35. Сучасні концепції демократії.

Концепція партисипаторної демократії (демократії участі) розроблена в 60-х pp. XX ст. і була досить популярною серед ідеологів лівих партій і рухів.

Головні положення цієї теорії такі: 1)залучення всіх верств суспільства в політичний процес від вироблення рішень до їх здійснення; 2) поширення принципу участі на неполітичні сфери, 3)децентралізація прийняття рішень; 4)спрощення процедури виборів.

Плюралістична теорія демократії трактує демократію як правління народу, але який діє через конкуруючі групові інтереси.

Ця теорія включає в себе такі положення:

• суспільство складається з численних груп, які об'єднуються особливими економічними, релігійними, етнічними або культурними інтересами;

• групи є головними суб'єктами політики, намагаються вплинути на владу;

• в суспільстві існують різноманітні, незалежні від уряду центри влади - фірми, університети, партії тощо;

• політична воля народу, виражена в рішеннях влади, є компромісом між різними груповими інтересами;

Слабким місцем плюралістичної теорії є уявлення про те, що всі політичні сили здатні об'єднатися і прийняти рішення з урахуванням інтересів всіх груп, ця теорія абсолютизує нейтральність держави й ігнорує той факт, що економічні сильні групи інтересів краще організовані, більш активні, а відповідно, мають більше можливостей впливу на владу, ніж найменш забезпечені групи населення.

Теорія поліархії розроблена Р.Далем. На думку вченого, те, що називають демократичними режимами, - це поліархії, де влада здійснюється не усім народом, а багатьма. Демократія - це ідеал, до якого треба наближатися, але якого повністю не можна досягти, оскільки весь народ не може управляти.

Теорія консенсуальної демократії розроблена А.Лейхартом. Сутність демократії розкривається у процедурних механізмах прийняття рішень, що дозволяють врахувати інтереси різних меншин. Ключовими моментами даної моделі демократії є:

1. максимальна автономність кожної групи при вирішенні своїх внутрішніх питань;

2. пропорційне представництво в органах влади і в розподіленні ресурсів;

3. коаліційний уряд;

4. принципи взаємного вето, що гарантує меншинам додаткові механізми захисту власних інтересів.

Теорія елітарної демократії. М.Вебер запропонував модель плебісцитарної демократії, в якій демократія виступає способом вибрання лідерів і способом надання їх владі легітимного характеру. Однак класичну формулу елітарних теорій демократії визначив Й.Шумпетер: демократія - це суперництво еліт за голоси виборців, таким чином, в елітарних теоріях демократія виступає не як правління народу, а правління еліт із згоди народу.

36. Політичний процес: суть і структура

Під політичним процесом треба розуміти сукупну діяльність суб'єктів політики: державно-владних структур, партій, соціально-класових груп, еліт і окремих осіб, завдяки якій забезпечуються функціонування і розвиток політичної системи.

Політичний процес поділяється на два основні види: 1) політичну участь, що полягає у здійсненні масових акцій (участь у виборах, референдумах, демонстраціях, маніфестаціях тощо); 2) політичне функціонування, що передбачає професійну політичну діяльність (парламентську, державно-управлінську).

До першого виду діяльності відносяться розробка та прийняття конституції, утворення органів влади через вибори або насильницьке захоплення, законотворча діяльність щодо визначення статусу центральних і місцевих органів влади, створення політичних організацій (партій, лобістських груп, рухів) та вироблення норм їх діяльності (програм, статутів, декларацій тощо).

Другий вид діяльності — регулювання і вдосконалення суспільних відносин, що стосується окремих сфер суспільного життя: економічної політики (бюджетної, кредитної, податкової, регулювання грошового обігу), соціальної політики (встановлення мінімальної заробітної плати, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим), культурної політики (визначення пріоритетів держави в галузі освіти, науки, засобів інформації), міжнародної політики, політики щодо забезпечення законності і порядку.

37. Політична діяльність. Основні детермінанти політичної діяльності.

Політична діяльність - це свідома, цілеспрямована діяльність людей або великих суспільних груп щодо реалізації своїх політичних інтересів, цілей, участь в управлінні державними, суспільними справами.

Політична діяльність особи може здійснюватися у формі політичної участі та політичного функціонування. Якщо політичне функціонування – це професійна політична діяльність, то політична участь - це здійснення або підтримка громадянами певних акцій, здійснення тиску на органи влади з метою висловлення певних позицій, вимог тощо.

Основними детермінантами політичної діяльності є соціально-економічні, політико-організаційні та політико-правові. Соціально-економічні пов'язані із задоволенням первинних потреб людини в основних товарах і послугах, житлово-побутових умовах,

отриманні відповідної освіти. Особливо помітний вплив на політичну «відомість і політичну поведінку має рівень освіти. Чим він вищий, тим громадянин більш політичне орієнтований.

38. Політична участь. Форми політичної участі.

Політична участь — залучення людей до процесу політико-владних відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої; вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів.

Культура політичної участі визначається рівнем володіння соціальними суб’єктами процедур і регламентів здійснення політичних акцій і заходів, настановами на погодженість існування різноманітних соціальних груп.

Мотивами політичної участі є:

- підвищений інтерес до політики, спрямований на пізнання сутності політичних подій, їх значення для життя суспільства;

- прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування;

- кар’єра, задоволення честолюбних намірів.

Політичну пасивність, різке зниження політичної участі людей зумовлюють нестатки, життєві клопоти й труднощі, злидні, безнадійність спроб змінити життя на краще.

Розрізняють типи політичної участі: індивідуальний; колективний; добровільний; примусовий; активний;пасивний;традиційний; новаторський; законний; нелегальний.

Політична участь залежить від:

1. соціально-економічного статусу і освіти: люди з більш високим рівнем доходів і освітою більш чітко усвідомлюють вплив політики на їхнє життя і мають необхідні ресурси (час, знання), щоб впливати на урядові рішення методом голосування та інших форм конвенціальної участі;

2. вік: молодь менше схильна до участі у голосуванні. Навпаки, з віком люди проявляють більший інтерес до голосування, тому що сильніше відчувають зв'язок між політикою, що проводиться, і своїм життям.

Конкретними формами політичної участі є:

- вибори – процедура обрання або висунення певних осіб способом відкритого чи закритого голосування; найбільш поширений механізм створення органів та інститутів влади.;

- референдуми — це голосування всього населення держави (загальнодержавний референдум) або певної його частини (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя.;

- участь у діяльності політичних партій, зборів підписів;

- мітинги — це організована форма політичних дій, оскільки в нього є організатори, цілі та завдання;

- демонстрації — масова хода як публічне вираження соціально-політичного настрою; організована форма політичних дій;

- страйки — організоване масове або часткове припинення роботи чи інша протидія нормальному (традиційному) перебігові виробничого процесу з метою домогтися виконання певних вимог.