції; портфельні інвестиції.

Переважна більшість країн використовують зарубіжні інвестиції для індустріалізації, підвищення наукомісткості виробництва та зайнятості населення. Країни — експортери капіталу за рахунок цього збільшують свою економічну могутність.

Показники вивезення капіталу характеризують рівень економічного розвитку країни. До них належать:

а) обсяг зарубіжних інвестицій даної країни та його співвідношення з національним багатством країни; Як правило, країна з високим рівнем економічного розвитку має більші можливості вкладення капіталу в економіку інших країн;

б) співвідношення обсягу зарубіжних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території; Це співвідношення характеризує розвиток міжнародних інтеграційних процесів і тісно пов’язане з ефективністю функціонування.

в) зовнішній борг країни і його співвідношення з її ВВП/ВНП.