20.Пароніми — це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожні.

За звуковим складом пароніми бувають:

-однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами

-різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками

За лексичним значенням пароніми бувають:

-синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля;

-антонімічні: експорт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто;

семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.

Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.

Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й значеннєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгода («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття тощо.

Омоніми – слова, що пишуться і звучать однаково, однак мають абсолютно різне значення.

Серед неповних омонімів вирізняють декілька груп:

-Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких зберігається лише в окремих граматичних формах: ранком (іменник в орудному відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова); світи (іменник у формі множини) і світи (дієслово наказного способу: Світи, сонечко, яскравіше).

-Омофони - слова різні за значенням і написання, але однакові за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), проте і про те.

-Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом: обід і обід (у колесі), мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога (іменник).

Омоніми здебільшого вживаються в художній літературі, народній творчості, в розмовно - побутовому мовленні:

21.Слово, що має два і більше значень, називається багатозначним. Здатність слова виступати з різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією. Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. Одна із найбільш поширених проблем при перекладі слів у контексті є розкриття значення багатозначних слів у залежності від контексту. Контекст має особливо велике значення для семантичного функціонування багатозначного дієслова. Проблема слова і контексту показує важливість комплексного підходу до вивчення дієслів з урахуванням їх семантико-граматичних особливостей та синтаксичного вживання, оскільки у дієслові більше, ніж в інших частинах мови взаємодіють лексичне та граматичне значення [7]. У такому разі по-іншому визначатиметься і функція контексту, яка полягає в уточненні смислу слова, а не у визначенні та створенні його кожен раз заново. Одним із шляхів вивчення синонімії є перехід від контексту до лексичного узагальнення, тобто до системи мови. Це дає можливість досліджувати мовну одиницю у динаміці, у мовному процесі. Поза контекстом неможливе здійснення експресивно-комунікативної функції мови, оскільки однозначність мовної форми можлива лише у заданих умовах і реалізується тільки в одній конкретній текстуальній побудові.

22.Існування в мові лексичної синонімії ставить перед перекладачем особливі завдання. Абсолютних синонімів дуже мало. Крім того, синоніми не завжди можуть заміняти один одного. Вони можуть бути придатними в одному контексті і виявитися непридатними в іншому. При аналізі та вибору одного із синонімів необхідно розрізняти синоніми:

-смислові (ідеографічні), які відрізняються відтінками значення, ступенем інтенсивності вираження поняття;

- стилістичні, які відрізняються емоційною забарвленістю або відношенням до різних стилів;

-фразеологічні, які відрізняються своєю сполучуваністю з іншими словами.

У двомовному словнику звичайно синоніми, що представляють різні значення і відтінки значень слова, розділені арабськими цифрами, крапкою з комою, комою.

У зв'язку з особливостями свого історичного розвитку англійська мова надзвичайно багата синонімами. Це синонімічне багатство англійської мови широко використовується у всіх стилях письмового мовлення. Синоніми вживаються для підсилення висловлювання, для уточнення поняття, для уникнення повтору тощо.

Покажемо на прикладах різне використання синонімів і можливий їх переклад українською мовою в залежності від їх функції в реченні.

Синоніми в англійській мові вживаються настільки широко, що в ній утворилися традиційні синонімічні парні словосполучення. Такі парні словосполучення зустрічаються у всіх стилях мови.

Традиційні синонімічні пари часто не зберігаються у перекладі, деколи через відсутність відповідного синоніма в українській мові, інколи ж тому, що така пара може сприйматися в українській мові тільки як плеоназм.

Звичайно слова романського походження є книжними, а слово германського - стилістично нейтральним. Перекладач повинен звертати увагу на приналежність слова до певного словникового пласту, оскільки це має велике значення при перекладі таких пар.

Слід відзначити так звані контекстуальні синоніми, тобто слова, які не є синонімами у власному значенні слова, але які сприймаються як такі у даному контексті. У контексті може виявитися потенційне значення слова. Цим фактом і пояснюється виникнення контекстуальних синонімів

23..Складноскорочені слова (абревіатури), утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не ставляться): Міністерство внутрішніх справ — МВС, житлово-ек-сплуатаційна контора — ЖЕК, державна автоінспекція — ДАІ. Великими буквами пишуться також складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: МАТО, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, УЄФА.Але малими буквами пишуться: загс, вуз (від російського высшее учебное заведение).

Великими й частково малими буквами пишуться складно-скорочені слова на зразок Демократична партія України — ДемПУ, Конгрес української інтелігенції — КУІн.

Якщо складноскорочені іменники, утворені з початкових букв або звуків, відмінюються, то закінчення біля них дописуються малими буквами: ЛАЗи, у ЖЕКу, з ВАКом.

У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малої букви: районна державна адміністрація — райдержадміністрація, завідувач господарства — завгосп.

Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Дніпрогес, Донбас, Укрінбанк. Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Слова на письмі скорочуються на приголосний: громадянин — гр., добродій — д., пан — п., наприклад — напр., область — обл., імені — ім., і так далі — і т. д.; але: нашої ери — н. є., острів — о.

У кінці графічних скорочень ставиться крапка:півн.-сх. {північно-східний), проф. (професор), р. {рік). Але крапка не ставиться при скорочених назвах метричних мір: 5 кг, 10 км, 2 год ЗО хв, 4 мкФ тощо. Не ставиться крапка й між подвоєними буквами, що вказують на множину: pp. — роки, mm. — томи, пп. — пани.

Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місці пропущених букв ставиться лише дефіс (без крапки): видавництво — вид-во, район — р-н, фабрика — ф-ка, товариство — т-во. Такі скорочення не розриваються для переносу.

Частини скороченого словосполучення іноді розділяються похилою рискою: поштова скринька — п/с, військова части на — в/ч, метрів за хвилину — м/хв.

24. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Орфографічні норми сучасної української мови (правопис префіксів, суфіксів, апострофа, м’якого знака, великої літери) 1. Написання префіксів і суфіксів В українській мові функціонує багато префіксів і суфіксів, які можуть викликати труднощі в написанні. При вживанні префіксів слід керуватися такими правилами: 1) перед буквами, що позначають голосні, дзвінкі й сонорні приголосні звуки, пишеться префікс з-, напр.: зекономити, збагатіти, зв’язати; 2) перед літерами к, п, т, ф, х пишеться префікс с-, напр.: сказати,спитати; 3) префікси роз-, без-, воз-,через- завжди пишуться з буквою з, напр.: безсистемний, возвеличити; 4) у префіксах пре-, пере- пишеться е, а в префіксі при- – и; 5) префікс прі- мають слова прізвище, прізвисько,; 6) у префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцеві приголосні завжди дзвінкі, напр.: обстеження, підходити. 2. Вживання апострофа і м’якого знака Апостроф вживається: 1) після літер б, п, в, м, ф (якщо перед ними у корені немає приголосного, крім р) перед я, ю, є, ї, н-д: п’ятниця, ім’я; 2) після р у кінці складу, коли р позначає твердий приголосний, н-д: довір’я, міжгір’я, але порятунок, рясний; 3) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на приголосний, напр.: з’єднати, двох’ярусний; 4) після к у слові Лук’ян та в похідних від нього, напр.: Лук’янчук. 5) в іншомовних словах після губних, задньоязикових, шиплячих перед я, ю, є, напр.: прем’єра, миш’як, Апостроф не пишеться, якщо я, ю, є пом’якшують попередні приголосні і перед -йо-, напр.: гравюра, курйоз. та в в іншомовних словах після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, йо, напр.: більярд, медальйон та в інших випадках. Не пишеться м’який знак: 1) після губних, шиплячих, задньоязикових та гортанного звуків, напр.: сімсот, змагаєшся; 2) після р в кінці слова і складу, напр.: чотирма, але Горький; 3) між двома однаковими чи різними м’якими або пом’якшеними приголосними, напр.: навчання, кузня, але тьмяний, різьбяр; 4) після н перед шиплячими та суфіксами -ськ-ий, -ств-о, напр.: менший, громадянство; 5) у буквосполученнях -лц-, -нц-, -лч-, -нч-, які походять з -лк-, -нк-, напр.: рибалці, рибалчин; 6) у числівниках від 50 до 80 (назвах десятків) та від 500 до 900 (назвах сотень); 3. Правопис великої літери З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми, напр.: Іван Якович Франко. 2) назви держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу, під якими розуміються краї, народи, напр.: Республіка Білорусь, Королівство Бельгія, Західна Галичина; 3) географічні й топографічні власні назви, крім родових слів, напр.: місто Біла Церква, 4) назви вулиць, шляхів, каналів, течій, майданів, парків, вокзалів, станцій, портів, пристаней, крім родових слів, напр.: Андіївський узвіз, Львівська залізниця, 5) назви пам’яток архітектури, замків, храмів, крім родових слів, напр.: Володимирський собор, Золоті ворота; 6) назви подій, епох, війн, революцій, рухів, повстань, свят, дат, . 7) назви конгресів, конференцій, найважливіших документів, пам’яток старовини, творів мистецтва.: Конституція України, День незалежності України, 8) назви найвищих державних посад України, міжнародних посад (у складених перше слово), напр.: Міністр освіти України, Посол Республіки Болгарія; 9) усі слова в назвах найвищих державних органів України та інших країн, напр.: Верховна Рада України, Організація Об’єднаних Націй; 10) тільки перше слово у назвах державних, партійних, громадських, профспілкових установ та організацій; міністерств, їх управлінь; заводів, фабрик, підприємств, наукових і навчальних закладів, музеїв, театрів, парків культури і відпочинку; областей, округів, районів, напр.: Збройні сили України, Івано-Франківська міська адміністрація.

31. Іменник. Назви осіб за професією, посадою, званням та ін., як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (викладач – викладачка, працівник – працівниця ).Офіційними, основними назвами посад, професій і звань служать іменники чоловічого роду: секретар, бухгалтер. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменникомТекст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про .Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це звичайно дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду . Висловлення типу „наша директор сказалане є правельними.Не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи типу сільчани, заводчани, дистанційними та ін. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складених найменувань.Прикметник.У діловому стилі кількісно переважають відносні прикметники .Проте оскільки якісні прикметники все ж вживаються, то доводиться утворювати від них ступені порівнянняПри вживанні ступенів порівняння слід враховувати смислову відмінність між прислівниками. Так дуже і самий вказує на абсолютний ступінь вияву ознаки; найбільш – на відносний ступінь вияву ознаки (менш – більш – найбільш).Числівник.Основні правила запису числівників (числових назв):1.Простий кількісний числівник, який називає однозначне число в запису відтворюється словом, а не 2.      Складні і складені числівники звичайно записують  цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення 3.     Цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи з допомогою пропусків. Місце пропусків залежить від системи обчислення (при десятковій – кожен четвертий знак.4.Наявність чи відсутність іменника при числовій назві залежить від тексту документа.Займенник.Переважна більшість документів пишеться від імені установи, підприємства, організації (тобто від першої особи множини). Проте займенник ми в цій ситуації, як правило, пропускається; ділові листи, наприклад, часто починаються дієсловом у першій особі множини (Просимо… Надсилаємо… Повідомляємо…).Вживання займенника першої особи однини я також обминається; розпорядження й накази розпочинаються дієсловом у першій особі однини (Пропоную… Наказую…). Ця займенникова форма можлива лише в особистих паперах і в деяких видах документів (автобіографія, доручення).У діловому стилі авторське ми застосовується в тих випадках, коли є потреба пом’якшити категоричність тону (ми приходимо до таких висновків). Займенник свій часто буває зайвим у діловому документі, він дублює вже наявне в тексті слово.Дієслово. Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке  стоїть у першій або третій особі множини (ми вимагаємо, дирекція звертається). Надзвичайно поширена як у писемній, так і в усній мові така помилка у вживанні особових форм дієслова: дуже часто вживають упершій особі дієслово пробачатися (извиняться). Не слід говорити пробачаюсь (извиняюсь); значно краще  - вживати ці дієслова у другій особі: пробачте, вибачте (укр.), извините, простите (рос.) або описово: (я) прошу пробачення,.вибачення (укр.), (я) прошу прощения, извинения (рос.) та ін.Теперішній час вживається ще на позначення майбутнього, коли підкреслюється обов’язковість (нарада розпочинається о 10 годині).

32.Категорія роду іменників.Рід іменників – назв професій, посад, звань – при виборі між наявними в мові формами іноді викликає труднощі. Орієнтуватися слід на такі правила:    Офіційні назви посад, професій, звань – іменники чоловічого роду: професор, нотаріус, директор, секретар, завідувач. Ці слова вживаються для позначення чоловіків і жінок.Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: ці посади в минулому, як правило обіймали особи чоловічої статі.-          Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний технолог, статист-дослідник, старший викладач.-  Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок:Головний лікар дозволив.Проте, якщо в документі вказується прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані вживаються у формі жіночого роду:-  Форми чоловічого і жіночого роду мають слова:автор – авторка, аспірант – аспірантка.- Лише жіночий рід мають слова: покоївка, праля, домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, рукодільниця.-   Рід іменників спільного роду староста, суддя, голова, воєвода, сирота визначається синтаксично.Рід невідмінюваних іменників:-  Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: елегантний імпресаріо.- Назви осіб жіночої статі – іменники жіночого роду:літня мадам, люб’язна пані.-  Невідмінювані назви істот – чоловічого роду : какаду, кенгуру, поні.-Невідмінювані назви неістот – середнього роду:тролейбусне депо, актуальне інтерв’ю, нове меню.- Рід невідмінюваних географічних назв визначається за стрижневим словом: Батумі (місто), Марокко (країна), Гаїті (острів).- Рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд визначається за родовим поняттям: "Верже” повідомила (газета), "Темпо” опублікував (журнал).-Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: АЗС (станція), ФПК (факультет), ПДВ (податок).Категорія числа іменниківГраматична категорія числа іменників у професійних текстах потребує обґрунтованого вибору форм однини і множини.За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:- іменники, що вживаються і в множині і в однині:протокол – протоколи, заява – заяви, директор – директори;- іменники, що вживаються тільки в однині:- власні назви (Запоріжжя, Київ, Чорне море, Хортиця);-назви речовин (пшениця, цукор, глина, цемент, вугілля, молоко);- збірні іменники (сумісництво, старостат, студентство);- абстрактні назви(щедрість, популярність, чесність, честь).-  іменники, що вживаються тільки в множині:-географічні назви;-назви парних предметів (двері, окуляри).-матеріально-речовинні назви (дріжджі, вершки, дрова);-назви сукупностей предметів (гроші, фінанси);-назви ігор, процесів, станів, відрізків часу (шахи, канікули, оглядини).У текстах трапляються випадки необґрунтованого вживання форми однини там, де повинні вживатися іменники у множині і навпаки:- У документах однина вживається на позначення множини:- на позначення сукупності однорідних предметів:Зібрано цукрового буряка на площі... Увесь урожай черешні здано на консервний завод-  на позначення однакових предметів, що належать кожній особі або предмету.-у назвах установ і свят традиційно вживається або форма однини: Будинок книги, День учителя; або форма множини.-  У документах множина вживається на позначення однини:-абстрактні іменники можуть вживатися на позначення множини, коли набувають значення конкретного вияву якості, дії, стану.

33. 1.Займенник явживається тільки в особових паперах і в деяких видах документів(автобіографії, дорученні, розписці, пояснювальній записці).2. У розпорядчих документах займенник яобминається. Ці документи розпочинаються дієсловами у першій особі однини (Пропоную... Наказую...).3. Займенник я в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилі замінюється авторськимми. Також займенник мивживається, коли є потреба пом'якшити категоричність висловленого (...ми дійшли таких висновків).4. Займенники третьої особи (він, вона, воно, вони) в орудному відмінку мають -н- і вживаються без прийменника:задоволений ними, керувати нею.5. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без -н-: завдяки їм, всупереч йому.6. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають варіант –на ньому, а не (на нім).7. Слід уникати двозначності, що може виникнути при співвіднесоності займенників він, вона, вони з будь-яким із слів:Ми дуже вдячні за можливість ознайомитись з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження. Економіст Іваненко В. П. внесла пропозицію. Головуючий з нею (?) не погодився.8. Вживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження: Він збирається вступити до університету. Він давно вже вирішив стати економістом.9. Займенник ми у переважній більшості документів, які пишуться від імені установи, підприємства, організації – пропускається. Наприклад, ділові листи часто починаються словами у першій особі множини (Просимо... Надсилаємо...). Паралельно вживається форма третьої особи однини (Дирекція просить... Управління повідомляє...).10. Займенник Вивживається в усному й писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. У документах пишеться з великої літери (заявах, запрошеннях, службових листах).11. Для показу суворого об'єктивного викладу, катагоричної вимоги, займенник Виопускається:Надсилаємо Вам для ознайомлення – надсилаємо для ознайомлення.12. Для пом'якшення категоричності вимоги, використання займенника Ви є доречним: пропоную з'явитися – пропоную Вам з'явитися.13. Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною запроваджено – я запровадив, нами запропоновано – ми запропонували, вами доведено – ви довели.

34. Прикметник узгоджується з іменником на означення пев­них професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді:неправильно правильно,старша викладачка старший викладач,досвідчена інженер досвідчений інженер,нова професорша новий профессор.1. Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та З. відмінках множи­ни й мають переважно закінчення -і, а не -их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п'ять і більше.(Два нестандартні вироби,Експонувалося три оригінальні розробки,Чотири великі контейнери,Останні десятеро працівників)2. Для визначення часу треба: а) уживати відповідні прик­метники в Р. відмінку без прийменника у (в), або ж прислівник; б) щоб прикметник стояв не в М., а Р. 3. Треба слідкувати за узгодженням прикметникових закін­чень з іменниками на позначення невизначеної кількості одно­рідних предметів, що існують у певній сукупності.1) Слід уникати використання займенників (якщо можна) або в їх значенні вживати інші частини мови (особливо в авто­біографії, заяві, службових записках).2) Слід уникати вживання займенників:— із суфіксами зменшеності: такесенький, самісінький, нікогісінько;— складних неозначених форм: абиякий, абихто, казна-хто, сякий-такий, хтозна-який, хто-небудь і под.;— усічених форм прикметникових займенників: на моїм, у тім, на цім, тог, тою, у всім, на чим і под.З) Треба використовувати тільки нормативні форми за­йменників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів:

35.Здебільшого в ділових паперах не обходяться без циф­рових даних. Вони вимагають спеціального оформлення. Так, однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами. Наприклад: Акці­онерне товариство «Нікос» планує закупити не більше двадцяти автомобілів. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами. Наприклад: До магазину терміново завезли 150 центнерів картоплі, 40 цен­тнерів яблук.Складні чи складені числівники записуються цифрами. (На історичний факультет прийнято 156 сту­дентів).Порядкові числівники вводяться в документи з відпо­відним відмінковим закінченням(Сьогодні ми виконали своє перше виробниче завдання).Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний і 50 %; 100-кіло-метровий і 100 км.Іноді виникають труднощі у вживанні форм однини та множини числівників.( Більшість спеціалістів ви­рішила. Більшість спеціалістів вирішили. Більшість спеціалістів вирішило. Тут усі три варіанти відповідають нормам сучасної української мови).Форма однини рекомендується, якщо у складі речення є слова такого типу: більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало і т. Д(Решта пацієнтів теж обстежена; Більшість американських бізнесменів прибула в Україну).Форма множини рекомендується при однорідних членах речення.(вже не один, а безліч планерів опері­зують (а не оперізує) небо).Якщо ж використовуються числівники на позначення великої кількості (а також іменники: сто, тисяча, мільйон, мільярд), то переважає однина(Чотириста вісімдесят підприємців прибуло (а не прибули) на виставку; В село повернулось (а не повернулись) сімдесят дев'ять молодих спеціалістів).Якщо вживаються числівники до десяти, то пишеться форма множини. Наприклад: чотири брати, два керівники, три менеджери.Велике значення має використання числівників в усному мовленні. Готуючи доповідь чи звіт, числівники треба записувати прописом і проставляти наголос. Краще будувати речення так, щоб числівники вживалися у називному відмінку. Слід запам'ятати наголошення числівників одинадцять, чотирнадцять.

36.За походженням із дієприкметниками безпосередньо пов’язані незмінні предикативні форми на –но: виконано, зроблено, прибрано; -то: розбито, розмито, забуто. Це морфологізовані короткі дієприкметники сер. Роду з колишнім значенням –о, в результаті втрати якого форми сер. Роду опинилися поза парадигматичними зв’язками з формами чол. роду й жін. Роду, а також відмінковими формами однини й множини.  Важливо підкреслити, що віддієприкметникові форми на –но, -топовністю втратили ознаку прикметниковості, тобто атрибутивне значення, у зв’язку з чим вони протиставляють родовим формам дієприкм., а саме: траву скошено – трава скошена, сорочку вишито – сорочка вишита.В українській мові абсолютно переважають розглядні форми, співвідносні з погляду творення з перехідними дієсловами док.виду, які позначають дії, спрямовані на відповідні об’єкти. Семантико-синтаксичну специфіку перехідних дієслів зберігають форми на –но, -то.У випадках заперечення залежний компонент з об’єктною виступає у формі Р.в.Форми на –но, -то можуть також співвідноситись із зворотними дієсловами.Окрему групу пасивних дієприкм. становлять предикативні форми на –но (-ено), -то: завдання виконано, лист написано, фільм показано.Як і дієслова, форми на –но (-ено), -то керують іменниками. Будучи утвореними від перехідних дієслів, вони керують здебільшого іменниками у формі знахідного відмінка.   Предикативні дієприкметники на–но (-ено), -то – невідмінювані форми, в реченні вживаються тільки в ролі присудка. Безособові форми на –но, -то – це незмінювані дієслівні форми, які утворені від пасивних дієприкметників минулого часу з суфіксами –н(ий),          -т(ий) шляхом заміни закінчень суфікс –о: збудований міст – збудовано міст, прожитий вік – прожито вік. Ці форми виражають дію невідомої або неназваної особи. При безособових формах на –но, -то суб’єкт дії може бути виражений субстантивованим словом або іменником в О.в.

Парвоним прислівників. Прислівник належить до тих частин мови, що й досі поповнюються новими словами, особливо за рахунок прийменниково-іменникових .Щоб розрізняти прислівники і сполучення прислівникового типу, необхідно з'ясувати на основі синтаксичних зв'язків, наскільки збрежене значення предметності в іменниках, від яких вони походять.Разом пишуться:1. Прислівники, утворені від іменника, колишньої короткої форми прикметника, числівника, займенника, прислівника у поєднанні з прийменником: ввечері, востаннє, втроє, внічию, занадто.2. Складні прислівники утворені з кількох основ: мимоволі, насамперед, повсякчас, праворуч, тимчасово, привселюдно.3. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- з будь-якою частиною мови: абикуди, аніскілечки.Окремо пишуться:1.Прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найчастіше в них вживаються такі прийменники:без: без упину, без відома, без жалю, без пуття, без сумніву;в: в нагороду, в міру, в разі, уві сні;до: до вподоби, до діла, до загинуі;Через дефіс пишуться;1.Прислівники, в яких повторюються основи: рано-вранці, ледве-ледве, зроду-віку,' любо-дорого. 2.Прислівники, у яких повторювані основи розділені прийменниками, що перейшли у префікси, та частками: всього-на-всього, де-не-де.3. Прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою префікса по-1 суфіксів -й; -ому: по-нашому, по-ктвськи.4. Прислівники, утворені з префікса по- і порядкового числівника на -е: по-перше, по-четверте,5. Прислівники no-латині, на-гора, десь-колись, десь-інде, десь-інколи, геть-чисто.

37. Прийменник-незмінне службове слово яке вказує на синтаксичне підпорядкування іменника іншими словами у реченні або словосполученні. За походженням прийменники поділяються на:-прості.-похідні. Для українського ділового мовлення характерним є правильне вживання прийменника –по- ,особливо тоді коли йдеться про переклад х російської мови на українську. Переклад та правопис українською мовою усталених прийменникових конструкцій ділового стилю: В адрес- на адресу На следующий день – наступного дня По заказу – на замовлення Послать по поште – надіслати поштою

38. Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками: за: за свідченням; за власним бажанням; за дорученням; за наказом; за вказівкою; менеджер за професією і т. д.; з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; дослідження з уфології; курс лекцій з української мови; з багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось) і т. д.; на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;для: курси для вивчення; комісія для складання актів;після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось) і т. д.; у (в): викликати у службових справах; у вихідні; в усіх напрямках; по: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості; комітет по сприянню малим підприємствам і підприємцям .

39. Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис.. Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові). Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, – інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу. Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами, вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється, здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання, зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку;

40. У ділових документах переважає розповідна форма викладу. Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу перевага надається пасивним конструкціям. Синтакс ділових паперів характерний вживанням і корінітивних конструкцій дієприслівникових і дієприкметникових зворотів,використовується серед дієслівних форм першої особи множини теперішнього і майбутнього часу. Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються словосполучення(але,а) зв’язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою слово сполучників : через те що; перш ніж; після того як та інші. А для позначення складних логічних зв’язків використовують багатослівні сполучення типу: відповідно до того; у зв’язку з тим та інші.

41.Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено. В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам —краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури. За своїм значенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи: 1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні ( звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя). 2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). 3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між: іншим, словом, по-перше, по-друге по-третє, кінець кінцем, мало цього та ін. Вставні слова і словосполучення в писемному мовленні виділяються комами, в усному — паузами.

42. Керування – один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд.Досить часто в ділових паперах трапляється неточність та двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки.Щоб уникнути таких помилок слід звернути увагу на сполучуваність слів у тексті документа.При дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників, не вживається спільний додаток: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методів. Треба опанувати – методами, але вдосконалення – методів; Для організації роботи замало самого інформування, повідомлення фактів. Повідомляти – факти, інформувати – про факти. Спільний додаток неможливий.У стійких словосполученнях не замінюються окремі слова і не вводяться нові. Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним: кожного взяло за самолюбство (перероблено вислів узяло за живе), для відома і для діла (перероблено до відома), для розуму і душі (перероблено до душі).Близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків: повідомити директору (кому?) – інформувати директора (кого?); опанувати (що?) мову – оволодіти (чим?) мовою; властивий (кому?)

49. Особисті документи це: свідоцтва про народження та свідоцтва про шлюб, паспорти, атестати та дипломи, різні довідки. Однак, не всі особисті документи є стандартними.

Документи, що мають загальну основу (шаблон), але які заповнюються даними на кожну людину індивідуально, і є стандартними.

     Достандартних документів ми відносимо: паспорт

свідоцтво про народження

свідоцтво про шлюб

свідоцтво про смерть

свідоцтво про зміну прізвища

свідоцтво про розлучення

довідки з ЖЕКу

довідка про несудимість

довідка про зарплату

дипломи (без додатку)

сертифікати (без додатку)

водійські права

довідка про присвоєння ІПН

атестати (без додатку)

Документи, що складаються із самого початку на певну людину та можуть бути з декількох сторінок, називаються нестандартними, а саме: рішення суду, довіреність, додаток до диплому, характеристика, трудова книжка, рекомендації, нотаріальні заяви і тощо.

До нестандартних:

-Вкладиші до дипломів

-Постанови суду

-Рекомендації та резюме

-Документи, що підтверджують кваліфікацію

-Трудові книжки

-Свідоцтва народження і смерті

-Довіреності та сертифікати

-Історії хвороби

-Документи, пов'язані з нерухомістю

-Та ін.

50. Автобіографія — це документ, в якому особа, що складає його, дає опис свого життя і діяльності.

Основна вимога до такого документа — досягти вичерпності потрібних відомостей і лаконізму викладу.

Кожне нове повідомлення починається з абзацу.

В автобіографії обов'язково вказуються:

1 .Прізвище, ім'я та по батькові 2.Дата народження 3 Місце народження 4 Короткі відомості про сім'ю, в якій народився (батько, мати, рік народження, їх місце проживання, місце роботи). 5 Відомості про навчання (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося вчитися і протягом якого часу). 6 Відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи і посад). 7 Відомості про громадську роботу (усі її види). 8 Короткі відомості про сім'ю (чоловік, дружина, діти, місце роботи, посада, місце навчання, вік). 9 Дата і підпис автора.

Примітка — Заголовок (автобіографія) пишеться посередині рядка, трохи нижче верхнього поля . Кожне нове повідомлення повинне починатися з абзацу . Усі дати пишуться за таким зразком : 10 вересня 1983 року, у лютому 1986 р., протягом 1985/86 навчального року. Дата написання вміщується ліворуч під текстом, підпис автора — праворуч .

Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника (учня).

Характеристика дається, як правило, з останнього місця роботи або навчання. Готує її керівник структурного підрозділу (у школі — класний керівник). Підписується керівником установи або ж керівником установи й керів­ником структурного підрозділу та засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.

Характеристика подається при вступі до навчальних закладів, висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні на роботу тощо. Залежно від призначення може бутивиробничою, атестаційною, рекомендаційною, нейтральною.

Характеристика складається, як правило, з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім’я, по батькові особи (повністю), на яку складається характеристика, у родовому відмінку.

3. Посада, науковий ступінь, учене звання (якщо є), місце роботи, навчання.

4. Рік народження (за необхідності — національність, домашня адреса, освіта).

5. Текст.

6. Дата укладання характеристики.

7. Підпис керівника установи (другим може бути під­пис керівника структурного підрозділу, інших по­садових осіб).

8. Печатка установи.

Текст характеристики містить, як правило, такі дані:

- короткі анкетні дані про особу, на яку складається характеристика;

- відомості про трудову (навчальну) діяльність особи (де, з якого часу працює, на яких посадах працює або дані про навчання);

- оцінка ділових і моральних якостей особи, став­лення до колег, риси характеру, відомості про стяг­нення, заохочення, нагороди;

- висновки про особу, на яку складається характе­ристика;

- місце, куди подається характеристика.

51. Наказ - це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази щодо особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. Узаголовку такого наказу зазначають: "Щодо особового складу". Реквізити наказу такі;

1) назва підприємства або установи, що видає наказ;

2) назва виду документа;

3) назва місця видання наказу;

4) номер;

5) дата підписання;

6) короткий зміст наказу;

7) текст наказу;

8) підстава для складання;

9) підпис керівника підприємства (установи).

Кожний пункт наказу починається з дієслова у наказовій формі (призначити, перевести, звільнити, оголосити), яке пишеться великими літерами. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його складання.

Накази щодо особового складу, за винятком окремих випадків, мають лише розпорядчу частину, починати яку слід із прізвища, ім'я та по батькові працівника. Далі зазначається посада (вчений ступінь, звання, спеціальність), найменування структурного підрозділу, дія, що оголошується наказом.

У наказі щодо групи питань їх викладають у такій послідовності: прийняття на роботу (призначення на посаду); переведення на іншу постійну роботу (на одному й тому самому підприємстві, в установі, організації); звільнення з роботи; надання відпусток; заохочення; стягнення.

Прізвища працівників у кожній групі питань треба подавати в алфавітному порядку.

Є певні вимоги й щодо викладу тексту наказу.

1. У наказах про прийняття на роботу обов'язково зазначають: а) на яку посаду приймається працівник; б) до якого структурного підрозділу; в) з якого числа оформляється на роботу; г) вид прийняття на роботу (постійна, тимчасова, за сумісництвом); г) особливі умови роботи (з прийняттям матеріальної відповідальності, зі скороченим робочим днем); д) умови оплати праці.

2. У наказах про переведення на іншу роботу вказують: а)вид і мотивування переведення (у зв'язку з виробничою потребою, за станом здоров'я, вагітністю або неможливістю виконувати попередню роботу, для заміни відсутнього працівника); б) посаду (спеціальність, кваліфікацію); в) дату і термін переведення (постійно або тимчасово); г) умови оплати праці, пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством.

3. У наказах про надання відпустки зазначають: а) вид відпустки (основна, додаткова, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві, навчальна, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, без збереження заробітної плати, за сімейними обставинами); б) загальну кількість робочих днів; в) дату виходу у відпустку і повернення; г) період, за який надано відпустку.

4. У наказах про звільнення працівників вказують: а) дату звільнення; б) мотивування.

Наказ набуває чинності з моменту його підписання. Начальник відділу кадрівзобов'язаний ознайомити зі змістом наказу всіх згаданих у ньому осіб, які розписуються в оригіналі.

52. Резюме - це документ, в якому коротко викладаються особисті, освітні та

професійні відомості про особу.

Реквізити документа:

1. Назва виду документа

2. Текст, що містить таку інформацію:

3. Домашня адреса, телефон, e-mail;

4. Прізвище, ім'я, по-батькові;

5. Мета написання документа;

6. Особисті данні (дата народження; сімейний стан; національність);

7. Відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких

довелося вчитися; ступінь володіння іноземними мовами(при потребі);

8. Відомості про професійний досвід (яку посаду обіймає зараз, попередні посади,

із зазначенням стажу роботи);

9. Відомості про публікації (якщо потрібно);

10.Інша інформація на вимогу роботодавця.

11.Дата

12.Підпис

Резюме повинно бути детальним, і, водночас, лаконічним. Кожне нове

повідомлення пишеться з абзацу. Для того, щоб досягнути успіху, під час

складання варто дотримуватись певних правил:

1. Формулюйте свою мету зрозуміло, чітко, дохідливо.

2. Намагайтесь вжити якомога більше фахових слів, що відповідають посаді, яку

ви хочете обійняти.

3. Для кожного конкретного конкурсу складайте окреме резюме.

4. Намагайтесь не вживати такі слова, як "я", "ми". Замість них вживайте на

початку речення активні дієслова: організував, створив, керував, вивчав,

обізнаний з.

5. Не надсилайте своєї фотокартки, якщо цього спеціально не передбачено.

6. Не вказуйте розмір заробітної плати й особисті відомості.

7. Для передруку використовуйте якісний папір стандартного розміру

Заява - це письмове прохання, оформлене за певним взірцем, яке подають на ім'я офіційної особи або до установи чи організації з метою реалізації прав або захисту інтересів.

Заяву пишуть власноручно в одному примірнику.

За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні й зовнішні, за походженням - особисті й службові, за складністю - прості й складні (умотивовані).

Склад і оформлення реквізитів заяви:

1. Адресат. Відомості про адресата подають праворуч на відстані 92 мм, вказуючи назву організації або посадовця, кому адресовано заяву, в давальному відмінку.

Ректорові Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова академікові АПН України Андрущенкові В. 77.

2. Адресант. Відомості про заявника розміщують під реквізитом адресат, у зовнішній заяві - прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку, домашня адреса; у внутрішній заяві - посада, прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку без прийменника від).

Андрійчука Миколи Сергійовича, що проживає за адресою: вул. Постишева, 17 кв. 39, м. Київ; тел. 486-77-67

доцента кафедри української мови Лободи Тетяни Михайлівни

3. Назву виду документа пишуть з великої літери посередині рядка, крапку не ставлять.

4. Текст розпочинають з абзацу, дотримуючись у викладі такої структури: прохання (прошу надати, прошу зарахувати, прошу перевести, прошу звільнити тощо) і обґрунтування прохання (у зв'язку з, оскільки, за, для, через тощо).

5. Додаток подають у складній заяві, оформлюють кількома способами: а) після тексту заяви з великої літери пишуть До заяви додаю і подають повні назви документів у формі знахідного відмінка; б) після тексту пишуть До заяви додаються такі документи або Додаток і вказують назви документів у формі називного відмінка.

До заяви додаю:

1. Копію диплома про вищу освіту.

2. Трудову книжку. Додаток:

1. Копія диплома про вищу освіту.

2. Трудова книжка.

6. Дату оформлюють цифровим або словесно-цифровим способом ліворуч без абзацного відступу.

7. Підпис заявника без розшифрування - праворуч.

53. Оголошення - це інформаційний документ, в якому подається інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб. Мета - інформувати про різні події життя особи: навчання, роботу, обмін чи продаж квартири, різні культурно-громадські та наукові заходи. Оголошення подаються на сторінках газет, журналівта окремих афішах. Залежно від характеру оголошення, в ньому зазначаються організатори певних заходів, час і місце їхнього проведення, умови входу (платні, безплатні).

За змістом оголошення поділяються на два види:

1) оголошення про будь-яку подію;

2) оголошення про потребу в послугах. Оголошення, в якому інформується про певну подію, має такі реквізити:

— назва виду документа (оголошення),

— текст, що містить дату, місце проведення заходу (події), організатора, зміст події та умови;

— підпис (назва установи чи колегіального органу, прізвище або посада особи, яка дає оголошення) - у разі потреби.

Оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання містить такі реквізити:

— назва виду документа (оголошення),

— заголовок,

— текст,

— адреса автора оголошення.

Назва оголошення пишеться посередині рядка великими літерами (14 кегль) і виділяється напівжирним шрифтом. Тексти оголошень можуть бути різними за обсягом.

Запрошення – це документ, який адресується конкретній особі, закладу чи установі і містить пропозиції взяти участь у події чи заході. Не зайве звернути увагу на грамотність і бездоганну акуратність.

Запрошення – особливо вимогливі. Основою змісту кожного запрошення є: хто, кого, куди, коли, з якої нагоди запрошує. Ці факти мають бути викладені чітко, щоб в адресата не виникло ніяких сумнівів чи вагань.

Зміст – характер запланованого заходу, термін проведення, умови участі. Запрошення має свій набір усталених зворотів і фраз: шановний, шановні, глибокоповажний(і), запрошую (ємо), ласкаво просимо, дозвольте запросити Вас тощо.

Реквізити:

– назва виду документа;

– звертання до адресата;

– текст, у якому зазначається: дата і час події; місце; порядок денний, тематика події; прізвища доповідачів з кожного питання; прізвище і телефон відповідальної особи;

– підпис;

– печатка при потребі.

54. Доповідна записка - це службовий документ, адресований керівникові даної чи вищої організації, в якому автор інформує про ситуацію, що склалася, про події та факти, що мали місце, про виконану роботу, а також наводить свої висновки та пропозиції.

Доповідні записки можуть готуватися як із власної ініціативи, так і за вказівкою керівництва. Здебільшого мета ініціативної доповідної записки - спонукати керівника до прийняття конкретного рішення. Тому текст доповідної записки'чітко поділяється на 2 частини: у першій, констатуючій, наводять факти або описують ситуацію, а в другій - викладають пропозиції, прохання. Доповідні записки, в яких керівника інформують про хід робіт, подають регулярно. Доповідні записки з основних питань діяльності підприємства зберігаються 5 років.

Оформлення цих документів залежить; від адресата. Внутрішні доповідні записки (що подаються керівникові структурного підрозділу або підприємства) оформляють на чистому аркуші паперу від руки. Зовнішні доповідні записки (що виходять за межі підприємства) оформляють на загальних бланках.

Пояснювальна записка - це службовий документ, в якому пояснюється зміст окремих положень основного документа (плану, звіту, проекту) чи причини якихось подій, фактів тощо.

У залежності від змісту та призначення пояснювальні записки поділяють на 2 групи:

o Записки, що супроводжують основний документ (план, звіт) і пояснюють зміст його окремих положень. їх оформляють на загальних або спеціальних бланках установи машинописним способом.

o Записки із приводу якихось випадків та ситуацій, що склалися із провин та поведінки окремих працівників тощо. Текст таких пояснювальних записок має бути переконливим і має містити неспростовні докази. Оформляють їх на чистому аркуші паперу від руки.

Викладення тексту може бути прямим, тобто коли він містить у визначеній послідовності вступ, доказову частину та висновки, та зворотним - коли доказова частина стоїть після висновків.

Пояснювальну записку використовують для пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівника на вимогу керівника, у деяких випадках - за ініціативою підлеглого..

Звіт — письмове повідомлення про виконання певної роботи.

Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуться наспеціальних, виготовлених друкарським способом бланках, текстові — на звичайному папері.

Види звітів: наукові звіти, анотовані звіти, рекомендаційні звіти, річні звіти, аудиторські звіти, робочі звіти, звіти про поїздки, звіти про розслідування, бюджетні звіти, поліцейські звіти, демографічні звіти, кредитні звіти, оціночні звіти, перевірочні звіти, військові звіти тощо.

Реквізити:

• Штамп установи.

• Назва виду документа.

• Заголовок (вказуються установа, напрям діяльності, звітний період).

• Текст, який має такі частини:

  • вступ (вказуються завдання, які було поставлено перед установою за звітний період);

  • основна частина (опис та аналіз виконаної роботи);

  • висновки (пропозиції, зауваження, перспективи на майбутнє).

• Підпис керівника установи або особи відповідальної за складання звіту.

• Дата складання.

• Печатка.

Великий за обсягом звіт поділяється на частини, кожна з яких має свій заголовок.

У звітах, які не виходять за межі структурного підрозділу, печатка, штамп установи не ставляться.

55.Протокол - документ, в якому фіксується хід обговорення питань та прийняття рішень на зборах, нарадах, засіданнях (за ДСТУ).Протокол може складати офіційна компетентна особа, засвідчуючи той чи інший факт. За обсягом фіксованих даних протоколи можна поділити на три групи: 1. Скорочені - містять назву обговорюваних питань, прізвища доповідачів та виступаючих і прийняті рішення. 2. Повні - в тексті яких окрім рішень, коротко записують виступи доповідачів та виступаючих та інших учасників зборів, нарад, засідань, конференцій. 3. Стенографічні - всі виступи записують дослівно. В залежності від способу фіксації - можуть бути рукописними (машинописними), стенографічними, фонографічними.У формуляр протоколу включають наступні реквізити: 1. Найменування організації та її підвідомств. 2. Назва документа (протокол). 3. Порядковий номер протоколу (після слова протокол). 4. Дата засідання. 5. Місце засідання. 6. Гриф затвердження (якщо є необхідність затверджувати). 7. Заголовок до тексту. 8. Кількісний склад учасників (якщо до 10-12 називають усіх, якщо більше - вказують загальну кількість + реєстраційний лист). 9. Посади, прізвища, ініціали керівників зборів (голова, секретар, президент). 10. Порядок денний (питання, запропоновані для розгляду у називному відмінку). 11. Текст. 12. Перелік додатків з вказанням кількості сторінок. 13. Підписи голови та секретаря.14. Гриф затвердження (якщо необхідно). Текст має вступну частину (склад присутніх, вказання голови та секретаря, порядок денний). Далі повинен складатися із позицій згідно пунктів порядку денного. В кожній позиції текст складається по формі: СЛУХАЛИ, ВИСТУПИЛИ, ПОСТАНОВИЛИ. Слово «СЛУХАЛИ» пишуть в одному рядку з цифрою, яка означає номер питання, потім дві крапки. Ініціали та прізвища доповідача пишуть з нової стрічки в називному відмінку, ставлять тире і пишуть зміст доповіді у формі прямої мови, Якщо є текст виступу - пишуть (текст доповіді прикладається). В другій частині наводять прізвища виступивших і коротке викладення виступу.В постановляючій частині відмічається, що, кому, в які строки необхідно виконувати. Якщо в рішенні містяться різні за характером питання, тоді ділять на пункти, які нумерують арабськими цифрами.Витяг із протоколу - цей документ оформляють для ознайомлення з рішеннями, прийнятими під час роботи колегіального органу, посадових осіб або підвідомчих організацій. Документи підлягають завіренню.Реквізити витягу із протоколу аналогічні реквізитам протоколу. Окрім того є відмітка про завірення копії та відмітка про виконання.З текстової частини беруться тільки ті елементи, які треба довести до відома зацікавленої особи.

56.Службовий лист - засіб обміну інформацією та оперативного управління різноманітними процесами діяльності організації.На службову переписку приходиться 80% від загального обсягу документації організації. Ділові ситуації, які потребують складання ділових листів можна поділити на: 1. Підготовані на вимогу вищестоящих функціональних органів. 2. На прохання підвідомчих установ. 3. При здійсненні оперативних зв'язків. 4. Рекламна діяльність фірми. 5. По роботі з клієнтами. 6. Зв'язані із зовнішньоекономічними відносинами фірми. Лист має бути присвячений одному питанню. Якщо в одну організацію необхідно звернутися по декількох питанням, то доцільно готувати декілька листів.Службові листи оформлюються, як правило, на бланку організації. Формуляр листа включає наступні реквізити: 1. Емблему, нагороди. 2. Назву та адресу організації - відправника. 3. Номер та дату листа. 4. Адресат. 5. Номер та дата ініціативного документа. 6. Текст. 7. Перелік додатків з вказівкою кількості сторінок. 8. Підтис керівника.9. Віза виконувача. На бланках листів друкують: емблему, назву відомства і структурного підрозділу, адрес, номер листа, номер розрахункового рахунку, трафаретиціровані частини тексту. Форми листів, які використовуються в установах, дуже різноманітні. Можуть бути розділені на дві великі групи: листи, які потребують відповіді та листи, які не потребують відповіді: 1. - запит, звернення, пропозиція, вимога, підтвердження, розпорядження, супроводжувальні листи. 2. - інформаційні, гарантійні. Гарантійні листи - складаються з метою підтвердження певних зобов'язань або умов та адресовані організації.  Етикет ділового листування. Фахівці з проблем культури ділового мовлення пропонують під час написання листа дотримуватися таких правил: І. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості (Шановний…).Зазвичай звертання до службової особи завершують знаком оклику і перше слово тексту листа пишуть з великої літери і з абзацу.Відсутність звертання може бути витлумачено як зневагу до адресата і порушення етикету ділового листування. II. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата управомірності написання листа. Якщо цей лист - відповідь на запрошення, запит, подяка, то вже у першому реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність.Поширеними вступними фразами в ділових листах с посилання на зустріч, попередній лист, телефонну розмову, подію: У відповідь на Ваш лист від (дата)...Інколи делікатність, тактовність не дають бажаних наслідків, тоді слід виявити категоричність і рішучість. До категорії складних належать листи-відмови. Якщо ви не маєте можливості відповісти позитивно, то сказати "ні" слід аргументовано, коректно, доброзичливо, адже людина покладала на вас надії. За умови дотримання цих порад адресат зрозуміє, що у вас не було іншого виходу. IV. Не слід забувати про прощальну фразу. Після прощальної формули ввічливості розділовий знак не ставиться, з нового рядка оформлюється реквізит "Підпис". V. Якщо ви бажаєте досягти успіху, обов'язково слід подбати про те, щоб лист був бездоганним у всіх аспектах, адже навіть незначне недотримання правил призведе до спотворення його змісту, зміни тону. Листи слід друкувати на гарно виконаних бланках, які є "візитною карткою" вашої установи. VI. Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде доречною.

57.СЛУЖБОВА ТЕЛЕГРАМА - узагальнена назва різноманітних за змістом документів, переданих, як правило, телеграфом.Телеграми надсилаються у найтерміновіших випадках" коли інші види зв'язку не можуть забезпечити вчасного повідомлення інформації адресатові.Залежно від призначення службові телеграми бувають внутрішні і зовнішні.Внутрішні службові телеграми поділяються на вищі державні, державні, термінові, звичайні. У першу чергу обслуговуються вищі державні та державні телеграми, потім - з помітками "Звіт" і т. ін.До категорії термінових належать телеграми, оплачувані за терміновим тарифом, службові з помітками: Термінова; Метео, а також Термінова телефонна розмова. Всі інші вважаються звичайними. Вимоги до оформлення 1. Телеграма пишеться суцільним текстом без переносів. Розпочинається дієсловом у множині чи в однині. 2. Службові телеграми пишуть у двох примірниках: 1-й - до відділення зв'язку; 2-й - до справи (копія), 3. Текст телеграми містить лише словесну інформацію (знаки №, - (мінус), + (плюс), 0, % (процент), цифри пишуться словами). 4. Гранична стислість мови телеграм виявляється в тому, що кількість дієслівних форм мінімальна, прикметників майже немає, прислівники вживаються рідко. Заперечення не не вилучають. Телеграми можуть бути написані шифром або кодом. Розділові знаки у вигляді скорочень крпк, км вживають лише тоді, коли вони впливають на зміну змісту. 5. У тому разі, коли телеграми надсилають службові особи, котрі перебувають у відрядженні, під рискою відправник зазначає, крім власного прізвища, ще й посаду, ким і яким номером видано йому посвідчення про відрядження, а також серію, номер, місце і дату видання паспорта. 6. Телеграми пишуться на друкарських машинках, на комп'ютерах великими літерами з двома інтервалами між рядками. Від руки треба писати великими літерами, чітким, розбірливим почерком темним чорнилом. 7. Між окремими словами роблять пропуск на два інтервали. Текст відокремлюється від адреси трьома інтервалами. 8. Телеграми пишуть лише з лицьового боку телеграфного бланка або чистого аркуша паперу. 9. Підпис ставлять окремим рядком, відступивши від тексту. 10. Якщо телеграма є відповіддю на одержану кореспонденцію, то вихідний номер другої ставлять перед початком тексту телеграми, а вихідний номер телеграми-відповіді - у кінці тексту, перед підписом. Реквізити службової телеграми:1) назва виду документа (телеграма);2) відмітка про категорію та вид телеграми;3) адреса;4) текст;5) номер посилання (якщо телеграма надсилається у відповідь);6) вихідний номер;7) підпис;8) адреса відправника;9) дата відправлення. Факс – це спосіб передачі різних за змістом документів за допомогою телекомунікативного зв’язку та принтера.Реквізити:Місце відправлення.Адресат.Телефон місця відправлення.Дата й час відправлення.Кількість сторінок (при потребі). Вони подаються англійською мовою або українською зліва і записуються латинськими літерами. Текст факсу пишеться без скорочень. Факс — це поширений, але менш доступний спосіб передачі інформації, ніж телефон або телеграф. Тому одне й теж саме місце відправлення (місце призначення) може бути адресою різних авторів (адресатів). У цьому полягає особливість реквізитів факсу.

58. Розпорядчі документи. Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетен­ції, обов’язковий для виконання підлеглими. Проект наказу створюється, як правило, у відповід­ному структурному підрозділі (виконавцем або керівником), підписується керівником структурного підрозділу, узгоджується з іншими посадовими особами установи, в компетенції яких знаходиться повне або часткове вирі­шення питання, про яке йдеться в наказі (заступником керівника установи, куратором питань, про які йдеться в наказі, юристом). До проекту наказу додають докумен­ти, що мотивують його доцільність. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право під­писання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступни­ки, а також деякі посадові особи відповідно до їх повно­важень і компетенції. Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вка­заний у самому наказі. Наказ не має юридичної сили та підлягає скасуванню, якщо він виданий із порушеннями встановлених правил. Накази бувають індивідуальними й нормативними: Індивідуальні накази пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності конкретних осіб (заохочення й стягнення, переведення на іншу роботу тощо). Нормативні накази — це безособові накази, які регла­ментують трудову діяльність усього трудового колек­тиву чи його частини (правила внутрішнього трудово­го розпорядку, реорганізація структурних підрозділів тощо). Розрізняють два види наказів: — за особовим складом; — з питань основної діяльності. Накази щодо особового складу (це, як правило, індиві­дуальні накази) пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності окремих працівників (зарахування на посаду, звільнення, преміювання тощо). Накази з питань основної діяльності (нормативні на­кази) — це документи, які оформляють рішення керівника щодо організації роботи установи в цілому чи його структурних підрозділів (конкретні заходи щодо вико­нання директив вищих органів, планування роботи окремих структурних підрозділів тощо). Накази складаються з таких реквізитів:1. Повна назва установи, де видається наказ.2. Назва документа.3. Дата.4. Номер.5. Назва (заголовок) наказу (про що наказ).6. Текст.7. Підпис (посада керівника, підпис, ініціали, прі­звище).Текст наказу складається, як правило, з констатуючої  та розпорядчої частини. Констатуюча частина складається зі вступу, де вказується причина видання наказу (наявність розпорядчого документа вищого органу тощо), аргументації (виклада­ються основні факти) та висновку (мета видання наказу). Розпорядча частина містить конкретні пункти, в яких викладається зміст наказу (заходи чи дії, строки, вико­навці, відповідальні тощо). У текстах наказів щодо особового складу (про зарахування, звільнення, переведення, надання відпустки то­що) слід указувати такі дані:1. Прізвище, ім’я, по батькові (перший раз у тексті на­казу вказується повністю) особи, яка зараховується (звільняється, переводиться) на посаду.2. Назва посади (структурного підрозділу), на яку зараховується особа (з якої на яку переводиться, з якої звільняється).3. Дата зарахування (звільнення, переведення). Якщо в тексті вона відсутня, приймається дата підписан­ня наказу керівником установи.4. На яких умовах . 5. Особливі умови.6. Форма оплати праці (відповідно до штатного роз­кладу, погодинна тощо). У таких наказах після тексту обов’язково вказується підстава: 1. Для зарахування на посаду — заява особи, яка за­раховується на посаду, згода керівника структурно­го підрозділу тощо. 2. Для звільнення з посади — заява особи, яку звільняють (за власним бажанням, у зв’язку з виходом на пенсію, ліквідація, реорганізація установи тощо з посиланням на відповідні статті КЗпП чи/та інші закони). 3. Для переведення з, однієї посади на іншу — заява особи, яку переводять, або відповідні статті КЗпП тощо. 4. Особа, яка зараховується напосаду (звільняється, переводиться), має ознайомитися зі змістом наказу, розписатися в оригіналі й зазначити дату ознайом­лення з документом. Розпорядження — це документ, який видається посадо­вими особами, державними органами, установами, під­приємствами в межах їх компетенції й має обов’язкову юридичну силу щодо громадян (працівників) та під­леглих установ, яким адресовано розпорядження. Розпорядження складають, як правило, підзаконні акти двох типів: — загального характеру — тривалої дії (видають­ся Президентом, Кабінетом Міністрів та іншими органами виконавчої влади для виконання указів Президента, законів і рішень Верховної Ради); — окремого характеру — стосуються конкретного вузь­кого питання (видаються, як правило, в установах та на підприємствах їх керівниками та заступника­ми для вирішення оперативних завдань). Розпорядження мають однаковий із наказами правовий статус, але замість слова «Наказую» вживаються слова «Вимагаю», «Доручаю», «Пропоную», «Забезпечити» тощо. Розпорядження складаються з таких реквізитів: 1. Повна назва установи. 2. Назва документа. 3. Номер. 4. Дата видання. 5. Місце видання. 6. Назва (про що розпорядження). 7. Текст (констатуюча та розпорядча частини). 8. Додатки (при необхідності). 9. Посада, підпис, ініціали, прізвище особи, яка під­писала розпорядження. Постанова — це правовий акт, який приймається вищими і деякими центральними органами колегіального управління для вирішення найважливіших, принципових питань та встановлює стабільні норми, правила поведінки. Текст постанов, як правило, складається з двох частин: констатуючої і розпорядчої. Перша містить вступ, оцінку ситуації і в разі потреби підставу для видання або посилання на правовий акт вищого органу. У розпорядчій частині подається перелік заходів, визначається виконавець (виконавці) та строк виконання. Постанову підписують дві особи: голова колегіального органу і керуючий справами (секретар).

59.Положення — це правовий акт, який встановлює основні правила організаційної діяльності державних підприємств та установ, а також їх структурних підрозділів. Положення складаються переважно при створенні нових підприємств або установ. Ці документа можуть бути як типовими, так і індивідуальними Індивідуальні положення для окремих установ, організацій, підприємств складаються на базі типових. Типові положення, як правило, затверджуються вищими органами управління, індивідуальні - керівниками підприємств, організацій, установ. Положення повинно мати такі реквізити: найменування виду документа, герб, назва установи, дата, місце видання, заголовок, гриф затвердження, текст. Текст звичайно складається з таких розділів: 1. Загальні положення. 2. Майно та кошти підприємства. 3. Виробнича та господарча діяльність. 4. Права та обов'язки підприємства або його підрозділів. 5. Структура управління. 6. Реорганізація та ліквідація установи, організація підприємства. У першому розділі вказуються мета створення підприємства, установи, організації або їх структурних підрозділів, головні завдання, функціональні зв'язки з іншими організаціями, підрозділами. У другому розділі вказуються основні та оборотні кошти, порядок придбання майна, амортизаційні відрахування та їх призначення, прибуток, відрахування на премії робітникам та службовцям, житловий фонд, службові приміщення, порядок використовування надлишків невикористаних оборотних коштів. В інших розділах регламентується виробнича та господарча діяльність підприємства. Залежно від специфіки діяльності в положенні можна також відобразити процес капітального будівництва, винахідництва та раціоналізації, стан матеріально-технічного забезпечення. Статут — це зведення правил, які регулюють: а) основи організації та діяльності підприємств і установ певної галузі господарства; б) умови створення, склад, будову та діяльність конкретного підприємства, організації або установи, певної галузі або сфери управління; в) конкретну сферу діяльності організації. Як приклад розглянемо статут залізниці. Він містить такі реквізити: гриф затвердження вищою організацією або органом управління; найменування виду документа (статут); заголовок; текст. Текст складається з таких розділів: 1. Загальні положення, де розкриваються мета, завдання залізниці, її функції, чинність статуту за об'єктами та суб'єктами., 2. Головна діяльність, її зміст. 3. Планування та облік робіт. 4. Призначення допоміжних служб. 5. Взаємодія з іншими органами, аналогічними за діяльністю. 6. Специфічні особливості діяльності (перевезення пасажирів, вантажів, пошти). 7. Відповідальність організації за належне виконання зобов'язань та порядок вирішення спорів, подання претензій. Звичайно текст статуту поділяють на статті (пункти), які групуються в розділи (позначаються римськими цифрами). Інструкція — це правовий акт, який видається органами державного управління для прийняття правил, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні види діяльності установ, підприємств, окремих їх підрозділів та служб, а також посадових осіб або громадян. Інструкція крім грифу затвердження має такі реквізити: найменування її виду, короткий зміст (заголовок), текст, посаду та прізвище особи, відповідальної за її складання, її підпис, дату і номер (індекс) за класифікатором. Текст подають в логічній послідовності, групують за розділами, поділяють на параграфи (позначають арабськими цифрами). При цьому зручніше користуватися наскрізною нумерацією. Розділи великих інструкцій позначають римськими цифрами, а пункти — арабськими.

60. Доручення — це письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні дії або отримувати матеріальні цінності. Залежно від суб’єкта дії доручення поділяються на особисті й офіційні. Особисті доручення складаються окремими особами, які передають свої права іншим фізичним особам (право на отримання заробітної плати, поштового переказу та інше). Техніка відтворення особистих доручень — рукописна, на стандартного формату папері. Розписка як обліково-фінансовий документ є письмовим підтвердженням певної дії, яка мала місце, - передавання і отримання документів, товарів, грошей, матеріальних цінностей. Це документ, що поширений серед документацій усіх підприємств, установ, навчальних закладів, також чинний у стосунках між приватними особами. Розписка може бути приватного і службового походження. Оформлюється від руки в одному примірнику. Акт — це офіційний документ правової чинності, який підтверджує факти, події, закони, постанови, вчинки, пов’язані з діяльністю установ, підприємств, організацій та окремих осіб. Акт складається експертними комісіями, представниками сторонніх організацій, або спеціально уповноваженою особою (інспектором, ревізором) на підставі обстеження в присутності свідків. Документ підписують всі особи, які брали участь у його складанні. Осіб, про яких йдеться в акті, ознайомлюють із його змістом під розписку. Акти складаються з різних причин. Це можуть бути підсумки обстеження чи ревізій, прийом та передача головних засобів виробництва під час прийняття, звільнення чи переведення працівника, зміна керівництва, інвентаризація, нещасні випадки, аварія тощо.  Накладна — обліковий документ, який використовується працівниками підприємств при оформленні прийому і відправлення вантажів чи видачі матеріальних цінностей. За походженням — службовий; за формою — індивідуальний; за ступенем гласності — несекретний.

44. Складне речення у діловому мовленні. Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають частинами складних речень).Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додатком), присудкові (між підметом і присудком). З метою пов'язання компонентів думки, у діловому мовленні найчастіше серед різних типів синтаксичних одиниць використовують займенникові зв'язки (це займенники цей, такий, той, а також займенникові слова типу даний, відомий та ін.). Для встановлення різних відношень між однорідними членами використовуються сполучники типу: якщо не ... то, не тільки ... а й та ін. Логічний зв'язок між компонентами думки, послідовність Цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін. З цією ж метою використовуються синтаксичні конструкції типу незважаючи на..., завдяки... та ін.Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.

45. Документ – основний вид ділового мовлення. Загальні вимоги до складання документів. Документ - основний вид ділового мовлення. Він фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об'єктивність. Документ - це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу. Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони - писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру. Відтворюють документи на папері, фотоплівці, магнітній та перфострічці, дискеті, перфокарті. У практичній діяльності установ організацій і підприємств найчастіше використовують текстові документи, інформація яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом.Під час оформлення документів слід дотримуватися головних правил їх складання, які передбачають правильне написання реквізитів, їх розміщення на бланку документа. Додержання цих вимог надає документові юридичної чинності. Основою службового документа є текст, який має чітко й переконливо відбивати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи.Текст — це сукупність речень, об'єднаних у тематичну й структурну цілісність за правилами певної мовної системи.Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію, викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно, без повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження. Він оформляється у вигляді суцільного складного тексту, анкети, таблиці або поєднання цих форм.

43.Просте речення— речення, що складається з одного або кількох граматично поєднаних слів, які виражають відносно закінчену думку.Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр). У складному реченні таких основ може бути декілька. Просте речення може бути повним і неповним. Повними називаються речення, у яких наявні всі головні та другорядні члени речення, необхідні для завершеності будови й повноти вираження значення. Неповними називаються такі речення, у яких пропущений головний або другорядний член речення, зрозумілий із контексту або ситуації мовлення. Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями.

46.Класифікація документів визначають за такими ознаками: найменуванням — заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, протоколи та ін., походженням — службові (офіційні) й особисті. призначенням — організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу; напрямком — вхідні й вихідні; формою — стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні) строками виконання — звичайні безстрокові, термінові й дуже термінові: ступенем гласності — секретні й несекретні (для службового користування). стадіями створення — оригінали, копії й виписки: складністю — прості (односкладові) й складні; строками зберігання — постійного, тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання; технікою відтворення — рукописні й відтворені механічним способом; носієм інформації — оформлені на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці. Види документів: Інструкція - правовий акт, створюваний органами управління для встановлення правил, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні сторони діяльності установ, підприємств, окремих їх підрозділів та служб, а також посадових осіб або громадян. Положення - це правовий акт, що встановлює основні правила організаційної діяльності підприємств та установ, а також їх структурних підрозділів. Положення складають переважно при створенні нових підприємств або установ.Постанова - це правовий акт, що приймається вищими і деякими центральними органами колегіального управління для розв'язання найважливіших і принципових завдань, що стоять перед даними органами, і встановлення стабільних норм, правил поведінки.

47. Документи оформляють на папері формату А4 та А5 На бланку друкується тільки перша сторінка документа, а наступні —на чистих аркушах паперу. Якщо текст документа займає більше однієї сторінки, то на другу сторінку не можна переносити один підпис, на ній має бути не менше двох рядків тексту.. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої.Рубрикація. Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь складності рубрикації залежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація — поділ на абзаци.Абзац — це відступ управо у початковому рядку, яким починається виклад нової думки у документі, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. Середня довжина абзацу має бути 4 — 6 речень, хоча в текстах документів є абзаци, що складаються з одного речення. Слід пам'ятати, якою б не була його довжина, абзац — це внутрішньо замкнене смислове ціле, що виражає закінчену думку.Абзацне членування тексту доповнює нумерація рубрик тексту, що вказує на взаємозалежність певних розділів, частин, пунктів та їх підпорядкування. Існує дві системи нумерації — комбінована (традиційна) й нова.Комбінована(традиційна) ґрунтується на використанні різних типів знаків — слів, літер, арабських та римських цифр. Ця система використання різних позначень обов'язково має бути логічною, послідовною і будуватися за ознакою зростання.Нова система базується на використанні лише арабських цифр, розміщених у певній послідовності.

48. Реквізити документів та вимоги до їх написання. Реквізит – це обов’язковий елемент оформлення офіційного документа. Саме реквізити надають документові юридичної сили. Реквізити у документі розміщують, враховуючи черговість операцій підготовки, оформлення та виконання. При оформлянні організаційно-розпорядчих документів вико­ристовується такий склад реквізитів:1.Державний герб;2.емблема організації;3.зображення нагород;4.код організації;5.код документа;6.назва міністерства чи відомства;7.назва підприємства (установи, організації, фірми);8.назва структурного підрозділу; ,9.індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер Телефону, номер рахунку в банку;10.назва виду документа;11.дата; 12.індекс (вихідний номер документа);13.посилання на індекс та дату вхідного документа;14.місце складання чи видання; 15.гриф обмеження доступу до документа; 16.адресат; 17.гриф затвердження; 18.резолюція;19.заголовок до тексту;20.позначка про контроль;21.текст;22.позначка про наявність додатка;23.підпис;24.гриф погодження;25.візи;26.відбиток печатки;27.позначка про завірення копії;28.прізвище виконавця та номер його телефону;29.позначка про виконання документа та направлення його до справи;30.позначка про перенесення даних на машинний носій;31.позначка про надходження. Реквізити бувають: • постійні; • змінні. Постійні реквізити наносять, коли виготовляють уніфіковану форму чи бланк документа, а змінні — під час його складання. Кожний із реквізитів має свою довжину, визначену у формулярі-зразку. Довжина реквізиту — це кількість графічних знаків та пробілів, потрібна для запису реквізиту на документі. Державний герб - розташовується посередині бланка або у кутку над серединою рядка з назвою організації. Емблема організації чи підприємства - розміщується поряд з назвою орга­нізації. Як емблему можна викорис­товувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку.Код підприємства, установи, організації - розташовується у верхньому правому кутку.Код форми докумен­та - розташовується у верхньому правому кутку під кодом підприємства, органі­зації, установи.Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа - розташовується у верхньому лівому кутку або посередині сторінки. Повна назва устано­ви, організації або підприємства — автора документа - розташовується у верхньому лівому кутку. Назва структурного підрозділу - розташовується у верхньому лівому кутку. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпу, но­мер телефону, факсу, номер рахунку в банку - розташовується у верхньому лівому кутку. Назва виду документа - розташовується зліва або посередині сторінки. В усіх документах, крім лис­тів, наводиться назва його виду. Дата - документ датується днем його під­писання або затвердження. На бланках дату підписання документа ставлять у лівій верхній частині разом із індексом на спеціально відведеному для цього місці. Індекс - розташовується у верхній частині сто­рінки зліва. Цей реквізит дозволяє забезпечити оперативний довідково-інформаційний пошук документа, контроль виконання. Місце укладання чи видання - розташовується у верхній частині сто­рінки зліва. Містить назву міста чи населеного пункту, де видається доку­мент.Гриф обмеження до­ступу до документа - розташовується з правого боку під ко­дом - форми. Адресат - розташовується з правого боку у верхній частині сторінки. Кожний елемент — назва установи, підрозділу, посада, прізвище та ініціали особи, поштова адреса — пишеться з середини нового рядка з великої літери.

25.Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови. 1. Особливості використання іменників.Граматичними значеннями іменника є рід (чоловічий, жіночий, середній і спільний), число (однина і множина), відмінок (сім відмінкових форм. Відмінювані іменники належать до одного з трьох родів або до спільного роду. Більшість іменників в українській мові вживаються в однині і множині. Деяким словам властива тільки однина або множина.Офіційно-діловий стиль характеризується вживанням переважно однозначних, абстрактних іменників; слів у чоловічому роді на позначення професій, звань, статусу осіб; збірних іменників; форм кличного відмінка тільки у звертанні до осіб; узгодженням іменників з числівником, займенником чи прикметником у родовому відмінку без прийменника; вживанням іменників чоловічому роді ІІ відміни у знахідному відмінку з нульовим закінченням; використанням в орудному відмінку множини іменників ІІ відміни та множинних іменників із закінченнями -ами (-ями), -има. 2. Особливості вживання прикметників.Прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні, що змінюються за родами, числами і відмінками. Якісні прикметники утворюють просту й складену форми вищого і найвищого ступенів порівняння. Проста форма вищого ступеня формується внаслідок додавання до основи звичайного прикметника суфіксів -ш-, -іш-, -ч-, напр.: інтенсивний – інтенсивніший, а складена форма – шляхом приєднання слів більш, менш до звичайних прикметників, напр.: більш інтенсивний. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до простої форми вищого ступеня (з метою підсилення приєднуються префікси що, як), напр.: найінтенсивніший, аскладена форма найвищого ступеня – внаслідок сполучення слів найбільш, найменш зі звичайними прикметниками, напр.: найбільш інтенсивний. Використання прикметників у ділових документах відзначається такими особливостями: перевага надається прикметникам книжного походження, аналітичним формам прикметників; присвійні прикметники замінюються іменниками або відповідними прикметниковими формами; у М.в. одн. чол. та сер.р. прикметників використовується закінчення -ому; для визначення часу за роком вживаються відповідні прикметники у Р.в. без прийменника у (в) або прислівник.

26.Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад:Литвиненко, Шевченко. Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості: 1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних (Майоров, , Муравйов). 2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов. 3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Баїашов, Лихачов, Лобачов. 4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Александров, Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Беляев. 5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іващенко. Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Наприклад: Живков, Жиловенко, Жигалюк. 6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн. 7) російський звук ы завжди передається літерою и. Наприклад: Фортаїи, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Білих, Куцих; 8) російський суфікс -ев, -еев передається через є після приголосних (Матвеев). 9) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. (Вишневецький, Новицький). Імена по батькові.При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович.При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). (Миколаївна, Іванівна).

27.Складні іменники пишуться разом або через дефіс. Разом пишуться іменники: 1.іменники, утворені за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ (одна з яких —дієслівного походження): слов'янознавство, життєпис, водозбір; 2.іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника: чорнозем, бортмеханік, натурфілософія, 3.іменники, утворені за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ, синтаксично й семантично рівнозначних: залізобетон, газопровідник, квітколоже, шлакоблок, лісостеп, верболіз 4.іменники, утворені поєднанням дієслова в другій особі однини наказового способу з іменником: горицвіт, перекотиполе; 5.іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: чотиритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, 5.іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півбака, півжиття, півстола, півроку, півфінал, півхлібини, півпляшки, півхустки, півповерху, напіврозпад, напівсон, полувал, полукіпок; 6.іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ: автомотогурток, веломотоспорт, ліспромгосп. Через дефіс пишуться: 1.іменники, що означають близькі за змістом поняття: батько-мати, хліб-сіль; 2.іменники, що означають державні посади, військові звання: прем'єр-міністр, генерал-лейтенант; 3.іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, грам-атом, тонно-кілометр; 4.іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом: жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран; 5.іменники (окладні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію: член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр; 6.іменники з першою частиною пів- у значенні «половина» перед власною назвою: пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви; 7.словосполучення, що означають назви рослин: мати-й-мачуха, люби-мене, іван-чай; 8.іменники (складні географічні назви): Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону; 9.слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб- (штабе-): штаб-квартира, екс-чемпіон, віце-адмірал, віце-консул, віце-президент, 10.складні прізвища: Гулак-Артемовський, Римський-Корса-ков, Мамин-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін. Прикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ,називають складними. Наприклад: яснозорий, життєрадісний, темно-зелений, лексико-граматичний, сіро-буро-малиновий.Елементи складних прикметників з'єднуються сурядним або підрядним способом. Разом пишуть прикметники: 1. Прикметники, утворені сполученням основ прикметника й іменника — сизокрилий, рудоволосий, зовнішньополітичний. 2. Прикметники, утворені сполученням основ іменника й прикметника — паровозоремонтний, трактороскладальний, вагонопро-катний. 3. Прикметники, утворені сполученням основ прислівника й прикметника — вічнозелений, малописьменний. 4. Прикметники, утворені сполученням основ числівника й іменника — п'ятипроцентний, шестиповерховий, семитонний, стокілометровий. 5. Прикметники, утворені сполученням основ іменника і дієслова — водолікувальний. 6. Складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників —геологорозвідувальний. Через дефіс пишуть: 1. Складні прикметники, утворені: а) від сполучення складних іменників, які пишуть через дефіс — нью-йоркський, бурят-мон-гольський, північно-східний; б) сполученням імен та прізвищ — лев-толстовський, ромен-ролланівський, вальтер-скоттівський. 2. Складні прикметники, утворені від двох або трьох прикметникових основ — робітничо-селянський. 3. Складні прикметники, що означають: а) якість з додатковим відтінком — кисло-солодкий, добродушно-хитрий, крикливо-яскравий, гіркувато-солоний; б) відтінки й поєднання кольорів — чорно-білий, (але жовтогарячий — один колір). 4. Складні прикметники, що входять до складу географічних та адміністративних назв — Східно-Сибірське плоскогір'я. 5. Складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів — літературно-художній .

28.У родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі - -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір - папера (документ) - паперу (матеріал): акт - акта (документ) - акту (дія). Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають: - загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, - інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -с в, -ськ: Дніпра, Трудежа, Ірпеня; Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева; - назви речей, предметів: комп 'ютера. ксерокса, стола. - назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня. -назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада . - назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба . - наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, -українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають: 1.збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру, 2.речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, цукру, 3.різні почуття, відчуття: гніву, страху, сорому, болю, відчаю, 4.назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу. 5.назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, 6.явища природи: дощу, грому, вітру, морозу, вогню; 7.місце, простір тощо: світу, степу, яру, лугу, саду, майдану, вигону, краю (але хутора, берега, горба); 8.назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Уралу, Кавказу, Сахаліну,

29.Числівник один відмінюється за родами, числами та від­мінками, як займенник той.У середньому роді числівник один відмінюється так само, як і в чоловічому, за винятком називного й знахідного від­мінків, де він має форму одне (одно). Числівники три, чотири, кілька, багато та всі збірні від­мінюються подібно до 2 відмінювання числівника два(два, двох, двом,два, двома, двох). Числівники від п *яти до вісімдесяти (крім сорока), кілька­надцять, кількадесят відмінюються, як числівник п'ять (у складних числівниках п'ятдесят — вісімдесят відмінюється тільки друга частина). Числівники сорок, дев 'яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають однакове закінчення –а. У складних числівниках від двохсот до дев'ятисот, а та­кож у числівнику кількасот змінюються обидві частини: пер­ша — як числівник два або п 'ять, друга — як іменник місто в множині. Пишуться вони разом. Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники відповідної відміни й групи. Порядкові числівники змінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники: третій — як прикметники м'я­кої групи, усі інші — як прикметники твердої групи. Причо­му в складених порядкових числівниках змінюється тільки ос­таннє слово (у складених кількісних числівниках — усі скла­дові частини). У дробових числівниках чисельник відмінюється, як відпс відний кількісний числівник, а знаменник — як порядковий. Причому після чисельників дві, три, чотири знаменник ста­виться у формі називного відмінка множини, а після п'ять та більше — у формі родового відмінка множини: дві треті (ча­стини), три п'яті (частини), чотири десяті (частини), дев'ять десятих (частин).

30.Прислівник вказує на місце, напрямок, час: нагорі— на горі, удень — у день, надворі — на дворі, укінці — у кінці, назустріч — на зустріч.Окремо пишуться ті прислівники, де іменник зберігає своє значення: до речі, на жаль, до вподоби, без упину.Найчастіше вживаються в них такі прийменники: без — без пуття, без угаву, без упину, але безвісти, безперестанку; в(у) — в міру, в ногу, уві сні, у вічі, але впам’ятку, вгору; з — з розгону, з переляку, з радості, але зсередини, зверху; на — на жаль, на щастя, на добраніч, але нарозхват, нанівець; під — під силу, під вечір, під кінець; по — по суті, по щирості, по честі, але повік, поночі. Разом пишуться: - Прислівники, утворені від короткої форми прикметника: допізна, замолоду, згарячу, зліва, помалу, сповна. - Прислівники, утворені сполученням прийменника, крім по, з числівником: учетверо,натроє, вперше, спершу.Першою частиною яких є частки: де-, що-, аби-, ані-, чи-, як-, не-, ні-, що стають префіксами: щотижня, абикуди, аніскільки, чимало, несхитно, нізвідки. - Прислівники, утворені злиттям з іменником, який уже не вживається: навпростець, восени, дощенту. - Прислівники, утворені від кількох основ: мимоволі, привселюдно, стрімголов, чимдуж, нашвидкуруч. - Прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: нащо, почому, внічию, втім, але за віщо. Через дефіс пишуться: - Прислівники, в яких повторюються основи: видимо-невидимо, ледве-ледве, близько-близько, сполучення синонімів чи антонімів: без кінця-краю, видимо-невидимо, більш-менш, часто-густо, тяжко-важко. - Прислівники, утворені від прикметників і займенників із префіксом по- і суфіксами -ому(-єму), -и:по-українському, по-українськи, по-батьківському, по-нашому, по-твоєму, по-братерськи, по-літньому. - Складні прислівники з частками -будь, -небудь, казна-, хтозна-, -то: будь-хто, де-небудь, казна-коли, будь-де, де-небудь, так-то, казна-коли. - Складні прислівники, утворені з двох прислівників: десь-інде, вряди-годи. Окремо пишуться: прислівникові сполучення, утворені з двох іменників, іноді розділених одним або двома прийменниками: кінець кінцем, одним одна, раз у раз, рік у рік, сам на сам, час від часу, день у день, рука в руку, раз від разу. Через два дефіси пишуться прислівники: пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, як-не-як, хоч-не-хоч, де-не-де, коли-не-коли, як-не-як. Перша частина пишеться окремо, а дві наступні — через дефіс у прислівниках: не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен.

12