52.Передумови та етапи становлення політичних партій.

Сучасним політичним партіям передували їх прообрази — протопартії. Існує думка, що партії виникли водночас із політикою, тобто в рабовласницькому суспільстві. З розвитком рабовласницьких відносин, поглибленням соціальної диференціації суспільства, в тому числі й самого панівного класу, для здійснення влади вже було недостатньо державних політичних структур. Причинами виникнення партій є необхідність захисту соціально-класових, національних, а нерідко й племінних, релігійних, регіональних інтересів, а також цілі, пов’язані з виборчою боротьбою. Різноманітними є способи виникнення партій. Свого часу М. Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угруповання, політичний клуб, масова партія. Партії виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти.

53. Типологія політичних партій.

Сучасна політична наука розробила складні типології партійних інститутів. Найчастіше застосовується критерій типологізації партій - ідейні основи їх діяльності, що передбачає поділ на:- доктринальні (зорієнтовані перш за все на захист своєї ідеологічної чистоти);- прагматичні, або "патронажні" (Ньюмен), що орієнтуються на практичну доцільність дій;- харизматичні, в яких люди об'єднуються довкола лідера.Для сучасної політичної науки характерно типологізувати партії в залежності від їх виразних ознак:- соціальні (захисту пенсіонерів України);- етнічні (ультраліва баська партія "Еррі батасуна", "Демократична партія Угорців України”);- демографічні (жіноча об'єднана партія Бельгії, Партія жінок України);- культурологічні (партія любителів пива в Німеччині, Росії) та інші.Досить поширена типізація партій за їх ставленням до правлячого режиму:- правлячі й опозиційні;- легальні й нелегальні;- партії-лідери й партії - аутсайдери;- партії, що правлять монопольно і правлячі у складі коаліції та інше. Відповідно до соціальних груп розрізняють класові, національні, жіночі, селянські, регіональні та інші політичні партії. Залежно від типу організаційної структури партії поділяються на кадрові й масові. За ідеологічною ознакою партії поділяються на ідейно-політичні, прагматичні та харизматично-вождистські. За місцем у системі влади розрізняють парламентські і непарламентські політичні партії. За цілями й характером діяльності партії поділяються на революційні, реформістські та консервативні.

54. Функції політичних партій. Політичні партії в Україні

Політична партія - це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших соціальних верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за державну владу і її використання.

В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються

в єдине ціле. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава — зворотний зв'язок із суспільством.Конкретизувати загальне призначення політичних партій можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які вони виконують у політичній системі.

Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

• політичне представництво соціальних інтересів;

• соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

• розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

• боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

• участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

• участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

• політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи;

• формування громадської думки;

• політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

• підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

Багатопартійність в Україні відтворює весь ідейно-політичний спектр партій, який існує у світі. Так, за ідеологічним спрямуванням в Україні діють комуністичні, соціал-демократичні, ліберально-демократичні, консервативні, християнські, націоналістичні партії. За політичним спрямуванням — ліві, центристські, праві.

Політичні партії України на даний момент умовно можна поділити за такими напрямами:

комуністичний (лівий) — Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ), Селянська партія України (СелПУ);

соціально-ліберальний (лівоцентристський) — Ліберальна партія України (ЛПУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Народно-демократична партія України (НДПУ);

неоконсервативний (правоцентристський) — Народний Рух України (НРУ), Українська республіканська партія (УРП), Християнсько-демократична партія України (ХДПУ);

націоналістичний (праворадикальний) — Українська національна асамблея і Українська національна самооборона (УНА—УНСО), Українська консервативна республіканська партія (УКРП), Організація українських націоналістів в Україні (ОУН), Соціал-національна партія України (СНПУ), Конгрес українських націоналістів (КУН).

55. Партійні системи. Дж.Сарторі про типи партійних систем.

Партійна система — це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.

Класифікація Дж. Сарторі, не тільки розрізняє партійні системи за кількістю функціонуючих у політичній системі партій, а й враховує характер їх взаємодії, ступінь політичного впливу на суспільство загалом і політичну систему зокрема. Тому таку класифікацію можна використовувати у наукових дослідженнях як найдосконалішу. 1) Однопартійній системі властиве конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного і державного апарату, заборона утворення інших партій (СРСР, існує в Китаї, Північній Кореї, Кубі…). 2) Гегемоністська система характеризується панівним становищем однієї партії при відсутності партійної конкуренції, а також — наявністю декількох партій, які мають організаційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії. Така система існувала у соціалістичних країнах Східної Європи. 3) Система домінування передбачає наявність декількох політичних партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на виборах і одноосібне формує уряд. Ця партійна система має місце в Японії. 4) Двопартійна система відзначається домінуванням двох потужних політичних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша — в опозиції. Класичними країнами з двопартійною системою є Великобританія (Консервативна і Лейбористська партії) і США (Республіканська і Демократична). 5) Система обмеженого плюралізму характеризується наявністю багатьох партій, проте у парламенті й уряді представлені лише деякі з них, позасистемна опозиція відсутня. Система обмеженого плюралізму залежить від механізму формування уряду і поділяється на однопартійну, двоблокову і мультипартійну. 6) Система поляризованого плюралізму, яка призводить до загострення боротьби між політичними силами, передбачає наявність партійного центру, що формує уряд, і двосторонньої деструктивної опозиції. Така система існувала в різні роки у Франції та Італії. 7) Атомізована система характеризується наявністю багатьох маловпливових, малочисельних партій та багатьох позасистемних політичних сил. Вона поділяється на системи крайнього плюралізму і авторитарної псевдопартійності.

56. Групи інтересів та групи тиску.

Група інтересів – це об'єднання людей, які, виходячи з певних інтересів або потреб, висувають вимоги до суспільства в цілому з метою підтримати або поліпшити свої позиції, досягти певних цілей.

Групи інтересів можуть мати різні назви: «клуб», «гурток», «спілка», «товариство», «рада», «об'єднання» тощо.

Іноді до спілок інтересів відносять лобістські організації та групи тиску.

Лобістські організації – це формально зареєстровані або тіньові об'єднання, спілки та контори, які допомагають певним групам інтересів розв'язувати їхні проблеми, використовуючи свої зв'язки, минулий чи набутий авторитет у «коридорах влади».

Група тиску— суспільно-політичне об’єднання, яке прагне задоволення власних інтересів через вплив на державну владу або політичні партії. Від партії група тиску відрізняється тим, що вона безпосередньо не бореться за владу, не бере участі в керівництві та управлінні державою.

Групи тиску мають багато спільного з лобістськими організаціями за характером впливів та спрямованістю дій. Існує два основних підходи до поняття «групи тиску». Прихильники одного відносять до них будь-які об'єднання, котрі використовують метод тиску, підтримки чи зриву певних політичних рішень. У такому разі, групи тиску – це просто групи інтересів у дії. Прихильники іншого підходу ототожнюють групи тиску лише з певними видами груп інтересів, а саме з тими, які уникають ініціативних пропозицій щодо нових законів, а лише впливають на прийняття чи неприйняття того чи іншого рішення, підтримку чи зрив тої чи іншої акції. Ці групи не мають своїх засобів масової інформації, обмежені у політичних ресурсах впливу на публічну владу.

Незважаючи на відмінності груп інтересів, для них усіх характерні певні спільні риси, а саме:

- колективний характер діяльності;

- добровільність асоціації;

- принаймні спорадичне здійснення впливу на політичну владу;

- відсутність претензій на здобуття політичної влади.

Саме за цими ознаками ми й відрізняємо їх від усіх інших угрупувань у суспільстві.