Новоград-Волинський медичний коледж
Методичні вказівки
до організації самостійної роботи студентів
з української літератури
Тема: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)
«Сава Чалий»
Кількість годин – 2
Для студентів спеціальності 5.12010101 «Лікувальна справа»
5.12010102 «Сестринська справа»
Затверджено
Заступник директора з навчальної роботи______________________
«____»_______20____р.
Погоджено на засіданні циклової комісії циклової комісії соціально-гуманітарної та економічної підготовки
Протокол №___від «___» 20____р.
Голова циклової комісії______________
Матеріали підготували:
Сайчук Г.І., викладач української мови та літератури вищої категорії, викладач-методист
Котюк Г.І., викладач української мови та літератури вищої категорії, старший викладач
Мисюра І.В., викладач української мови та літератури
Комп’ютерний набір: Сосновська Ю.В.
ЗМІСТ
1. |
Актуальність теми |
4 |
2. |
І.Карпенко-Карий. Трагедія «Сава Чалий» |
4-20 |
3. |
Матеріали для самоконтролю (тести) |
20-21 |
4. |
Карта ООД |
21 |
Самостійна робота
Тема: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) (1845-1907) Драматична трагедія «Сава Чалий».
Кількість навчальних годин – 2
І. Актуальність теми
До теми визволення українського народу з-під гніту поневолювачів в усі часи звертолось багато письменників. Зокрема період визвольної війни проти польських магнатів у XVII ст. столітті викликав особливий інтерес у письменників при створенні художніх образів народних месників, які не шкодуючи свого життя, боролись із запеклим ворогом. Але і зрада була досить поширеним явищем серед козацької старшини, і запорожці вважали зраду найбільшим і найтяжчим гріхом. В образі Сави чалого І.Карпенко-Карий подає на суд читачеві образ такого зрадника народних інтересів – Саву Чалого. Зберігаючи точність у відтворенні конкретних історичних фактів, вірність народного погляду на зраду і на повстання, Карпенко-Карий малює широку картину визвольного руху українського народу у XVII ст. проти чужоземних поневолювачів України.
Іі. Навчальні та виховні цілі
Навчальні: ознайомлення зі змістом трагедії та героями-образами, особливостями композиції, допомогти студентам збагнути ще одну грань таланту письменника та проблеми, порушені у художньому творі.
Розвивальні: розвивати логічність і самостійність суджень, вміння аналізувати художній твір, висловлювати власну думку.
Виховні: виховувати почуття людської гідності.
Ііі. Базові знання
Шкільний курс української літератури
Іv. Зміст теми
Історія написання трагедії «Сава Чалий».
Особливості хронології подій у трагедії.
Характеристика образів-персонажів.
Історія написання трагедії «Сава Чалий».
Деякі факти використав Карпенко-Карий з праці М. Костомарова «История козачєства в пам’ятниках южнорусского народного песенного творчества». У праці Костомарова говориться про те, що дід Сави Яків Чалий був кошовим на Запоріжжі. Коронний гетьман Иосиф Потоцький подарував Саві Чалому села Рубань і Степашки. Сава нападав і руйнував запорозькі зимівники і навіть спалив православну церкву. Вивчаючи історичні матеріали, Карпенко-Карий бачив, що зрада була досить поширеним явищем серед козацької старшини, і запорожці вважали зраду найбільшим і найтяжчим гріхом. І тому драматург устами Гната Голого говорить:
Найшовся б інший Сава! Багато зрадників настало, що за панські ласощі й принади свій кидають народ і віру, до іншого люду пристають та й ворогують там проти братів своїх далеко гірше й більше, ніж сам ворог!.
Карпенко-Карий був також ознайомлений із тим, про що розповідав польський історик І. Ролле в нарисі «Сава Чаленко». Нарис цей був надрукований у перекладі на сторінках «Київської старини», про що вже була згадка. У цьому нарисі читаємо:
Назвали Гната Голим тому, що при паюванні награбованого брав він собі незначну частину, решту ж роздавав підвладним; взагалі не любив зайвого і задовольнявся будь-чим: куртка з телячої шкіри, бараняча шапка, прості козлові чоботи; одна сорочка, вимазана у жир та дьоготь, служила йому цілий рік; ... подільський кінь, самопал, трохи олива в торбі, в кишені тютюн та люлька, що без неї не міг обійтись більш, ніж без хліба та горілки... От і все його багатство... Ще 1737 року підібрав він собі деяких товаришів і «засікся» в Чорному лісі. А потім стільки охочих зумів скликати, що швидко «засіку» повернув у «кіш». Пограничні (польські) команди хоч і нагнали пташку, та підійти до неї не могли; навкруги пуща непрохідна, а пікети гультяїв на деревах, сховані між гіллям, стріляли по сміливих, як по качках, самі ж не зазнавали жодної небезпеки.
Зберігаючи точність у відтворенні конкретних історичних фактів, вірність народного погляду на зраду і на повстання, Карпенко-Карий малює широку картину визвольного руху українського народу у XVII ст. проти чужоземних поневолювачів України.
Твір цей історично правдивий, глибоко патріотичний. Ідея твору — відданість народові, уславлення боротьби проти соціального і національного поневолення, засудження зради.
Сава Чалий спочатку співчуває стражданням селянства, бере участь у боротьбі проти польських магнатів, але згодом стає на шлях компромісу й зради. Драматург продумано й глибоко розкриває причини угодовства. Сава стає на шлях угодовства передусім через те, що не бажає широкого народного руху, не вірить у його перемогу, не вірить у народ. Повстанці, на його думку,— це темна і загрозлива стихія, здатна принести тільки «смуту і пожежу, і кров».
І понесуть вони тепер на Україну і смуту, і пожежу, і кров проллють ріками. Без жодної користі для народу, а потім самі на полях всі сконають.
Сава Чалий обстоює згоду, примирення з польськими магнатами — смертельними ворогами України, а не рішучу боротьбу. Не маючи змоги стримати рух селянства, що все більше й більше розгортався, Сава зраджує його. Він переходить на службу до магната Потоцького за маєтки і шляхетство. Зрадництво Сави, його запроданство зумовлюють і його загибель, що показана в трагедії як кара іменем народу.
Саві Чалому протиставлено повсталих селян, козаків і їх ватажка Гната Голого.
В образі Гната Голого Карпенко-Карий втілив кращі риси українського народу: вірність батьківщині, мужність і відвагу, рішучість у боротьбі проти ворогів та ненависть до зрадників. Гнат Голий — це могутня людина. Він б'ється відважно в перших лавах, не лякається небезпеки, стійко зносить рани і не боїться смерті. Цю незламну силу йому дає усвідомлення того, що тільки воля принесе щастя народові, що не можна жити спокійно, без боротьби в світі, де «в розкоші один, а тисячі без хліба».
Гнат Голий — це один із кращих образів в українській драматургії XIX ст.,— образ незламного борця проти соціального і національного поневолення, відданого й мужнього патріота,— це героїчний образ ватажка повсталого селянства. У такому ж героїчно-романтичному плані змальовані постаті товаришів-однодумців Гната,— гайдамаків Гриви, Молочая, Медведя, Кравчини і безіменного героя гайдамаки, який іде на жахливі тортури без страху, з дотепними, уїдливими жартами на адресу магната Потоцького.
У змалюванні образів повстанців, епізодів їх битви з військами Потоцького бачимо майстерне поєднання реального з романтичним. Правдиво змальовано в творі постать деспотичного маґната Потоцького, а також і його найближче оточення — шляхтичів-поляків Жезніцького, Яворського, Шмигельського та інших. В образі шляхтича Шмигельського драматург правдиво віддзеркалив і розкрив єзуїтську тактику прислужників маґнатів-колонізаторів та політику угодовства і компромісів. Шмигельський діє проти повсталих, прикриваючись маскою «людяности». Його угодовська філософія, проповідь компромісу і миру між феодалами-колонізаторами і повсталим народом, у можливість чого він вірив, по суті привела його до обстоювання особливої тактики боротьби проти «хлопів». Ця тактика полягала в тому, щоб, як він говорить, «не треба звіра дратувать». Шмигельський намагається остерегти Потоцького від крайнього деспотизму, жахливих катувань непокірних селян, бо все це може викликати ще грізнішу хвилю народного гніву. Він прагне утримати селян і козаків від повстання, а коли вони все-таки повстали, Шмигельський вживає підступних заходів, щоб розладнати ряди народних месників. Він дуже тонко веде гру з Савою Чалим: у розмові з ним Шмигельський поступово переходить від нібито доброзичливих думок про долю України до відвертої торгівлі зі зрадником Савою за душі повсталих.
У сцені пристрасного словесного двобою Гната Голого з полоненим Шмигельським в усій повноті розкрито ворожість цього шляхтича до народу.
Головні і другорядні постаті трагедії «Сава Чалий» — це життєві, рельєфні характери, реалістичні типи історичного минулого. Характери, змальовані в цій трагедії, розкриваються в напружених колізіях, суперечках, боротьбі, в живій дії, що розвивається легко й динамічно.
Треба згадати, що Карпенко-Карий мав попередника в українській літературі, який також змалював образ Сави Чалого. Був ним М. Костомаров, який у 1838 році написав теж драму «Сава Чалий». В основу своєї драми Костомаров поклав сюжет відомої історичної пісні про Саву Чалого. М. Костомаров змалював Саву зовсім інакше, ніж Карпенко-Карий. Сава Чалий у трактуванні Костомарова — це своєрідний герой-патріот, що бажає добра і справедливості для України, але в союзі з Польщею, у васальній залежності від польського короля. Таких людей було чимало у нас на Україні в XVІІ, ХУІІІ, XIX та й XX століттях, що й гадки не мали про самостійну українську державу, а, навпаки, боролись за створення української держави у федерації з Польщею чи Московією.