Особливості ціноутворення на конкурентному ринку

Ринок досконалої конкуренції має такі характерні риси:

• значне число продавців і покупців;

• стандартизована продукція;

• незалежність дій продавців і покупців;

• об'єктивність ціноутворення, відсутність будь-якого впливу на ринкову ціну;

• інформованість покупців і продавців;

• вільний вступ і вихід з галузі.

Положення фірми на конкурентному ринку визначається тим, що вона надто мала, щоб вплинути на стан ринку. Ринкова ціна не залежить від обсягу пропонування окремої фірми. Конкурентна фірма є "ціноотримувачем" ("price taker"). Тому попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним, графічно має вигляд горизонтальної лінії на рівні ринкової ціни (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Криві попиту та виторгу [9]

Конкурентна фірма, як і будь-яка інша, прагне максимізувати економічний прибуток, який вона визначає як різницю між сукупним виторгом і сукупними витратами: .

Сукупний виторг – це сума грошей, отриманих від продажу продукції на ринку. Оскільки на досконало конкурентному ринку ціна є сталою, то сукупний виторг є лінійною функцією відносно обсягу проданої продукції (рис. 1.1):

Середній виторг – це виторг від реалізації одиниці продукції: . Середній виторг дорівнює ринковій ціні, а крива середнього виторгу співпадає з кривою попиту на продукцію фірми (рис. 1.1).

Граничний виторг – це зміна сукупного виторгу в результаті продажу додаткової одиниці продукції : . За умови фіксованої ринкової ціни кожна додатково реалізована одиниця продукції додасть до виторгу величину, рівну ціні. Тому граничний виторг конкурентної фірми, як і середній виторг, є величиною сталою, а його крива графічно співпадає з лінією ціни, попиту і середнього виторгу (рис. 1.1).

Для обчислення економічного прибутку фірмі потрібна інформація про ціну, обсяг виробництва і витрати. Оскільки ціна фіксована і задається ринком об'єктивно, то основним фактором, що визначає обсяги випуску, є витрати, які зазнають впливу закону спадної віддачі. Порівнюючи сукупний виторг з сукупними витратами на кожному обсязі випуску, а також ринкову ціну з середніми та граничними витратами, фірма приймає рішення: чи виробляти продукцію взагалі, а якщо виробляти, то скільки, і визначає, яким буде результат діяльності.

ринок монополістичної конкуренції, який складається із значної кількості продавців та покупців, які здійснюють операції купівлі-продажу не за єдиною ринковою ціною, а в широкому їхньому діапазоні. Наявність значної диференціації цін зумовлена пропозицією різних варіантів товарів, які відрізняються між собою не тільки якісними характеристиками, а й упаковкою, гарантійним обслуговуванням, можливістю купити товар у розстрочку і т. ін. Часто споживачі платять не тільки за якість товару, а за його торгову марку. Такий вид конкуренції набув найбільшого поширення в галузях, які виробляють споживчі товари (легка та харчова промисловість), побутову техніку, миючі засоби.

Монополістична конкуренція виникає там, де господарює значна кількість фірм, таємна угода між якими практично неможлива. Кожен підприємець не може передбачити дії інших учасників ринку, працює на свій страх і ризик і сам визначає необхідну цінову політику. У цих умовах продавці повинні більше уваги приділяти диференціації цін залежно від якісних характеристик товару. На відміну від досконалої конкуренції кожний виробник (продавець) може впливати на ціну свого товару. При цьому, визначаючи обсяги виробництва продукції та її ціни, вони можуть не враховувати реакцію конкурентів, тому що, завдяки значній кількості продавців, рішення одного з них не може вплинути на становище інших.

Цінова дискримінація - це форма ціноутворення, при якому монополія встановлює різні ціни на однаковий товар для різних покупців залежно ви умов продажу, причому різниця в цінах не обумов­люється різницею у витратах.

ð Умови цінової дискримінації:

· Фірма повинна мати сильну монопольну владу.

· Можливість перепродажу товару має бути виключена

· Потенційно сегментовані ринки мають відрізнятися за еластичністю попиту.

Механізм цінової дискримінації

Цінова дискримінація, що здійснюється монополією, на ринках І, II.

Q - обсяг випуску;

P - ціна;

D - крива попиту;

MC - граничні витрати;

MR - граничний доход.

Монополія максимізує прибуток, розширюючи обсяг випуску до рівня, де граничні витрати співпадають з граничним доходом (MC=MR₁, MC=MR₂).

Більш висока ціна встановлена на ринку II , де попит менш еластичний.

Якщо монополія встановлює різну ціну кожному покупцеві , це буде означати, що вона здійснює досконалу цінову дискримінацію, або впроваджує ідеальну диверсифікацію цін.

В економічній теорії цінова дискримінація має також назву: цінова диверсифікація.

ð Цінова дискримінація буває трьох тинів, визначення яких залежить від:

· обсягу споживання;

· доходів покупців;

· категорії товару.

Здійснюючи цінову дискримінацію, монопольна фірма певною мірою виправляє основний недолік монополізації - зменшення пропозиції. З одного боку, зменшується прибуток фірми, з іншого - росте обсяг пропозиції товару і попиту на нього .

Цінова дискримінація - це широко розповсюдженея вище не тільки на монопольних, але й на олігопольних ринках.

Ця двоїстість цінової дискримінації викликає двоїстість відношення до неї в суспільстві (з боку громадськості і уряду), що відбивається також і в антимонопольному законодавстві та антимонопольній політиці держави.

34. A connection between inflation and unemployment has been drawn since the emergence of large scale unemployment in the 19th century, and connections continue to be drawn today. In Marxian economics, the unemployed serve as a reserve army of labour, which restrain wage inflation. In the 20th century, similar concepts in Keynesian economics include the NAIRU (Non-Accelerating Inflation Rate of Unemployment) and the Phillips curve.

In economics, the Phillips curve is a historical inverse relationship between the rate of unemployment and the rate of inflation in an economy. Stated simply, the lower the unemployment in an economy, the higher the rate of inflation. While it has been observed that there is a stable short run tradeoff between unemployment and inflation, this has not been observed in the long run.

35. Міжнаро́дна торгі́вля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівлі послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці.

Економічна ефективність національної економіки — це стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства. Такий стан називається Парето-ефективністю (по імені італійського економіста В.Парето). Під словом «ефективність» не слід розуміти тільки результат, що досягається народним господарством у цілому або окремій галузі, підприємством за той або інший відрізок часу. Цей результат вірніше було б охарактеризувати як ефект, а не ефективність. Розрізняють наступні показники ефективності національної економіки: валовий внутрішній продукт, чистий національний продукт, валовий національний доход, чистий національний доход, розташовуваний національний доход. Не менш важливим показником розвитку економік є показник заборгованості. Це агрегатний показник, який визначається через порівняння конкретних показників з їх граничними значеннями: - співвідношення зовнішнього боргу і волового внутрішнього продукту (50%); - боргу й експорту товарів і послуг (75%); - приростові боргу й експорту (30%); Валовий внутрішній продукт являє собою валову вартість усіх товарів і послуг, створених протягом визначеного проміжку часу (як правило, це один рік) за винятком проміжного споживання. Валовий внутрішній продукт характеризує вартість створеної усередині країни, як резидентами, так і нерезидентами даної держави.

36. Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються об'ємом платіжних засобів, що знаходяться в обігу, належить до числа найстаріших доктрин в історії економічної думки. Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізму з його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів як важливого елементу суспільного багатства.

Найбільш розповсюджений у ХVIII-ХІХ ст. варіант кількісної теорії стверджував, що при умові саеіегіа рагіЬиз (незмінності інших умов) рівень товарних цін в середньому змінюється пропорційно зміні кількості грошей. Це положення спочатку застосовувалось до металевих (золотих та срібних) грошей, а після виходу робіт Д. Рікардо, і до паперових (нерозмінних) грошей. Кількісна теорія включає, як правило, два базисних положення:

постулат причинності (ціни залежать від кількості грошей) і постулат пропорційності (ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей).

В період свого зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення причин зміни цін. Її головним завданням було обґрунтування погляду, що гроші принципово відрізняються від інших представників товарного світу завдяки відсутності в них внутрішньої вартості. І лише з часом в кількісній теорії почала домінувати теза про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін.

Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Жан Боден. Однак він не висував твердження про пряму, а тим більше пропорційну залежність між зміною кількості грошей та зміною цін.

Окремі положення цієї теорії в загальних рисах сформулював Дж. Локк (1632-1704 рр.). В більш розробленій формі вона викладена Дж. Вандерлінтом (помер в 1740 р.), Ш. Монтеск'е (1689-1755 рр.) і Д. Юмом (1711-1776 рр.). Прихильником кількісної теорії був і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:

1)     причинності (ціни залежать від маси грошей);

2)     пропорційності (піни змінюються пропорційно кількості грошей); 3) універсальності (зміни кількості грошей чинять однаковий вплив на ціни всіх товарів).

Між тим очевидно, що по мірі розвитку форм грошей структура грошової маси стає далеко не однорідною, так як включає не тільки готівкові гроші, а й банківські вклади. По-різному реагують на збільшення грошової маси й ціни на різні групи товарів, які зростають нерівномірно. Подальший розвиток кількісної теорії грошей пов'язаний з включенням в неї апарату економетричного аналізу і елементів мікроекономічної теорії ціни. Суттєвий внесок до модернізації кількісної теорії вніс І. Фішер (1867-1947 рр.) – видатний представник математичної школи в сучасній економічній теорії, один із творців і перший президент Міжнародного економічного товариства (1931-1933 рр.). В праці "Купівельна сила грошей, її визначення і відношення до кредиту, відсотків і криз" (1911 р.) він намагався формалізувати залежність між масою грошей і рівнем товарних цін. Математично рівняння обміну можна представити у вигляді формули:

МV = РQ,

де, М (mоney) – середня кількість грошей, що знаходяться в обігу в даному суспільстві протягом року;

V (vеlосіtу) – середня кількість оборотів грошей в їх обміні на блага;

Р (рrіcе) – середня продажна ціна кожного окремого товару, що купується в даному суспільстві;

Q (quantity) – сукупна кількість товарів.

 

Формула Фішера є некоректною для умов золотомонетного стандарту, оскільки ігнорує внутрішню вартість грошей. Однак при обігу паперових грошей, нерозмінних на золото, вона набуває певного раціонального змісту. В цих умовах зміна грошової маси впливає на рівень товарних цін (хоч, звичайно, І. Фішер в певній мірі ідеалізував ціновий механізм, так як мав на увазі абсолютну еластичність цін). Фішер, як і інші неокласики," відштовхувався від моделі досконалої конкуренції і поширював свої висновки на економіку, в якій існували монополії, і ціни вже в значній мірі втрат еластичність. В концепції Фішера є й інші недоліки, характерні для кількісної теорії, зокрема, перебільшення впливу грошей на товарні ціни. З його формули випливає, що грошова маса виконує активну роль, а ціни – пасивну. У Фішера лише грошова маса виступає як незалежна змінна, тоді як в

дійсності має місце відповідний взаємозв'язок. В умовах монополістичного ціноутворення зростання товарних цін нерідко е причиною розширення грошового обороту.

Багато сучасних економістів характеризують рівняння обміну як рівність: MV = РQ. Ця рівність, з їх точки зору, виражає акт обміну: Г – Т стосовно всієї маси товарів, тобто сума грошей, на які куплені товари, рівна (тотожна) сумі цін куплених товарів. Однак це тавтологія, і формула обміну не може служити для пояснення сукупного (абсолютного) рівня цін (рис. 7.1). Формула обміну, як вважають прихильники кількісної теорії, пояснює абсолютну величину ЕQо (в той час як механізм попиту і пропозицій пояснює лише відносні відхилення від неї).

37. Платіжний баланс – це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Платіжний баланс є найбільш поширеним балансом міжнародних розрахунків, який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць).

При побудові платіжного балансу враховується той факт, що всі зовнішньоекономічні операції можна поділити на кредитні (які приносять іноземну валюту) і дебетні (пов’язанні з її витратами). Тому в балансі перші йдуть зі знаком «+», а другі зі знаком «-». Так, експорт товарів і запозичення, одержані країною, — це кредитні операції, а імпорт і кредитування інших країн — дебетні. [8; ст. 223]

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які з дня на день змінюються.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні показники про здійснені на цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З бухгалтерської точки зору платіжний баланс завжди перебуває в рівновазі. Але за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли платежі перевищують надходження.

Тому платіжний баланс — це не тільки рахунок міжнародних операцій країни, дві сторони якого урівноважують ода одну, а й певний стан цих операцій, що включає якісні й структурні характеристики основних його елементів.

Платіжний баланс України 2008 року та основні проблеми, що виникли у зв’язку з розгортанням світової економічної кризи

У 1 півріччі 2008 році від’ємне сальдо поточного рахунку збільшилось порівняно з відповідним періодом 2007 року майже у 4 рази до рівня – 7,9 % до ВВП. Зведене сальдо платіжного балансу сформувалося позитивним у розмірі 2,3 млрд. дол. США завдяки значному припливу довгострокових ресурсів за фінансовими рахунком. Збільшення припливу іноземного капіталу (як боргового, так і у формі прямих іноземних інвестицій), з одного боку, дало змогу фінансувати дефіцит поточного рахунку та збільшувати міжнародні резерви, з іншого — чинило тиск на валютний ринок у бік ревальвації гривні.[3; ст. 3]

У 2008 році розвиток зовнішньоекономічного сектору України зазнав значних змін порівняно з 2007 роком. Так у січні-серпні продовжились і навіть посилились тенденції минулих років: (1) надвисокі темпи зростання вартісних обсягів експорту та імпорту, насамперед внаслідок стрімкого підвищення цін на світових товарних ринків, (2) розширення дефіциту

товарного балансу через розігрітий внутрішній попит на укріплення реального обмінного курсу, (3) значні обсяги надходжень за фінансовим рахунком, в першу чергу прямих іноземних інвестицій та довгострокових кредитів, що дозволяли фінансувати не тільки зростаючий дефіцит поточного рахунку, а й збільшувати міжнародні резерви.

Однак розгортання світової економічної кризи та поширення її ефектів на Україну з вересня зумовило уповільнення прибутку довгострокового капіталу, значний відтік короткострокових фінансових ресурсів та падіння експортних надходжень, і як наслідок, суттєве послаблення обмінного курсу гривні. Внаслідок девальвації та скорочення внутрішнього попиту тренд розширення від’ємного сальдо поточного рахунку уповільнився, і в грудні відбулося суттєве зниження дефіциту порівняно з попередніми місяцями (до 0,04млрд дол. США). [4; ст.6]

За попередніми оцінками в цілому за 2008 рік від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилось до 11,9 млрд. дол. США або 6,7 % від ВВП (порівняно з 5,3 млрд. дол. США та 3,7 від ВВП у 2007 році) насамперед, через зростання дефіциту товарного балансу (до 16 млрд. дол.. США) та від’ємного сальдо доходів (2 млрд. дол. США).

Розширення дефіциту торгівлі товарами, насамперед в першій половині року було обумовлене прискореним зростанням доходів населення, що стимулювались значними соціальними витратами уряду, динамічним розвитком споживчого кредитування, суттєвим укріплення реального обмінного курсу. З іншого боку, високі ціни на традиційні товари українського експорту, в першу чергу продукцію чорної металургії сприяли деякому покращенню торгового балансу в середині року. В IV кварталі 2008 року різке скорочення внутрішнього попиту разом з послабленням обмінного курсу гривні дозволили компенсувати суттєве зниження цін та зовнішнього попиту на український експорт, що сприяло зниженню дефіциту торгівлі товарами.

У грудні від’ємне сальдо товарного балансу зменшилося до 0,6 млрд. дол. США (порівняно з 1,3 млрд. дол. США у листопаді). Відповідно відбулося досить значне (найбільше з 2006 року) скорочення кумулятивного дефіциту поточного рахунку, що розраховується за останні 12 місяців.

Незважаючи на поширення ознак економічної кризи в Україні, наприкінці року, обсяги експорту в цілому за 2008 рік збільшилися на 35,9 % порівняно з 2007 роком і досягли 67,7 млрд. дол. США. Збереження досить високих темпів прирості експорту товарів насамперед обумовлено ціновими «бульбашками» на світових товарних ринках в середині року, зокрема на продукцію чорної металургії, хімічної галузі та АПК.

Однак в IV кварталі падіння цін і зовнішнього попиту обумовило значне скорочення вартісних обсягів експорту (у листопаді-грудні на 15,4 % порівняно з відповідним періодом у 2007 році). Слід зазначити, що вартісні обсяги експорту у грудні порівняно з листопадом зросло на 9,2 % до 4,1 млрд. дол. США в основному за рахунок збільшення поставок продукції машинобудування та металургійної промисловості.

Найбільший внесок у зростання експорту в 2008 році було забезпечено збільшенням вартісних обсягів експорту: металургійної продукції — на 34,4 %; продукції АПК — в 1,7 рази; машинобудівної продукції— на 29,0 %.

У перших трьох кварталах 2008 року половину приросту експорту забезпечували поставки металургійної продукції, то в IV кварталі вартісні обсяги цієї групи порівняно з відповідним кварталом 2007 року знизились на 21,2 %. Це було зумовлене як падінням цін, так і зменшенням фізичних обсягів поставок металопродукції внаслідок обвального падіння зовнішнього попиту. Однак у грудні скорочення обсягів експорту продукції металургії припинились порівняно з листопадом поставки зросли на 22,4 %.

За підсумками року найдинамічніше зростав експорт продукції АПК, що з одного боку, було зумовлене зростанням цін на сільськогосподарську продукцію, з іншого — суттєвим зростанням поставок зернових.

Високий інвестиційний попит, переважно в країнах СНД, протягом першої половини року зумовив динамічне зростання обсягів експорту машинобудування. Про те, у зв’язку з негативними тенденціями, що були спричинені кризою, зокрема скорочення попиту з боку Росії, обсяги експорту машинобудівної продукції досягли свого максимуму в третьому кварталі 2008 року (3,3 млрд. дол. США), у четвертому кварталі повернулися на рівень першого кварталу (2,4 млрд. дол. США).[3; ст.8]

Вартісні обсяги імпорту товарів за рік зросли на 38,4 % до 83,6 млрд. дол. США, що було зумовлено підвищенням внутрішнього попиту, а також зростання світових цін на енергоносії, сировину та матеріали. Наприкінці року внаслідок зниження цін на світових товарних ринках, скорочення внутрішнього попиту та послаблення гривні, відбулося падіння вартісних обсягів імпорту та середньомісячного рівня 2007 року. У грудні обсяги імпорту скоротилися до 4,7 млрд. дол.. США — на 9,1 % порівняно з листопадом і на 34,4 % порівняно з середньомісячними обсягами імпорту за січень-листопад (7,2 млрд. дол. США).[2; ст. 5]

У 2008 році позитивний баланс послуг сформовано у розмірі 2,1 млрд. дол. США. Нерезидентам було надано послуг на суму 18,0 млрд. дол. США, отримано — на 15,8 млрд. дол. США. При цьому темпи приросту імпорту послуг значно перевищили темпи приросту експорту— 34,8 % проти 26,9 %. Прискорення темпів приросту відбулося за рахунок збільшення обсягів послуг з транспортування в 1,6 разу, що пов’язано з високими темпами зростання обсягів зовнішньої торгівлі.

Від’ємне сальдо балансу доходів у 2008 році збільшилось порівняно з 2007 роком в 3 рази і становило майже 2 млрд. дол. США, що перш за все, зумовлено зростанням виплати дивідендів за прямими інвестиціями в 2 рази та зростанням витрат на обслуговування зовнішнього боргу в 1,4 разу та зростанням витрат. Збільшення надходжень за статтею «Доходи»в 1,3 разу порівняно з 2007 роком відбулося через зростання обсягів оплати праці українських громадян за кордон, а також від доходів розміщення резервів.

Обсяги чистого притоку прямих іноземних інвестицій в Україні за 2008 рік оцінено в 9,9 млрд. дол. США, що на 7,5 % більше , ніж у 2007 році (9, 2 млрд. дол. США). Світова фінансова криза позначилась, насамперед , саме на обсяг надходжень прямих іноземних інвестицій склав всього 1,2 млрд. дол. США, що в 2,7 раза менше ніж в середньому за три попередні квартали.

Резервні активи. На відмінно від перших трьох кварталів, у четвертому кварталі був зафіксований подвійний дефіцит (як поточного так і фінансового рахунків) у розмірі 9,3 млрд. дол. США, який було профінансована за рахунок резервів та коштів МВФ. В цілому за рік зведене сальдо платіжного балансу сформувалося від’ємним у розмірі 3,1 млрд. дол. США.

38. Основні виробничі фонди — це засоби праці, які беруть участь у багатьох виробничих циклах і частинами переносять свою вартість на виготовлений продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму.

За натурально-речовим складом вони включають машини й устаткування, споруди (свердловини, тунелі, мости, вишки), транспортні засоби, виробничий інвентар, робочу і продуктивну худобу, будівлі (виробничі і господарські), передавальне обладнання, інструменти та пристрої, господарський інвентар, багатолітні насадження, інші основні засоби

Основні виробничі фонди зношуються. Є два види зношування — фізичне і моральне (рис. 2.12). Фізичне зношування — це матеріальне зношування машин, інструментів, будинків і споруд та інших засобів праці під час їх використання в процесі виробництва або під дією природних сил — вітру, температури, сонця, води та інших.

У результаті фізичного зношування фонди поступово втрачають частину своєї вартості. Вона переноситься на створюваний продукт тією мірою, якою втрачається їх споживна вартість. Швидкість зношування засобів праці залежить від якості матеріалів, з яких вони виготовлені, ступеня навантаження, інтенсивності використання, кваліфікації працівників, своєчасності ремонту, захисту від впливів — атмосферних умов та іншого. Основні фонди, які не використовуються, також фізично зношуються під впливом сил природи, а морально — під впливом НТП.

Моральне зношування основних фондів — це передчасна втрата ними їхньої вартості внаслідок появи ефективніших засобів виробництва аналогічного призначення, або здешевлення їх у результаті технічного прогресу. Відчислення на заміщення вартості зношеної частини основних фондів називають амортизаційними відрахуваннями. З них утворюється фонд амортизації. Амортизаційні відрахування можуть не збігатися з фактичним зношуванням.

Відсоток, який відраховується для заміщення зношеної частини основних фондів називається нормою амортизації. Вона встановлюється в законодавчому порядку. Високі темпи науково-технічного прогресу прискорюють моральне зношування основних фондів і ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації. Це дає змогу швидше списувати морально зношені засоби праці, а з іншого боку — стимулює інтенсивне використання виробничих фондів. Таким способом здійснюється політика прискореної амортизації.

Систематичне і повне завантаження основних виробничих фондів дає змогу збільшити виробництво продукції, підвищити ефективність виробництва і збільшити фондовіддачу, яка є головним показником використання основних виробничих фондів. Вона показує випуск продукції, що припадає на одну грошову одиницю виробничих фондів і визначається як відношення вартості виготовленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

Збільшення фондовіддачі залежить від таких чинників: 1) повноти залучення у виробничий процес машин і устаткування; 2) зростання коефіцієнта змінності; 3) ліквідації простоїв; 4) скорочення строків освоєння нових виробничих потужностей.

39. Суть та функції грошей

Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв”язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.

Традиційно в економічній науці виділяють п”ять основних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п”ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв”язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському

рахунку) обов”язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші – центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т1 – Г – Т2; де Т1 – Г -продаж товару; Г – Т2 -купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той господарський суб”єкт, хто має гроші (покупець), а не той, хто має товар (продавець).

Ці дві основні функції найбільше зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а ідельна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об”єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

40. Конкуренция- термин латинского происхождения, в буквальном переводе

означает ’’сталкивание’’. Понятие конкуренции многозначно и не охватывается

каким-либо универсальным определением. Конкуренция- это и способ

хозяйствования, и такая форма существования капитала, при которой один

индивидуальный капитал соперничает с другим. Конкуренция- соперничество,

соревнование между выступающими на рынке товаропроизводителями за наиболее

выгодные условия производства и сбыта товаров для получения на этой основе

максимально возможной прибыли. Одновременно конкуренция- это механизм

автоматического регулирования пропорций общественного производства. Являясь

атрибутом рынка, конкуренция естественным путём возникает из рынка и

одновременно служит непременным условием его существования и развития.

Конкуренция содержит в самой себе противоречие, которое в результате

проявления воспроизводит явления, отрицающие саму конкуренцию. Свободная

конкуренция ведёт к отбору наиболее эффективно хозяйствующих единиц, их

укреплению и росту при одновременном разорении тех, кто отстаёт от требований

рынка. На определённом этапе этот процесс обуславливает появление монополий.

Иначе говоря, диалектика развития конкуренции такова, что она в принципе не в

состоянии сохранить себя в ’’чистом’’ виде и переходит в свою

противоположность- монополию. И то, что монополия сдерживается в определённых

границах во многих странах под воздействием антимонопольного

законодательства, - следствие противоречий реального развития национальных

рыночных экономик и мирового хозяйства в целом. Тем не менее конкурентные

тенденции на развитом рынке существенно устойчивее и сильнее, чем

монополистические. В действительности победителями в конкурентной борьбе

выходят то крупные, то мелкие, то сильные, а порой(в виде исключения) даже

слабые фирмы. Ключ к уяснению вопроса, почему монополия не вытесняет

конкуренцию, лежит в понимании того, насколько разными являются борющиеся

между собой фирмы. Конкуренция не сводится к борьбе сильного против слабого:

в таком случае сверхмощные монополии действительно вытеснили бы всех более

слабых соперников.

Конкуренция- это самый эффективный и дешёвый метод экономического контроля,

он стоит обществу минимальных затрат. Такого рода контроль является важной и

динамичной силой, ибо постоянно толкает производителя на сокращение издержек

производства и цен, на увеличение объёма сбыта, на борьбу за заказы и

потребителя, на улучшение качества.

Конкуренция выполняет функцию стимулирования хозяйственной деятельности и

научно-технического прогресса. Соперничество за большую прибыль, деньги

покупателя создаёт такую ситуацию, когда экономика производит то, что требуют

потребители, заказчики путём применения самой эффективной технологии. Это

побуждает предпринимателей следовать в ногу с темпами научно-технического

прогресса, совершенствовать и развивать производство, проявлять инновационную

активность. На этой основе возможен выигрыш того предпринимателя, который

снижает затраты на производство благодаря использованию достижений научно-

технического прогресса, освоению новой продукции с высоким качеством.

Важнейшей функцией конкуренции является саморегулирование хозяйственной

деятельности. В рыночной экономике сопряжение интересов конкурирующих

продавцов и покупателей определяет цены на ресурсы и готовую продукцию в

любой данный период времени. Производится только то, что приносит прибыль.

Продукцию, изготовление которой не приносит прибыли, производить не станут.

Конкурирующая рыночная система в состоянии доводить до сведения поставщиков

ресурсов и предпринимателей изменения в потребительских вкусах и тем самым

способствовать осуществлению надлежащих коррекций в перераспределении

ресурсов экономики, переливу средств, рабочей силы от менее прибыльных к

более прибыльным производителям. Конкуренция выявляет и мобилизирует резервы

экономического роста и нет смысла их скрывать. Конкурентный режим

хозяйствования- это антипод бесхозяйственности, расточительности. Конкуренция

способна ’’санировать’’ производство, выталкивая из него нерентабельные,

отсталые в техническом отношении предприятия.

Различают четыре рыночных ситуации в зависимости от количества, ’’ удельного

веса’’ на рынке товаропроизводителей и влияния отдельного продавца(покупателя)

на рыночную цену: чистую конкуренцию, чистую монополию, монополистическую

конкуренцию и олигополию. Чистая конкуренция относится к

свободной(совершенной) конкуренции, а чистая монополия, монополистическая

конкуренция и олигополия- к монополистической(несовершенной) конкуренции.

В условиях чистой конкуренции существует большое число

предприятий, производящих одинаковый продукт(например, рожь, лён). Новые

предприятия легко могут войти в отрасль. Поскольку доля каждого конкурентного

предприятия в общем объёме предложения товара незначительна, отдельное

предприятие не может оказать существенного влияния на рыночную цену, которая

устанавливается на основе совокупности спроса и предложения.

Чистая монополия предполагает, что в отрасли имеется только один

товаропроизводитель, который полностью контролирует объём предложения товара и

очень сильно влияет на цены. Проникновение в отрасль дополнительных предприятий

заблокировано. Отсутствует дифференциация продукции. Примером чистой монополии

является алмазный синдикат ’’Де Бирс’’, который контролирует от 80% до 85%

мирового предложения алмазов.

Монополистическая конкуренция характеризуется сравнительно большим

числом продавцов, которые производят похожую, но не идентичную

продукцию(одежду, книги, строительные материалы). Вхождение в отрасль довольно

простое. Производители в условиях монополистической конкуренции обладают

ограниченной степенью контроля над ценами за свою продукцию. Многие

производители используют рекламу, торговые знаки и фабричные клейма как

средство убеждения покупателей в том, что их продукция лучше, чем продукции

конкурентов.

Олигополия отличается небольшим числом продавцов, каждый из которых обладает

значительной долей рынка. Олигополии могут быть однородными или

дифференцированными, то есть в олигопольной отрасли могут производить

однородные(сталь, цемент, алюминий и т.д.) и дифференцированные(автомобили,

бытовые электрические приборы, пишущие машинки и т.д. ) продукты. Вступление

в олигопольные отрасли затруднено для претендентов.

Критерием оценки степени монополизации служит доля хозяйственной единицы в

производстве

Главные формы проявления конкуренции- ценовая и неценовая. Эти две формы не

только сосуществуют и проявляются одновременно, но и обычно взаимодействуют.

Во всех странах применяются ценовые методы конкурентной борьбы. К ним

относятся применение монопольно высоких и монопольно низких цен. К ценовым

методам относятся также метод ценовой дискриминации(разные цены в разных

местностях, демпинговые, бросовые цены). Однако как долговременная тенденция

идёт смещение ’’центра тяжести’’ от ценовой к неценовой форме конкуренции.

Неценовые методы конкурентной борьбы в основном подразделяются на две группы:

конкуренция по продукту и конкуренция по условиям продаж.

Конкуренция по продукту- это стремление захватить часть отраслевого рынка

конкурента путём выпуска продукции нового ассортимента и качества при

сохранении примерно одной и той же цены.

Конкуренция по условиям продаж- использование многочисленных средств для

привлечения покупателей к товарам. Эта конкуренция включает рекламу, услуги

по сервисному обслуживанию, льготы для постоянных покупателей.

Особыми методами неценовой конкуренции являются продажа товаров в рассрочку и

лизинг. Последний означает пользование средствами производства вместо

приобретения их в собственность, т.е. долгосрочная аренда машин и

оборудования, транспортных средств, сооружений производственного назначения.

В отличие от классической аренды взаи­моотношения сторон при лизинге строятся на условиях договора купли-продажи.

41. (дописати)

Інвестиції — це витрати на виробництво та нагромадження запасів виробництва, або ж сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисло-вість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства. Згідно з законодавством інвестиції поділяються на: 1. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів). 2. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фі-нансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як: • прямі інвестиції — передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою; • портфельні інвестиції — придбання цінних паперів та інших фінансових акти-вів за кошти на біржовому ринку; 3. Інвестиції під реінвестиції — здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за ра-хунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій. Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності. Участь банків у інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами: • за допомогою механізмів фондового ринку; • за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування. Комерційні банки повинні у своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з під-приємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допо-могою банківського капіталу як у рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фі-нансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об’єднання промислового й фінансового капіталів. В Україні банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно із Законом «Про фінансово-промислові групи». Комерційний банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприєм-ству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива й передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов’язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.

42. Валовой национальный продукт (ВНП) – рыночная стоимость всех предназначенных для конечного потребления товаров и услуг, произведенных принадлежащими данной стране факторами производства в течение определенного периода времени (года).

Валовой национальный продукт служит основным показателем, с помощью которого измеряют объем национального производства.

При подсчете ВНП учитываются товары и услуги, произведенные факторами производства, принадлежащими данной стране. Это означает, что в ВНП включаются товары и услуги, произведенные фирмами данной стране за рубежом. Например, если профессор ТТИ читает лекции в Гарварде, то его гонорар должен быть учтен при подсчете ВНП России. С другой стороны не все, что произведено в России, произведено за счет отечественных средств производства. Например, если американская компания построила в России свой завод, то стоимость произведенной продукции за вычетом зарплаты российских служащих, является составной частью ВНП США.

Различают номинальный и реальный ВНП.

Номинальный ВНП (ВВП) измеряет стоимость выпуска в данном периоде по ценам этого периода или в текущих денежных единицах.

Номинальный ВНП изменяется от года к году по двум причинам. Во-первых, меняется физический объем выпуска благ, а во-вторых, изменяются рыночные цены. Скажем, если выпуск не изменился, а все цены удвоились, то удвоится и номинальный ВНП, однако это совсем не означает, что экономика функционировала в этом году лучше, чем в предыдущем. Для того чтобы отделить изменения ВНП за счет изменения выпуска, от изменения ВНП за счет изменения цен вводят показатель реального ВНП.

Реальный ВНП (ВВП) соизмеряет физический объем выпуска в экономике в различные периоды времени путем оценки всех благ, произведенных в обоих периодах в одних и тех же или в постоянных ценах (сопоставимых, базисных). Для расчета реального объема ВНП выбирается базисный год.

43. Класифікація товарів

Мета класифікації товарів – для кожного типу товару виділити його характерні ознаки і визначити специфіку комплексу маркетингу.

Одним з основних факторів, який формує попит споживача, є ціна товару. Згідно закону попиту споживачі будуть купувати більшу кількість товару при нижчій на нього ціні (при незмінності всіх інших умов).

Однак різні товари відрізняються один від одного по ступені реакції зміни кількості продукту, що купується, на зміну ціни на нього.

Так, при зменшенні ціни продукту на 1 % його кількість, яка купується, може змінитись: більше, ніж на 1 %; менше, ніж на 1 %; рівно на 1 %.

Для визначення ступені реакції, чутливості зміни кількості продукту, який купується, на зміну ціни на нього використовують показник еластичності попиту по ціні, або цінової еластичності попиту.

Цінова еластичність попиту - це поняття, яке характеризує ступінь зміни кількості продукту, що купується, на зміну ціни на нього.

Еластичність попиту визначається у відносних, а не в абсолютних цифрах; становить відношення процентної зміни величини попиту на товар до процентної зміни його ціни. Це відношення називається коефіцієнтом цінової еластичності попиту (кЕПц):

де % Л77х - процентна зміна величини попиту товару X; % АЦх - процентна зміна ціни товару X.

Існують різні способи обчислення процентних змін величини попиту і ціни, а отже, і різні способи обчислення коефіцієнта цінової еластичності попиту. Розглянемо три способи їх обчислення.

За звичайним способом процентна зміна попиту визначається як частка від ділення зміни величини попиту на початкове значення величини попиту (формула (2.2)). Аналогічно обраховується процентна зміна величини ціни (формула (2.3)):

де Кх2 і Кх - відповідно значення величини попиту на товар X після і до зміни на нього ціни.

Де Цх2 і Цх - відповідно значення кінцевої і початкової ціни товару X.

Підставляючи формулу (2.2) і (2.3) у формулу (2.1), одержуємо формулу коефіцієнта цінової еластичності попиту:

Але використання цієї формули приводить до певних складностей, які полягають в тому, що однакові кількісні зміни, але в протилежних напрямках, дають різні значення цих процентних змін, а отже, і різне значення коефіцієнта цінової еластичності попиту. Розглянемо такий приклад. Нехай, при зменшенні ціни на товар X з 8 г. о. до 4 г. о. попит на нього збільшився з 2 до 4 одиниць, тобто зниження ціни на 4 г. о. викликало збільшення величини попиту на 2 одиниці. Підрахуємо процентні зміни величини попиту і ціни, і коефіцієнт цінової еластичності попиту:

Визначимо тепер процентні зміни попиту і ціни в протилежному напрямку, тобто коли ціна на товар збільшилась з 4 г. о. до 8 г. о., а величина попиту зменшилась з 4 до 2 одиниць. В цьому прикладі зміни в піні і величині попиту залишились попередніми: зміна в ціні становить 4 г. о., а зміна у величині попиту - 2 од., а процентні зміни величини попиту та ціни і коефіцієнт цінової еластичності попиту становитимуть:

Іншим способом обчислення коефіцієнта цінової еластичності, який усуває недоліки вище розглянутого способу, є використання формули центральної (середньої) точки, або дугової еластичності (формула (2.5)).

Формула (2.5) відрізняється від формули (2.4) тим, що при обчисленні процентних змін величини попиту і ціни за формулою (2.5), різниш' величин попиту і ціни діляться відповідно не на початкове значення величини попиту і ціни (за формулою (2.4)), а на середнє значення їх змін.

Формулу (2.5) можна спростити, і в результаті математичних перетворень коефіцієнт цінової еластичності попиту визначають за наступною формулою:

Як видно, коефіцієнт цінової еластичності попиту, розрахований першим і другим методом, має від'ємний знак, що пояснюється різно-направленою зміною ціни і величини попиту. В кінцевому розрахунку від'ємний знак опускається (не враховується), тобто коефіцієнт цінової еластичності попиту визначається по модулю.

Недолік формули центральної точки полягає в тому, що вона може використовуватись для виміру еластичності лише на невеликому інтервалі змін. її використання для обрахунку еластичності попиту на великих інтервалах змін в цінах і величині попиту може спотворити дійсний стан речей.

Важливо зауважити, що крива попиту має різну еластичність для кожного відрізка на ній, про що мова йтиме далі. Тому для точного визначення еластичності попиту використовують точкову еластичність попиту, яка дозволяє визначити еластичність попиту в певних точках кривої попиту.

Коефіцієнт точкової еластичності попиту вираховують, виходячи із лінійного рівняння попиту:

Коефіцієнт точкової еластичності попиту в точці А на графіку 2-4 буде визначатись за формулою:

Ш7" = ^Ч (2.8) ЦТ

де О - початок координат, Ц- ціна,

Т - точка перетину кривої попиту з вертикальною віссю. Для визначення цінової еластичності попиту найбільше застосування має формула центральної точки.

44. Сукупний попит та фактори, що його визначають. Крива сукупного попиту.

Національний обсяг виробництва і рівень цін визначаються взаємодією сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS).

Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно- грошових відносин.

Сукупний попит (AD)- це величина обсягу продукції, яку готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб’єкти.

AD- це заплановані витрати всіх макроекономічних суб’єктів.

Сукупний попит можна визначити за формулою, що виведена з моделі кругообігу для відкритої економіки (розрахунок ВНП методом витрат):

AD = C + I + G + NE.

За даною формулою можна визначити структуру сукупного попиту. Він складається з:

C - споживчий попит: платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари;

I - інвестиційний попит: попит підприємців на засоби виробництва для:

-відновлення зношеного капіталу (амортизація);

-збільшення реального капіталу.

G - попит держави на товари та послуги для:

-виробництва спільних благ;

-державних інвестицій.

Xn - попит закордону.

Графічно сукупний попит зображається кривою AD, яка має від’ємний нахил.

Графік. Крива сукупного попиту.

Р - рівень цін

Q - реальний обсяг виробництва.

Основною причиною від’ємного нахилу кривої AD є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші "дорогими" і відповідно низькими сукупні витрати.

Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, коли інші умови не змінюються.

Фактори, що впливають на сукупний попит поділяються на цінові та нецінові.

До цінових факторів відносяться:

1)зміна процентної ставки;

2)ефект багатства, або касових залишків;

3)ефект імпортних закупівель.

Ефект процентної ставки полягає у тому, що із зростанням згального рівня цін зростає і процентна ставка, що веде до скорочення споживчих витрат та інвестицій. У свою чергу, це спричиняє зменшення сукупного попиту. Ефект багатства, або ефект матеріальних цінностей (касових залишків) проявляється у зменшенні фінансових активів домашніх господарств (банківських строкових рахунків та облігацій) при зростанні загального рівня цін. Ефект імпортних закупівель полягає у зменшенні сукупного попиту на вітчизняні товари, якщо ціни на них будуть вищі, ніж на зарубіжні.

Під дією цінових факторів сукупний попит змінюється по кривій AD.

Розглянуті фактори показують зміну сукупного попиту під впливом зміни цін. Але сукупний попит може змінюватись і під тиском інших, нецінових факторів. До них відносять:

1)зміну в споживчих витратах:

добробут населення,

очікування споживача,

заборгованість споживача,

податки;

2)зміну в інвестиційних витратах:

процентні ставки, зміна яких викликана, наприклад, змінами грошової маси в країні, а не зміною цін,

очікувані прибутки від інвестицій,

податки з підприємств,

технологія,

надлишкові потужності;

3)зміну в державних витратах;

4) зміну у витратах на чистий експорт:

національний доход у закордрнних країнах,

валютні курси.

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту AD переміщується:

-вправо вгору, коли попит зростає (AD ® AD1);

-вліво вниз, коли попит змешшується (AD ® AD2).

Графік. Вплив нецінових факторів на криву сукупного попиту AD.

45. Економі́чний ци́кл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

• Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.

• Спад(рецесія) характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової і інвестиційної активності. Внаслідок цього збільшується зростання безробіття. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають падіння ділової активності, що триває понад три місяці підряд.

• Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.

• Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найяскравішою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

• Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

Зміна економічної кон'юнктури відбувається як результат порушення деяких аспектів рівноваги:

1. Не стабільна політична ситуація держави.

2. Відкриття нових корисних копалин.

3. Надходження іноземних інвестицій.

4. Високий розвиток науковотехнічого прогресу.

Діловий цикл виявляється в пожвавленні чи спаді економічної активності всіх суб’єктів суспільства. Діловий цикл — це коливання обсягів національного виробництва, доходів, зайнятості, що, як правило, тривають від двох до десяти років. Такі цикли властиві всім країнам з розвиненою ринковою економікою. Попри відмінності між циклами в різних країнах і в різні періоди часу, які характеризуються тривалістю, охопленням галузей (виділяються тільки аграрні кризи), кількістю країн, де спостерігається спад економіки,— можна виділити загальні риси ділового циклу. Економічний цикл має такі фази: підйом (пожвавлення), вершина (пік), спад (рецесія), депресія (пригнічення — дно).

На кожній фазі відбуваються відхилення від середніх показників економічного розвит­ку. Реальний ВВП, що розраховується в базових цінах, відхиляється від номінального ВВП у поточних цінах. Це відхилення фіксується через дефлятор ВВП і характеризує рівень інфляції. . Коливання фактичного обсягу випуску щодо потенційного ВВП (максимально можливого при повній зайнятості ресурсів) характеризуються рівнем безробіття. Циклічно змінюються також ставки відсотка, валютні курси, обсяг грошової маси. Стисла характеристика фаз ділового циклу (рис. 30). 1) Вихідною фазою циклу є спад (рецесія). У період рецесії спостерігається падіння темпів економічного росту, а потім пряме скорочення обсягів випуску продукції. Різко збільшуються запаси нереалізованої продукції, особливо товарів тривалого користування: автомобілів, побутової техніки. Падає попит фірм на робочу силу — безробіття зростає. Фірми відчувають гостру потребу в грошах. Підвищений попит на гроші спричиняє зростання ставки банківського відсотка. 2) Після рецесії настає фаза депресії (зниження, пригнічення). Депресія як нижча точка кризи може бути дуже тривалою. В умовах депресії виробництво зупинене на багатьох підприємствах, тому пропозиція перестає обганяти попит. Це спричиняє припинення росту цін, зниження темпів інфляції при значному зростанні безробіття. На даній фазі створюються умови для виходу з кризи: зменшення цін на засоби виробництва й здешевлення кредиту сприяють новому нагромадженню капіталу. 3) Наступна фаза — пожвавлення означає розширення виробництва до його передкризового рівня, починається невелике підвищення цін, викликане пожвавленням купівельного попиту. Підприємства розширюють обсяги виробництва, відбувається пожвавлення на ринку праці, скорочуються масштаби безробіття. Зростає попит на грошовий капітал, і ставка банківського відсотка знову збільшується. 4) Слідом за пожвавленням настає фаза під­йому (англ. бум). Випуск продукції перевищує передкризовий рівень. Безробіття скорочується до природного рівня (фрикційне і структурне безробіття). Зростання купівельного попиту спричиняє інфляцію (зростання цін). Підвищується прибутковість підприємства. Існує багато теорій, що аналізують причини виникнення ділового циклу. Усі вони погоджуються в одному: кризи зумовлені глибоким порушенням необхідного співвідношення між купівельним попитом та пропозицією товарів. Це порушення може бути викликане як внутрішніми факторами (зміна обсягів інвестицій, коливання обсягів грошової маси), так і зовнішніми (зростання кількості населення, відкриття природних родовищ ресурсів, технологічні революції, війни). На думку вчених, циклічність розвитку економіки неминуча, але макроекономічний аналіз уже в ХХ столітті дозволив уникнути тривалих застійних явищ (депресій) в економічному циклі. Остання глибока депресія в розвинених країнах спостерігалася в 1929—1933 рр.

76. Представники різних напрямів і шкіл політичної економії наводять різні об’єктивні і суб’єктивні причини циклічності економічного розвитку, які можна згрупувати як зовнішні і внутрішні, виходячи з їхнього впливу на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз. Серед зовнішніх причин можна виділити: - війни, революції та інші політичні потрясіння; - відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів; - освоєння нових територій і пов’язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі; - потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва. Серед внутрішніх причин виділяють: - особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на обсягах виробництва і зайнятості; - інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць; - економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання. Розглянуті причини взаємопов’язані, можуть викликати як підйом, так і спад економічної активності через певні проміжки часу. Розрізняють класичний і сучасний економічні цикли. Класичний економічний цикл, зазвичай, включає чотири фази (періоди), які послідовно змінюються: криза (спад), депресія, пожвавлення, піднесення (зростання).

Економічна криза – це різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні усталених виробничих зв’язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття і, внаслідок цього, - зниженні життєвого рівня, добробуту населення. Криза (спад) є основною фазою економічного циклу, вона є його ключовою характеристикою. Нею завершується попередній періодичний цикл і починається новий, наступний. Без кризи не було б циклу; її періодичне повторення надає ринковій економіці характеру циклічності.

Змінюються також і форми прояву сучасних циклів і криз. Це виражається в: - синхронізації циклічного руху в різних країнах, що обмежує можливості пом’якшення кризових процесів за рахунок розширення експорту; - прискоренні циклічних криз (вони стали виникати частіше) і скороченні тривалості циклу; - відносному зменшенні глибини криз; - нестійкості (несталості) фаз пожвавлення і піднесення; - незмінності показників масштабів і глибини криз.

77. Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна та регулююча. Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції податків — у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення надто великої розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення. Сутність регулюючої функції податків — у тому. що за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон'юнктури, секторної, галузевої та регіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв'язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об'єктів.

Принципи побудови податкової системи. Сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, а також сукупність державних податкових органів та їх компетенція — становлять податкову систему. Відтак податкова система складається з системи оподаткування та системи податкових органів.

Податкова система має грунтуватися на таких засадних принципах:

1. Принцип   обов'язковості   сплати   податків   передбачає   встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

2. Принцип рівності суб'єктів оподаткування та недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації забезпечується однаковим підходом до  суб'єктів господарювання щодо визначення зобов'язань зі сплати податків.

3. Принцип соціальної справедливості означає організацію соціальної підтримки малозабезпечених верств населення запровадженням економічно обгрунтованого оподаткування,    тобто    встановленням    неоподатковуваного    мінімуму    та диференційованого й прогресивного оподаткування доходів громадян.

4. Принцип стабільності означає незмінність податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

5. Принцип наукової обгрунтованості передбачає встановлення податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами.

6. Принцип рівномірності сплати податків забезпечується встановленням строків сплати, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків.

7. Принцип компетенції означає встановлення і скасування загальнодержавних податків, а також пільг щодо оподаткування тільки Верховною Радою України.

8. Принцип єдиного підходу передбачає забезпечення однакового підходу до розробки законів про оподаткування з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, податкової бази, строків і порядку сплати податку та підстав для надання податкових пільг.

9. Принцип доступності забезпечує відкритість норм податкового законодавства для платників податків.

Крива́ Ла́ффера — крива, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні. Крива показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму.

78. Норми прибутку. Підприємство завжди орієнтовано на прибутковість — здатність створювати прибуток. Прибутковість підприємства визначається як абсолютно — у грошовому вираженні, що є масою прибутку, так і відносно — у нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках.    Норма прибутку = 

   Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері його застосування. На масу прибутку впливають фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку — це зниження витрат виробництва.    Самі витрати виробництва перебувають під впливом цілої низки факторів, головним серед яких є використання досягнень науки і техніки, що матеріалізуються у виробництві в більш удосконалених засобах виробництва та в більш кваліфікованій робочій силі.    Незважаючи на те що залучення додаткових, більш досконалих факторів коштує більших витрат, їх високоефективна віддача перекриває витрати на залучення. Іншим фактором зниження витрат і, відповідно, збільшення прибутку є зниження ціни на економічні ресурси. Це сприяє розширенню масштабів виробництва з тими самими фінансовими ресурсами.    На норму прибутку впливає економічна політика держави. Держава через свою фіскальну політику може створити сприятливі умови для функціонування капіталу в певній сфері.

79. Крива Лоренца - це графічне зображення функції розподілу. У прямокутній системі координат крива Лоренца є опуклою вниз і проходить під діагоналлю одиничного квадрата, розташованого в I координатній чверті.

Кожна точка на кривій Лоренца відповідає твердженням на кшталт «20 самих бідних відсотків населення отримують всього 7% доходу». У разі рівного розподілу кожна група населення має дохід, пропорційний своєї чисельності. Такий випадок описується кривою рівності (line of perfect equality), що є прямою, що з'єднує початок координат і точку (1; 1). У разі повного нерівності (коли лише один член суспільства має дохід) крива (line of perfect inequality) спочатку «прилипає» до осі абсцис, а потім з точки (1; 0) «злітає» до точки (1; 1). Крива Лоренца укладена між кривими рівності і нерівності.

У прямокутній системі координат крива Лоренца є опуклою вниз і проходить під діагоналлю одиничного квадрата, розташованого в I координатній чверті.

80. Мультиплікатор використовується для визначення числового коефіцієнта, що показує, у скільки разів зміниться (зросте чи зменшиться) національний доход при певній конкретній зміні (збільшенні чи зменшенні) інвестицій.

Мультиплікатор – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.

Акселератор - показник, що використовується в державному регулюванні ринкової економіки. Він відображає відносини приросту інвестицій до того, що викликав їх відносному приросту доходу, споживчого попиту або річної продукції.

• A - акселератор

• I - інвестиції

• Y - прибуток

Акселератор служить кількісним виразом «принципу акселерації», згідно з яким кожен приріст або скорочення доходу, попиту або продукції викликає більший у відносному виразі приріст або скорочення індивідуальних інвестицій. Акселератор характеризує зміни обсягу інвестицій, викликаних зростанням або падінням споживчих витрат.

81. До факторів, які спричинили виникнення кризи й впливають на її глибину й тривалість, слід віднести:

1. Ліквідацію централізованої системи управління економікою за умов, коли за своїм змістом вона ще залишалася державною.

4 У засобах масової інформації а також в деяких економічних й особливо публіцистичних публікаціях ні факторії наводяться як причини кріпи Отже, робиться спроба підміниш причини факторами, то посилюють Лбо послаблюють процес Дія них факторів незаперечна, але не вони І першопричиною кріпи

2. Розрив економічних зв'язків з країнами СНД в той час, коли Україна не мала замкненого економічного циклу в системі міжнародної економічної інтеграції країн, що входили до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), її економіка на 60-80% була пов'язана з економікою країн РЕВ і колишніх радянських республік. Україна забезпечувала себе лише на 40% власним вугіллям, на 20% газом, на 10% нафтою й зовсім не мала бавов-ника - головної сировини легкої промисловості.

3. Валютну кризу, яка привела до порушення рівноваги між платоспроможним попитом і товарною масою внаслідок надмірної емісії грошей.

Антикри́зове регулювання — процес застосування форм, методів і процедур, направлених на соціально-економічне оздоровлення фінансово-господарської діяльності індивідуального підприємця, підприємства, галузі, створення і розвиток умов для виходу з кризового стану економіки регіону або країни в цілому.

Основними кризами, до яких має схильність фінансово-господарча діяльність суб'єктів економіки, вважаються стратегічна криза, тактична криза і криза платоспроможності. Криза на рівні регіону або держави може виявлятися у вигляді втрати здатності економіки функціонувати в режимі розширеного відтворення, втрати фінансової стійкості, неефективного державного регулювання економічних процесів, погіршення рівня і якості життя населення.

82. Витрати — зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками). Визнання витрат [1] Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Якщо витрати неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Класифікація витрат на виробництво [2] за різними ознаками: 1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) — витрати окремих виробництв, цехів, дільниць, технологічних переділів тощо, з розподілом на витрати: — основного виробництва (тобто тих, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції; — допоміжного (підсобного) виробництва — призначеного для обслуговування цехів основного виробництва (ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні підрозділи тощо). 2. За видами продукції, робіт, послуг — витрати на окремі вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, напівфабрикати, одноразові замовлення тощо. 3. За єдністю складу — одноелементні та комплексні (які складаються з кількох економічних елементів). 4. За видами витрат — за економічними елементами, за статтями калькуляції 5. За способами перенесення вартості на продукцію — прямі і непрямі (які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом).  6.За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — змінні і постійні: — змінні витрати — це витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням (витрати на сировину, матеріали, технологічне паливо і енергію, на оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи тощо); — постійні витрати — це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється (це витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва). 7. За календарними періодами: — поточні — в яких періодичність менше місяця; — довгострокові — пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), який не планується завершити раніш ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати); — одноразові — здійснюються один раз з періодичністю більше місяця і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу. 8. За доцільністю витрачання: — продуктивні — передбачені технологією та організацією виробництва; — непродуктивні — необов'язкові, що виникають у результаті недоліків в організації виробництва, порушення технології тощо. 9. За визначенням відношення до собівартості: — витрати на продукцію — прямі і загальновиробничі витрати , з них складається виробнича собівартість продукції (робіт, послуг); — витрати періоду — витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені; це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Використання правила граничного випуску, MR=MC , при максимізації прибутку фірми, ілюструє жорстокість цін при олігополії в порівнянні з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з МС₁ до МС₂ не призводить ні до змін обсягу Q_E ,, ні до змін ціни P_E(через існування вертикального розриву на криву граничного доходу).

83. Державний бюджет — основний загальнодержавний фонд централізованих коштів. За допомогою бюджету держава концентрує певну частку валового внутрішнього продукту і централізовано розподіляє її на розвиток національної економіки, для потреб соціального захисту населення, утримання органів державної влади й управління, оборони країни. Державний бюджет на кожний фінансовий рік розглядається Верховною Радою України і затверджується як закон.

Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метоюформування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше —бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.

Держа́вний бюдже́т Украї́ни — план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади України, органами владиАвтономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів.

Бюджети 2006—2011 років часто називають антисоціальними журналісти, політики, експерти та звичайні громадяни: з року в рік збільшуються видатки на утримання органів влади, зростають зарплати депутатів, урядовців, інших чиновників, тоді як утримання цілих стратегічних галузей (армії, медицини, освіти, комунальної сфери тощо) погіршується . Протягом 2009—2012 років фінансування Генпрокуратури зросло у 2,5 раза, Президента — майже удвічі, МВС — в 1,8 раза. Фінансування програм Мінохорони здоров’я та армії 2012 року навіть зменшено.

84. Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x). Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення величини попиту.

Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший — товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

Нецінові фактори, які впливають на попит:

• рівень доходів у суспільстві;

• розміри ринку;

• мода, сезонність;

• наявність товарів-субститутів (замінників);

• інфляційні очікування.

Графік попиту (Крива попиту) — відношення між ринковою ціною товару і грошовим виразом попиту на неї.

Крива попиту показує вірогідну кількість товару, який вдається продати за певний час та за певною ціною. Що еластичніший попит, то вища ціна може бути встановлена на товар. Еластичність попиту — це реакція ринку на відсутність товару, можливість його заміни, ціну конкурентів, пониження цін, небажання покупців міняти свої споживчі звички і шукати дешевші товари, підвищення якостітоварів, природне зростання інфляції і на інші чинники.

85. Індексація- номінальні доходи громадян змінюються пропорційно змінам, тобто індексація є механізмом, за допомогою якого доходи частково або цілком захищені від інфляції. Інакше кажучи, індексація передбачає, що поточні доходи населення збільшуються відповідно до темпу зростання цін у країні за певний період. У разі повної індексації реальні доходи захищені від згубного впливу інфляції, а тому життєвий рівень населення не знижується.

Однак індексацію не можна розглядати як метод боротьби з інфляцією. За допомогою індексації можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи.

„Економісти основного потоку макроекономіки виходять із того, що інфляція є багатофакторним процесом, тому для боротьби з нею потрібно використовувати широкий аспект знарядь, який умовно можна поділити на дві групи. Перша група охоплює методи, застосування яких дає змогу знизити рівень інфляції порівняно швидко, упродовж короткого відтинку часу. Друга група заходів, які нерідко називають антиінфляційною стратегією, спрямована на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

Якщо інфляція уже розвинулась, то для її подолання нині здебільшого застосовують стримувальну макроекономічну політику, яку нерідко називають дезінфляцією. Політика дезінфляції грунтується на можливості вибору між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді.

У зв'язку з цим постає запитання: яким обсягом річного реального ВВП має пожертвувати суспільство, щоб знизити рівень інфляції? Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних утрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1%. Для визначення цього коефіцієнта величину зменшення ВВП за певний проміжок часу ділять на величину зниження темпу інфляції за той самий проміжок.

Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації.

Антиінфляційні заходи:

1.Індексація доходів.

2.Контроль за заробітною платою і цінами.

3.Регулювання (зниження ) сучасного попиту, збільшення податків, зниження державних витрат.