26. Суверенітет держави. Теорія суверенітету ж.-ж.Руссо.

Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні. Відрізняють дві сторони державного суверенітету: внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території; зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні. Суверенітет не може бути переданий окремій особі, він не може бути обмежений ніякими законами. Найбільш широке обґрунтування ідеї народного суверенітету запропонував французький просвітитель XVIII ст. Ж. Ж. Руссо, який визнавав народ суб'єктом і носієм суверенної влади, джерелом повноважень усіх державних органів. Ж. Ж. Руссо прямо заперечував сумісність принципу народного суверенітету і представницької демократії, вважаючи за неможливе вираження загальної волі, або волі народу, засобами, заснованими на представництві. Ідеї Ж. Ж. Руссо щодо несумісності принципу народного суверенітету і представницької демократії мали своїх опонентів ще за часів французької революції XVIII ст.

27. Політичні режими : сутність, ознаки та типи

Однією з найважливіших ознак політичної системи є категоpія політичного pежиму. Політичний режим — система засобів і методів здійснення політичної влади; модель, форма взаємодії державновладних структур і населення.

Будь-який політичний режим визначається трьома основними чинниками: 1) процедурами і способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; 2) стилем ухвалення суспільно-політичних рішень; 3) відносинами між політичною владою та громадянами.

Розрізняють такі основні типи політичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні.

Демократичний режим — це найбільш прогресивний політичний порядок, оскільки він створює умови для справжньої свободи особистості, її творчості й самовизначення в усіх сферах діяльності. За умов демократичного режиму «індивіди домагаються влади для прийняття рішень засобами конкурентної боротьби за голоси народу», отже, «демократія є правлінням політика». Нині демократичний режим панує в багатьох країнах світу.

Авторитарний режим базується на безумовному підпорядкуванні владі. Заміна керівних кадрів здійснюється через кооптацію, а не передвиборну конкурентну боротьбу між кандидатами на відповідальні державні посади. За такого режиму неподільно панує виконавча влада. Основні методи державної діяльності — накази й команди. Особистість утрачає здатність до самостійності суджень та дій, сліпо підкоряючись авторитету.

Найбільш реакційним режимом є тоталітарний. Це насильницьке політичне панування групи «вибраних», яких очолює «вождь» (фюрер, дуче). Основні ознаки цього режиму: тотальний контроль за всіма сферами життя суспільства, заборона конституційних прав і свобод, демократичних організацій, репресії, мілітаризація суспільного життя, панування однієї загальновизнаної ідеології. За умов тоталітаризму особистість цілком підкорено владі.

28. Демократичний режим та його ознаки.

Демократія — правління народу, обране народом, для народу (А.Лінкольн). Перше уявлення про демократію як форму правління виникло в античній Греції. Аристотель визначав демократію як "правління всіх".

Ознаками демократичного режиму є:

1. Суверенітет народу. Визнання цього принципу означає, що народ є джерелом влади, саме він вибирає своїх представників влади і періодично їх змінює. Визнання цього принципу означає, що конституція, форма правління можуть бути змінені при загальній згоді народу і за встановленими, закріпленими в законі процедурами.

2. Періодична виборність головних органів влади дозволяє забезпечити чіткий легітимний механізм правонаступності влади. Державна влада народжується з чесних виборів, а не завдяки військовим переворотам і заколотам. Влада вибирається на певний і обмежений термін.

3. Всезагальне, рівне виборче право і таємне голосування. Демократичні вибори передбачають реальну змагальність різних кандидатів, альтернативність вибору, реалізація принципу "один громадянин - один голос" розкриває зміст політичної рівності.

4. Гарантія основних прав людини. Права людини характеризують принципи відносин між державою і громадянином та визначаються як свободи. Свобода - це захищеність особистості від свавілля інших людей і влади, захист від зубожіння і голоду.

5. Громадянські права. Цими правами люди користуються як приватні особи, і вони захищають громадян від свавілля влади. До них можна віднести рівність всіх громадян перед законом, право на приватне життя, право не піддаватися тортурам, покаранню без суду, свободу віросповідання тощо.

6. Політичні права дають громадянину можливість брати участь у процесі управління і впливати на прийняття рішень законодавчими і виконавчими органами: право вибирати і бути вибраним, свобода вираження політичних суджень, свобода голосування, право на демонстрації, право на створення політичних і суспільних організацій, право подавати петиції владі.

7. Соціальні й економічні права. Реалізація цих прав покликана знівелювати соціальну нерівність, що є, і підвищити тим самим активність рядових громадян у політичному житті. Вони включають у себе право на достойний життєвий рівень, гарантії соціального захисту, право на освіту і участь у культурному житті, доступ до охорони здоров'я.

29. Авторитарний режим та його різновиди.

Авторитаризм - режим, зміст управління при якому полягає в концентрації влади в руках одного або кількох лідерів, які не приділяють уваги досягненню суспільної згоди стосовно легітимності їх влади.

У цілому ж авторитарній політичній системі характерні наступні риси:

- автократизм (самовладдя) чи невелике число носіїв влади. Ними можуть бути одна людина (монарх, тиран) чи група облич (олігархічна група і т.д.)

- необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При цьому влада може правити за допомогою законів, але вона їх приймає по своєму розсуду.

- опора на силу. Авторитарний режим може не прибігати до масових репресій і користатися популярністю серед широких шарів населення. Однак він має достатню силу щоб у випадку необхідності за своїм розсудом використовувати силу і примусити громадян до покори.

- монополізація влади і політики, недопущення політичної опозиції і конкуренції.

При авторитаризмі можливе існування обмеженого числа партій, профспілок і інших організацій, але за умови їхньої підконтрольності владі.

- обмежене втручання держави у позаполітичні сфери і насамперед у економіку. Влада займається головним чином питаннями власної безпеки, суспільного порядку, оборони, зовнішньою політикою…

Загальна риса всіх авторитарних держав — сильна виконавча влада

Авторитаризм може існувати в найрізноманітніших формах. В історичному минулому він виступав у формі древніх тираній, деспотій, абсолютних монархій і у формі різних аристократичних режимів.

Залежно від того, на які соціальні групи і інститути спирається влада, можна виділити такі форми авторитарного режиму:

• Військові диктатури, що передбачають опір на армію. Подібні режими - досить часте явище в Африці, латинській Америці, на близькому Сході (військова диктатура генерала А.Піночета в Чилі).

• Теократичний - з опорою на духовенство і релігію(сучасний Іран)

• Олігархічний - влада належить певним корпоративним кланам.

• Вождистський (режим особистої влади), що опирається на авторитет сильного лідера. Сам режим може мати підтримку народу. Основою для виникнення подібних режимів може стати відчуття зовнішньої загрози для країни.

• Змішані, поєднуючи в собі елементи різних режимів. Так, режим, встановлений С.Хусейном в Іраці, володів властивостями військового, вождистського і частково теократичного режимів одночасно.

Авторитарними країнами були в різні історичні періоди Радянський Союз та Італія.