1. Предмет і методи політичної науки.

Політологія — це наука про закономірності й тенденції функціонування і розвитку політики, політичних систем та окремих політичних інститутів, їх взаємодію з різними підсистемами суспільства. Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі політологи предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем. Так, російські політологи Ф. Бурлацький і Г. Шахназаров вважають, що в центрі уваги політології перебувають проблеми політичної влади, її природи і сутності, змісту та механізму здійснення.

Методи політології: Критико-діалектичний - сприяє вивченню внутрішніх суперечностей політики як джерела її саморуху, рушійної сили політичних змін (індукція і дедукція, аналіз і синтез, історичне і логічне і т. п.); виявленню й дослідженню першооснови політичних відносин Соціологічний - передбачає з'ясування соціальної зумовленості політичних явищ, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології і культури Інституціональний - вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань, урядових програм і т. п.) Дійовий - розглядає політику як циклічний процес, що має послідовні етапи: визначення мети діяльності, прийняття рішень, організація мас і мобілізація ресурсів на їх здійснення, регулювання діяльності, облік і контроль, аналіз отриманих результатів і постановка нових цілей і завдань Емпіричний - це методи спостереження, опитування, лабораторних експериментів, ділових ігор, аналізу документів і т. п. Вони дають змогу найбільш повно і точно виявити суспільну думку з актуальних проблем політичного життя Системний - розглядає політику як цілісний, саморегулюючий механізм, який перебуває в безперервній взаємодії із середовищем через вхід (вимоги громадян) і вихід (прийняття рішення) Функціональний - передбачає з'ясування важливості політичних явищ для суспільства і особи, їх оцінку з позицій системи цінностей (блага, справедливості, свободи, поваги людської гідності) Соціально-психологічний (біхевіористичний) – орієнтує на вивчення суб'єктивних механізмів політичної поведінки, індивідуальних якостей, рис характеру, психологічних мотивацій; на вивчення залежності політичної поведінки індивіда від включення його до соціальних груп, дослідження психологічних характеристик груп, мас, етносів, класів Порівняльний - зіставлення однотипних політичних явищ (державного ладу, політичних партій), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій тощо з метою виявлення спільних та відмінних рис політичного життя різних народів, країн, епох Антропологічний - вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду.

2. Політика як суспільне явище. Теоретичні підходи до інтерпретації політики.

Політика — це одне з основних явищ у системі інших важливих сфер життя суспільства: економічної, ідеологічної, правової, культурної, релігійної тощо. Термін "політика" в науковий обіг ввів Аристотель в IV ст. до н.е. Політика — одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов’язкових для всього суспільства рішень. Існують різні теоретичні підходи до інтерпретації політики:

1. Політика як управління суспільством - політика трактується як діяльність з управління якими-небудь суспільними процесами.

2. Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою

3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада

4. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями і способи діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє влада.

5. Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією.

6. Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика буде розумітися як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди виключно мирними і ненасильницькими засобами.

7. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика трактується як поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення суспільних благ.