1.Культура фахового мовлення — дотримання усталених мовних норм усної і писемної літ.мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використаннямовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Культ.мов. оцінюється щодо точності, ясності, виразності, стилістичної

вправності, майстерності мовця у використанні лексичних, граматичних синонімів,

у доборі варіантів висловлювання тощо.

Мовлення- це сукупність мовленнєвих дій, мета яких випливає із загальної мети спілкування. Основу мовлення становить мовленнєва діяльність, яка можлива тільки у суспільстві й зумовлена його потребами.

Безпосереднім виявом мовлення є різноманітні акти в усній (звуковій) і писемній реалізації. Звуковою реалізацією мовлення є спілкування.

Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання

додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в

мовленні.

Вкультурі мовлення виділяють:

-правильне мовлення;

-мовна майстерність.

Правильне мовлення - це додержання усталених мовних норм української

літературної мови.

2.Державотворча роль мови. Українська мова – невід’ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року державний статус української мови означає її обов’язкове застосування на всій території України.  Цілі державної мовної політики:

- утвердження української мови як державної у всіх сферах суспільного життя;

- посилення функції державної мови як мови громадянства –як засобу зміцнення державної єдності України;

- сприяння розвитку мов національних меншин із спеціальним наголосом на захисті мов, що опинились під загрозою зникнення;

- сприяння підвищенню загальної мовної культури громадян;

- запобігання дискримінації за мовною ознакою; інші.

Українська мова – не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків творах (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті.

Функції мови:

 1. Комунікативна (мова- засіб спілкування). 2. Номінативна (усе пізнане людиною – предмети, явища, процеси, поняття – дістає певну ).

3. Мислетворча. (мова – засіб творення думки).

4. Пізнавальна. 5. Експресивна (Мова надає найбільше можливостей розкрити світ емоцій та почуттів людини). 6. Естетична (милозвучність і гармонія -естетичної насолоди ). 7. Культорологічна. (мова є носієм культури народу).

8. Ідентифікаційна. (Мова – засіб ідентифікації мовців, засоб вияву належності їх до однієї спільноти).

 Стилі мови:  публіцистичний, офіційно-діловий, художній, науковий, розмовний. Типи мови: опис,  розповідь, роздум. 

3.Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. Літ.мова реалізується в усній і писемній формах. Сучасна укр..літ.мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Основоположником СУЛМ вважають Т.Г.Шевченка, саме він своєю творчістю підніс її на високий рівень укр.мовної культури. СУЛМ постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм. Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації. Види норм: -         орфоепічні (регулює усталену вимову звуків, звукосполучень); -         акцентуаційні (усталене наголошування); -         лексичні та фразеологічні (упорядковують вживання слів і стійких словосполучень залежно від їх значення); -         морфологічні (правильне вживання морфем та граматичних форм); -         синтаксичні (визначають правильну побудову словосполучень і речень); -         орфографічні (нормативність правопису); -         пунктуаційні (вживання розділових знаків); -         стилістичні (вживання мовних засобів відповідно до сфери, ситуації спілкування).

4.Культура мови — це насамперед грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм, дослідження того, яким чином виникли ті чи інші форми, як те чи інше слово примандрувало до нас із інших країн, подолавши кілька кордонів. Культура мови передбачає використання лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних засобів мови, аби чітко окреслити думку, передати головну суть судження чи дати можливість слухачеві (читачеві) зрозуміти певний емоційний стан. Тобто дотримання норм мови дає можливість розвиватися нашому інтелекту, бути всебічно розвиненою людиною.Гол. завдання культури мови — виховання навичок літ. спілкування, пропаганда й засвоєння літ. норм у слововжитку, грамат. оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику.  Дискусія - публічне обговорення певного суперечливого питання чи проблеми. Щоб виступ під час дискусії досяг мети, виступаючий повинен сам бути зацікавленим у предметі свого виступу.   Не можна допускати, щоб одна сторона мала більше часу для виступу.  Не можна допускати, щоби якась зі сторін переходила на силові методи ведення дискусії. Уміння переконувати потребує глибоких знань, умінь, життєвої мудрості і є необхідною складовою частиною більшості публічних виступів.Довіру викликає зазвичай авторитетна людина, яку добре знають.  Організація дискусії передбачає три етапи:    -підготовчий ( формул. теми дискусії й основних питань). -       основний (обговорення питань, які було винесено на порядок денний).   - заключний (підбиття підсумків). Методи ведення дискусій: 1.«Мозковий штурм». 2.«Дерево рішень». 3.Дебати. 4.Дискусія у стилі телевізійного ток-шоу. Основні правила ведення дискусії : Говорити по черзі. Не переривати того, хто говорить. Критикувати ідеї, а не особу. Поважати всі висловлені думки. Не змінювати тему дискусії. Усі мають однаковий час на виступ.

5.Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життє­діяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфе­ри. Знати мову професії— означає вільно володіти лексикою свого фаху, нею кори­стуватися. Мовні знання — один з основних компонентів профе­сійної підготовки. Знання мови професії допомагає підвищити ефективність праці, до­помагає краще орієнтуватися в складній професійній ситу­ації та в контактах з представниками своєї професії. Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови. Ми стали свідками народження нових професій і форму­вання їх мови. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується слов­ник різних професій новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією. Основним завданням є знання свого фаху, опанування професійною термінологією.

7.Етика ділового спілкування – вчення про прояв моралі і моральності в діловому спілкуванні, взаєминах ділових партнерів. В основі етики ділового спілкування повинна бути координація. А по можливості і гармонізація інтересів. Об'єкт — ділове спілкування, її предмет — його моральний та психологічний аспекти, етичні й психологічні механізми.Етика ділових відносин є професійною етикою, що регулює систему відносин між людьми у сфері бізнесу. Діловий етикет – це встановлений порядок поведінки, що задовольняла б усіх учасників. Завданням етики є впровадження принципів етики ділових відносин, тобто професійної етики, дають конкретному співробітнику в будь-якій організації концептуально етичну платформу для рішень , вчинків , дій, взаємодій.

6.  Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. Публічний виступ – це різновид усного спілкування. А жанровий різновид публічного виступу – це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, повілейна), бесіда, лекція, репортаж.  Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту.Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу наукової теми. В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів: 1)добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу 2)Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності. 3)»Словесне вираження», літературна обробка мови . 4)Завчання, запам'ятовування тексту . 5)Проголошення .

В ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний , комунікативний і посткомунікативний.

10.Мовленнєвий етикет – це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і висловів у різних ситуаціях побутового, виробничого і ділового життя. Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. Їх розмова має бути ввічливою, статечною, пристойною, а самі співрозмовники мають виявляти один до одного уважність і чемність. Всистемі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних модель:1)звертання (Добродію! Товариші!); 2)вітанні (Доброго ранку! Добридень!); 3)прощання (До побачення!); 4)прохання; 5)зауваження:тобі так робити не можна,ви не зовсім добре вчинили; 6)знайомство(Мене звуть…); 7)висловлення власного погляду:на мою думку, така моя думка,я хочу підкреслити; 8)висловлення сумніву:ви справді так вважаєте,вельми сумніваюся,хіба; 9)комплімент;10)вибачення; 11)згода;12)подяка;13)висловлення співчуття:прийміть мої співчуття,треба триматися,не варто так побиватися;14)побажання:щасливих вам свят;15)запереченя,відмова:я не згодний,це неможливо,про це не може бути й мови.

8.До основних видів ділового спілкування належить:публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори.

Публічний виступ-це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовується такі жанри, як доповідь, інформація,привітальна і торгова промова.В ораторській діяльності виділяють основні етапи: до комунікативний, комунікативний, пост комунікативний.

Бесідою назив. форма спілкування з метою обміну думками, інформацією тощо. Основна мета ділової бесіди-переконати партнера прийняти ваші конкретні пропозиції. Завданнями бесіди виступає одержання службової інформації, взаємне спілкування працівників однієї сфери, спільний пошук, висування й оперативна розробка робочих ідей і задумів,контроль і координація початих заходів, стимулювання трудової активності. Ділова нарада-це спосіб залучення колективного розуму до вироблення більш оптимальних рішень виробленим питанням тих, що виникають в процесі наради. Завдання ділової наради:збір і переробка інформації;координація діяльності служб,фірми;ухвалення рішень.

Переговори можна номінувати як організаційну форму встановлення та юридичної фіксації виробничо-економічних зв’язків між зацікавленими в спільній діяльності організацій. Це формалізований процес, що ставить конкретну мету, визначає коло питань і завжди реалізовується в конкретних умовах, за конкретних обставин.

9. У діловому спілкуванні вироблені такі найбільш прийняті правила: 1) слід дотримуватись міри у дистанціюванні;

2)не варто починати спілкування з відстані більш ніж 4 метра;

3)перші фрази краще говорити на відстані соціальної зони;

4)найбільш головними, важливими ідеями, інформацією з партнером обмінюються в особистій зоні;

5)відстань потрібно долати поступово, а не перескакувати через одну чи дві зони. У такому разі легше досягти згоди;

6)не порушувати визначену зону, особливу інтимну, в ділових стосунках це є неприйнятним.

11. Саме спілкування в діловій практиці, як правило, підтримується взаємною зацікавленістю. Щоб задовольнити зацікавленість сторін, організовується зустріч. Критеріями оцінки результатів взаємодії, крім досягнення бажаної мети, є фактори, які відображають ресурсні витрати учасників: час, ступінь напруженості та характер стосунків між ними. Щоб ефективно провести ділову зустріч, до неї необхідно серйозно підготуватися та все ретельно продумати. Предметом ділової зустрічі є питання, які виносяться на обговорення, тематичні рамки переговорів, перелік проблем, які розглядатимуться, тощо. На зустрічі не можна:

• ставити запитань, які підказують відповідь;

• вести розмови про релігію та політику;

• тиснути на співрозмовника;

• змушувати партнера довго чекати зустрічі;

• обдурювати партнера і постійно вимагати від нього доказів.

• приступати до розмови без ретельно продуманого плану.

Сучасне ділове життя неможливо уявити без телефона. Завдяки йому багаторазово підвищується оперативність рішень багатьох проблем і питань, немає необхідності писати листи, телеграми, а також здійснювати поїздки в інші установи, міста для вияснення обставин якоїсь справи. По телефону можна зробити дуже багато, а саме: провести переговори, дати розпорядження і т.н.

Дуже часто першим кроком до вкладання ділового договору є телефонна розмова.

Мистецтво ведення телефонної розмови полягає в тому, щоб коротко сказати все, що потрібно і отримати відповідь. Основою успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко і ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції.

12.Термін - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Характерні ознаки терміна:належність до певної термінологічної системи;наявність дефініції(визначення);одночасність у межах однієї терміносистеми;точність;стилістична нейтральність;відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, індукція), мовознавчу (фонема, синтаксис,), літературознавчу (лейтмотив, хорей, анапест), філософську (діалектика, гносеологія,), фінансову (банк, кредит, лізинг, баланс), хімічну (кисень, хімічна реакція), біологічну (рецептор), музичну (октава, акорд), спортивну (раунд) тощо.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.

Термінологія - розділ мовознавства, що вивчає терміни. Терміносистема– це підмножина термінів.

Термінологія виконує такі основні функції - позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.