13.Лексика-це сукупність слів, які вживаються у мові.

Лексика української мови надзвичайно багата. Вона дає змогу передавати найтонші відтінки душевних переживань і найскладніші наукові поняття, описувати будь-які явища природи і найрізноманітніші стосунки між людьми.

За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання.

Загальновживана лексика

Слова, відомі всім носіям мови, якими вони вільно, без будь-якого обмеження користуються, належать до за­гальновживаної лексики. Сюди входять назви спорідненості людей (батько, мати,дід,), назви частин тіла (голова, вухо, груди, зуби,), назви свійських ідиких тварин (кінь, корова, вовк,), назви культурних і широко ві­домих диких рослин (яблуня, слива, жито, суниці, полин), назви, пов'язані з харчуванням (хліб, сіль, молоко, їсти, пити), назви будівель, господарських предметів та домашнього начиння (будинок, двері,), назви одягу і взуття (сорочка, шап­ка, черевики), назви почуттів (радість, щастя, жаль), назви різних дій (сидіти, мити, сіяти, хотіти, могти), назви ко­льору, смаку, розміру, інших якостей (зелений, блідий, соло­ний, кислий,), назви відомихявищ культури і мистецтва (музика, кіно, книга, картина, олівець), числові поняття (один, два, тридцятий), займенники й служ­бові слова (я, ти, він, від, над, при, і, та, тому що) та ін.

Спеціальна лексика

На відміну від загальновживаної спеціальній лексиці властиві обмежувальні ознаки, зумовлені функціонуванням відповідних слів: 1) у різних сферах професійної діяльності людей; 2) на територіях поширення української мови, які становлять окремі діалектні ареали; 3) у мовленні груп людей, які формуються за різними ознаками соціального плану.

14. Сьогодні термінологія відіграє важливу роль при комунікації людей у професійному спілкуванні, слугує інструментом оволодіння

специфікою певної галузі науки чи техніки.

Термінологічна лексика– сукупність термінів, що обслуговують певну сферу знань, пов’язаних із системою понять: мистецтво, техніка, виробництво тощо. Професійна лексика- це слова та мовленнєві звороти, характерні для професійного мовлення . Відмінність від загальновживаної лексики полягає у тому , що професійна і термінологічна лексика вимагають однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки

15.Термін – це слово або словосполучення, яке зіставляється з чітко окресленим поняттям певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя і вступає у системні відношення з іншими подібними одиницями мови, утворюючи разом з ними особливу систему – термінологію.Терміни бувають:

1) прості: непохідні (терміни, які на синхронному зрізі не мають моти­ваційних слів, напр.: дуга, жила, лад) і похідні (терміни, у яких можемо виділити мотиваційні основи і словотворчі афікси, напр.: запобіжник, проти­вага, затакт);

2) складні (терміни, у яких можна виділити дві основи, напр.: паротво­рення, теплострум, тискомір);

3) складені (терміни-словосполучення, напр.: стала похибка, прискорен­ня руху, рідкий стан тіла);

4) терміни-символи (♪ , +) і терміни-напівсимволи (α-промені, β-про­міння, γ-еманація).

Термін виконує такі основні функції - позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів. Походження.Своїм корінням українська термінологія сягає часів Київської Русі: літописи, “Поучення дітям” В. Мономаха, “Руська правда”, фіксують сакральну, природничу, суспільно-політичну, астрономічну термінології.Українську науково-виробничу, природничу, мистецьку термінологію представлено в загальномовних словниках того часу.Активно опрацьо­вувати та творити українську термінологію почали після проголошення Української Народної Республіки (1917 р.), коли було скасовано заборони щодо української мови.

16. Терміни – це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів.