Товарне виробництво і закон вартості
Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.
Товарне виробництво — така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:
відкрите господарство
розподіл праці
непрямі зв'язки.
Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.
Розглянемо докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.
По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.
Закон вартості – закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів мають здійснюватись на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.
У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:
регулює пропорції суспільного виробництва;
стимулювання розвитку продуктивних сил;
обумовлює диференціацію товару виробників
Принципи співставлення валового доходу з валовими витратами
В основе этого принципа лежат два основных момента. Во-первых, фирма должна решить, будет ли она производить данный товар. Производить его следует, если фирма может получить либо прибыль, либо убыток, который меньше, чем постоянные издержки. Во-вторых, нужно решить, какой объем товара следует произвести. Этот объем производства должен либо максимизировать прибыль, либо минимизировать убытки. В данной методике используются формулы (1.1) и (1.2). Далее следует произвести такой объем продукции Qj, при котором максимизируется прибыль R,, т.е.: R(Q) ^max. Аналитическое определение оптимального объема производства выглядит следующим образом R, (Qj) = PMj Qj - (TFCj + UVCj QY). Приравняем частную производную по Qj к нулю: dR, (Q,) = 0 dQ, ' (1.3) РМг - UVCj Y Qj-1 = 0. где Y - коэффициент изменения переменных издержек. Величина валовых переменных издержек меняется в зависимости от изменения объемов производства. Прирост суммы переменных издержек, связанный с увеличением объема производства на одну единицу, не является постоянным. Предполагается, что переменные издержки увеличиваются нарастающим темпом. Это объясняется тем, что фиксированы постоянные ресурсы, а в процессе роста производства увеличиваются переменные ресурсы. Таким образом, предельная производительность падает и, следовательно, переменные издержки увеличиваются нарастающим темпом. "Для расчета переменных издержек предлагается применить формулу, причем по результатам статистического анализа установлено, что коэффициент изменения переменных издержек (Y) ограничивается интервалом 1 < Y < 1,5" [26, с. 159]. При Y = 1 переменные издержки растут линейно: TVCг = UVCjQY, г = ЇЯ (1.4) где TVCг - переменные издержки на производство продукции i-го вида. Из (1.3) получаем оптимальный объем производства товара i-го вида: 1 f РМг } Y-1 QOPt = v UVCjY , После этого сравнивается объем Qг с максимально возможным объемом производства Qjmax: Если Qг < Qjmax, то базовая цена Рг = РМг. Если Qг > Qjmax, тогда, если существует объем производства Qг, при котором: Rj(Qj) > 0, то Рг = PMh Rj(Qj) < 0, то возможны два варианта: отказ от производства i-го товара; установление Рг > РМг. Отличие данной методики от подхода 1.2 в том, что здесь определяется оптимальный объем продаж при заданной цене. Затем он также сравнивается с максимальным "рыночным" объемом продаж. Недостаток данной методики такой же, как и у 1.2 - не учитывается весь возможный состав продукции предприятия в совокупности с его технологическими возможностями.
Принцип сопоставления предельного дохода спредельными
Любую единицу продукции, предельный доход от которой превышает ее предельные издержки, следует производить. То есть, предприятие будет максимизировать прибыли или минимизировать убытки, производя объем продукции, соответствующий точке, где предельный доход равенпредельным издержкам. Предельные издержки на производство дополнительной единицы i-го вида продукции МСг определяется как MCt =^^. (1.5) г A Q, У J Предельный доход от реализации дополнительной единицы і-го вида продукции MR равен MR, — . (1.6) і AQi V 7 Предприятие должно произвести такой объем продукции Qi, при котором |MR - МС,| ^ min. При этом же объеме предприятие максимизирует свою прибыль Ri R,(Q,) ^ max. Данное условие максимизации прибыли исходит из того предположения, что с увеличением объемов продаж продукции на некоторую величину A дополнительный доход от данного увеличения будет снижаться с нарастающим темпом в зависимости от масштабов роста объемов продаж. После этого сравнивается Qi объем с максимально возможным объемом производства: Если Qi < Qimax, то базовая цена Р, = РМ,. Если Q, > Qimax, тогда, если существует объем производства Q,, при котором: Ri(Qi) > 0, то Р, = РМ; Ri(Qi) < 0, то возможны два варианта: отказ от производства і-го товара; установление цены Р, выше рыночной цены РМ,. Данный подход также позволяет определить, сколько предприятию нужно произвести продукции при заданном уровне цены, получая при этом максимальную прибыль. Недостаток данного метода в целом такой же, как и у методов 1.2, 2.1.1 - отвлеченность от конкретного предприятия, возможно производящего более одного вида продукции. Кроме того, представляется достаточно сложным технически точно определить предельное значение дохода и издержек от дополнительного роста объемов продаж продукции.
правило предельного выпуска для расчета безубыточного производства и оптимального выпуска Правило предельного выпуска гласит, что фирма должна поддерживать такой уровень производства, при котором предельные издержки равны предельной выручке.
Объем производственных мощностей выбирается так, чтобы максимизировать прибыль, и при каждом заданном объеме выпуска это требует минимизации общих
16. Сутність і функції грошей
Розмаїття формулювання суті грошей свідчать про багатогранність і невизначеність цього економічного засобу загальновизнаного суспільством. Лише ця суспільна визначеність робить гроші дійсним платіжним засобом. Гроші - це товар товарів. Гроші - це товар, який виконує функцію загального еквіваленту. Гроші - єдиний товар, цінність якого проявляється в той момент, коли ми від нього позбавляємось. Гроші - це засіб суспільного виразу економічної цінності благ. Найбільш повно суть грошей виявляється у тих функціях, які вони виконують. Традиційно визначають 5 функцій, виконуваних грошима:
1) міра вартості; 2) засіб обігу; 3) засіб нагромадження та утворення скарбів; 4) засіб платежу; 5) світові гроші.
Міра вартості. Вартість усіх товарів вимірюється грошима. Ціна - це вартість товару, виражена в грошах. Цю функцію гроші виконують ідеально, тобто в нашій умові (достатньо назвати ціну товару, щоб покупець або продавець зрозуміли, про що йдеться). Поки в обігу було золото, гроші мали власну вартість, яка була еталоном для виміру всіх інших вартостей. З виникненням паперових грошей (вперше такі гроші виникли в Китаї в ХI ст. В Європі та Америці були запроваджені наприкінці XVII- у XVIIІ ст.) країни встановлювали золотий вміст грошової одиниці, що називався масштабом цін. У цей період паперові (номінальні) гроші були представниками золотих (реальних) грошей в обігу. В XVIIІ-ХІХ ст. паперові гроші в основному вільно в банках можна було обміняти на золоті монети, і саме цей обмін називався тоді конвертованістю грошей. У ході першої світової війни національні грошові системи більшості країн світу, що ґрунтувалися на вільному обміні паперових грошей на золото, зазнали краху, і відтоді повною мірою відновити принцип обмінюваності грошей на золото не вдавалося. Але країни продовжували декларувати масштаб цін своїх валют і підтверджувати його золотовалютними запасами. Після Другої світової війни згідно Бретон-Вудської валютної угоди (1944 р.) золотий вміст долара був проголошений 35 дол. за 1 трійську унцію (31,103 г) тобто 0,888671 г. У 1961 р. масштаб цін радянського карбованця проголошується 0,987412 г. На початку 70-х рр. США двічі проводить девальвацію (зменшення золотого вмісту) долара. А на початку 1976 р. представники провідних західних країн підписують на Ямайці угоду, згідно якої відмовляються надалі встановлювати золотий вміст своїх валют. Відбулася неминуча, але ще досі мало усвідомлена подія - гроші розірвали зв'язок із золотом, світова економіка увійшла в епоху "паперових грошей", а золото знов стало звичайним товаром. Цю подію можна повною мірою тлумачити як завершення розвитку форм вартості: наприкінці ХХ ст. людство розпрощалося з "товарними грошима" і увійшло в період "знакових грошей". Реалізацію функції грошей міра вартості сьогодні ускладнює лише один фактор, але дуже суттєвий - інфляція. Друга функція грошей - засіб обігу - пов'язана з тим, що обіг товарів в умовах розвинутого товарного виробництва і обміну здійснюється за допомогою грошей за формулою Т-Г-Т (товар-гроші-товар). Оскільки у цій функції гроші постійно перебувають в русі, для її здійснення не потрібні повноцінні, реальні, тобто золоті гроші. Це одна з тих функцій, що спричинила появу паперових грошей. Третя функція грошей - засіб нагромадження або утворення скарбів - пов'язана з випаданням грошей зі сфери обігу. У період існування реальних грошей будь-яка монета, не витрачена власником, автоматично перетворювалася на скарб, який до того ж був повністю ліквідним, тобто здатним у будь-який момент повернутися в обіг, не втративши своєї цінності. Таким чином регулювалася в ті часи грошова маса в обігу. Паперові гроші не можуть перетворюватися в такий безумовний скарб і в такий спосіб регулювати грошовий обіг. Поява в обігу зайвих грошових знаків веде до інфляції. Тому сьогодні в більшості країн нагромаджують гроші не у вигляді скарбу, а в формі рахунків у банках, акцій тощо. Тобто нагромаджуються вже не гроші, а капітал. Здійснення цієї функції грошима суттєво обмежене. Четверта функція грошей - засіб платежу - пов'язана з кредитом. В економічній діяльності виникає маса обставин, в яких момент купівлі не може збігатися з моментом сплати. В такому випадку продавець виступає як кредитор, а покупець - як боржник. Слід зазначити, що відносини кредиту виникають не лише під час купівлі товарів і послуг, але й в процесі купівлі робочої сили, при чому в даному випадку саме робітник кредитує підприємство або установу своєю працею. Саме здійснення цієї функції призвело до появи кредитних грошей (векселі, банкноти, платіжні доручення, чеки тощо). Тобто це також одна з тих функцій, з якою пов'язана поява паперових грошей. Остання функція грошей - світові гроші. Для ХІХ ст. твердження Маркса про те, що, виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе національні мундири і предстають у своїй первісній формі - у формі золотих злитків, було, безумовно, вірним. А в ХХ ст. цю роль все активніше починають відігравати національні валюти. З часів Ямайської валютної угоди конвертованість валюти - це вільний обмін по плаваючому курсу національної валюти на валюту іншої держави.
17. Ринок і його сутність.
Ринок – будь-яка інституція або механізм, що забезпечує зв’язок покупців і продавців певного товару або послуги.
Поняття ринку вiдображає сутнiсть економiчних вiдносин, що виникають мiж суб'єктами економiчної системи (виробниками i покупцями) з приводу обмiну результатами i умовами (факторами) виробництва. Економiчнi вiдносини завжди проявляються як економiчнi iнтереси (усвiдомленi людиною потреби, спонукальнi мотиви господарської дiяльностi). Тому ринок - поняття, яке вiдображає процес взаємодiї економiчних iнтересiв суб'єктiв господарської системи.
Ринок виступає як сукупнiсть форм i органiзацiї спiвробiтництва людей один з одним, призначених для того, щоб звести разом з комерцiйною метою продавцiв та покупцiв, а також надати можливiсть першим продати, другим - купити товар. Тобто це мiсце добровiльних угод, де продаж товарiв вiдбувається лише в тому випадку, коли обидві сторони - продавець i покупець - знаходять компромiс, який проявляється в цiні.
Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:
доступнiсть для будь-якого споживача всiх товарiв, представлених на ринку (вiдсутнiсть фондування, карток, талонiв та iнших обмежуючих форм розподiлу);
необмежена кiлькiсть конкурентiв, абсолютно вiльний вхiд у ринок та вихiд з нього;
повна iнформацiя учасникiв конкуренцiї щодо пропозицiї, попиту, цiн, норм прибутку та iн.;
свобода реалiзацiї товарiв i послуг, вибору товарiв споживачем та прийняття рiшень;
пануючий диктат споживача.
Можна виділити такі критерії для характеристики структури і системи ринку: - за об’єктами: ринок товарів і послуг (споживчий ринок); ринок робочої сили; ринок засобів виробництва; ринок цінних паперів, валюти; ринок науково-технічних розробок, патентів; ринок інформації; ринок обігових коштів; ринок окремих товарів або товарних груп (м’яса, одягу, взуття); ринок ліцензій та ін.;
за суб’єктами: ринок покупців; ринок продавців; ринок державних структур; ринок проміжних продавців-посередників;
за географічним положенням: місцевий (локальний) ринок; регіональний ринок; національний ринок; світовий ринок;
за галузями: автомобільний ринок; комп’ютерний ринок і т. д.;
за характером продажу: оптовий ринок; роздрібний ринок;
за ступенем зрілості: нерозвинутий ринок; ринок, що формується; розвинутий ринок;
за ступенем обмеженості конкуренції: вільний ринок; монополістичний ринок; олігополістичний ринок; змішаний ринок;
за відповідністю чинному законодавству: легальний ринок; нелегальний («чорний») ринок.
18. Економічний прогрес, ріст.
Економічний прогрес (лат. progressive—рух уперед, розвиток) — поступальний розвиток (наявність кількісно-якісних та суттєвих змін) усієї економічної системи, зокрема кожної з головних підсистем: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а водночас і технологічного способу виробництва), організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму.
Економічний ріст – такі кількісні і якісні зміни в національній економіці в певний період часу, які характеризуються стійким розширенням масштабів проведення національного продукту, його вдосконаленням (поліпшенням структури). Економічний ріст означає, що на кожному даному відрізку часу певною мірою полегшує рішення проблеми обмеженості ресурсів і стає можливим більш повне забезпечення потреб людей у товарах і послугах.
На характер економічного росту впливають різноманітні фактори, їх основні групи: фактори пропозиції, фактори попиту й фактори розподілу. До факторів пропозиції ставляться такі:
кількість і якість трудових ресурсів;
обсяг капіталу (активів), зайнятого в проведенні;
рівень технології й організації національного проведення;
розвинена інфраструктури;
кількість і якість природних ресурсів
Саме вони роблять економічний ріст фізично можливим. Але їх наявність ще не визначає росту як такого, тому що це ще лише потенціал. Реальний ріст стає можливим лише за умови освоєння й уведення в оборот наявних ресурсів, їх ефективного використання
19. + і – ринку
Плюси ринкової економіки.
Головну роль в економіці такого типу відіграють ринки. Вони визначають ступінь удачливості тієї чи іншої господарської операції і формують суму чистого прибутку, яку отримує господарюючий суб’єкт. Вони також диктують пропорції розподілу обмежених економічних ресурсів між учасниками ринку. Незаперечна гідність ринкового механізму в тому, що він зацікавлює виробника-продавця думати про вигоду покупця і намагатися максимально задовольнити його потреби для того, щоб максимізувати свій прибуток. Якщо він не буде про це думати, то його товар не отримає потрібного поширення і не буде приносити прибуток, а більш хитрі і спритні конкуренти, передбачив це, займуть його місце;
З попереднього пункту випливає наступний плюс ринкової економіки — конкуренція між виробниками забезпечує максимально високий рівень товару, інакше його просто не будуть купувати. Саме тому ринкова економіка є найефективнішим засобом для розвитку технічного прогресу та стимулювання практично застосовних наукових розробок;
Капіталістична економіка чудово очищає ринок від несумлінних виробників і непотрібних і застарілих технологій;
Недоліки ринкової економіки.
Яким би досконалим не здавався ринковий механізм, він не захищає учасників ринку від зловживань, агресивної рекламних кампаній і нав’язування не надто потрібного або шкідливого товару. Саме тому необхідно поєднувати плюси ринкового регулювання з державним контролем.
Заклопотаний лише власною прибутком виробник не завжди враховує наслідки своєї діяльності для суспільства в цілому і не може прорахувати всі наслідки — тому сфера екології, оплати праці, ціноутворення на товари першої необхідності повинні регулюватися за допомогою держави
Ринкова економіка не завжди діє укрепляюще на державну цілісність — неминуче породжувана нею безробіття, соціальні проблеми та інші наслідки конкурентної боротьби можуть викликати соціальний вибух або підірвати державну владу.
20. моделі формування
Ринок — одна з ефективних економічних систем; сформувати його можна різними шляхами. Умовно виділяють три моделі формування ринку. 1) Класична модель — формування ринку природним шляхом, знизу, від підприємця. Характерна, наприклад, для Англії, Франції, США. Позитивною рисою моделі є поступовість, природність, негативною — тривалість, наявність великих екстенсивних можливостей. 2) Модель державного формування, тобто ініціатором і організатором формування ринку виступає держава. Властива, наприклад, Італії, Німеччині, Японії, країнам СНД. Позитивні риси моделі: швидкість формування, можливості концентрації і централізації ресурсів для досягнення економічних цілей. Негативні риси: суттєва залежність від державної політики, а значить, і труднощі у формуванні повноцінного підприємця. 3) Експортна модель, характерна для країн, що розвиваються (Тайвань, Ґонконґ, Південна Корея). Завдяки валютним інвестиціям формується комплексний ринок, що від самого початку вписується у світовий ринок. Природно, що формування такої моделі пов’язане з ризиком.
21.
Комерційний кредит відображає економічні відносини між юридичними особами під час реалізації продукції чи послуг з відстроченням платежу. Використання комерційного кредиту дає позичальникові можливість отримати право власності на певні товари, на їх використання в процесі виробництва чи для продажу населенню тощо.
Іпотечний кредит - це економічні відносини з приводу надання позик під заставу нерухомого майна. Кредиторами в іпотечному кредиті можуть виступати іпотечні банки чи спеціальні іпотечні компанії, комерційні або інші банки. Позичальниками в іпотечному кредиті можуть бути фізичні або юридичні особи, головним чином фізичні, що мають у власності об'єкт іпотеки.
Банківський кредит - один з найпоширеніших видів кредиту в економіці. Цей вид кредиту являє собою рух позичкового капіталу, що надається банками у позичку на умовах забезпеченості, поворотності, терміновості, платності.
Він відображає економічні відносини, що складаються між кредиторами (банками) і суб'єктами кредитування (позичальниками). Ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Об'єктом банківського кредиту виступають грошові кошти, тобто позичка відбувається в грошовій формі. Банки надають кредити в національній та іноземній валюті.
Держа́вний креди́т — функціями державного кредиту є позички і казначейські зобов'язання. Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Це зумовлюється тим,що Державний кредит - це відносини вторинного розподілу ВВП. Функції державного кредиту:
Розподільна
Регулююча
Контрольна
Міжнародний кредит - міждержавний рух капіталу в формі надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності, строковості та платності.
Як економічна категорія він виражає відносини між кредиторами та позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики разом із відповідними відсотками.
Споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Споживчий кредит надається безпосередньо домашнім господарствам. Його об'єктами є товари тривалого користування (квартири, меблі, автомобілі і т.п.). Він виступає або у формі продажу товарів з відтермінуванням платежу, або у формі надання банківської позики на споживчі цілі. При цьому забирається досить високий реальний процент.
Споживчий кредит супроводжують додаткові комісії і збори, які збільшують вартість кредиту і формують так звану приховану процентну ставку.
22.
Комплексним страховим ринком називається страховий ринок, об’єднаний системою соціально-економічних зв’язків в одне ціле з необмеженою кількістю інших ринків, що вільно існують і розвиваються у заданих політико-економічних рамках (у конкретній країні) на основі законів ринкової економіки. Розглянемо модель комплексного страхового ринку на прикладі страхового ринку окремої країни
№ з/п |
Критерії класифікації |
Види фінансових інструментів |
1 |
За окремими сегментами ринку фінансових послуг |
— Інструменти грошового ринку; — інструменти ринку позикових капіталів; — інструменти ринку цінних паперів; — інструменти валютного ринку; — інструменти страхового ринку; — інструменти ринку золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння; — інструменти ринку нерухомості |
2 |
За термінами обігу |
— Короткострокові фінансові інструменти; — довгострокові фінансові інструменти |
3 |
За характером фінансових зобов'язань |
— Інструменти без наступних фінансових зобов'язань; — боргові фінансові інструменти; — дольові (пайові) фінансові інструменти |
4 |
Залежно від пріоритетної значущості |
— Первинні фінансові інструменти; — вторинні фінансові інструменти або деривативи |
5 |
За гарантованістю рівня дохідності |
— Фінансові інструменти з фіксованим доходом; — фінансові інструменти з невизначеним доходом |
6 |
За рівнем ризику |
— Безризикові фінансові інструменти; — фінансові інструменти з низьким рівнем ризику; — фінансові інструменти з помірним рівнем ризику; — фінансові інструменти з високим рівнем ризику; — фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику ("спекулятивні") |
23.
Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.
24.
Монопо́лія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.
Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.[Джерело?]
Історія монополії сягає сивої давнини. Згадку про неї знаходимо вже у старогрецького філософа Аристотеля. Він відносить її до «мистецтва наживати майно», зазначаючи, що «вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію».
Англійський філософ Томас Гобс описує монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, «метою яких є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном».
Монополістичні тенденції проявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів, але стають явними лише в XIX ст.
За формою об'єднання капіталу монополії поділяють на трести, синдикати, картелі, багатогалузеві концерни.
Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об'ємі виробництва, цінах, ринках збуту. Існує багато міжнародних картелів. Найвідоміший з них — це картель Організації країн експортерів нафти (ОПЕК). Він намагається регулювати випуск нафти його членам, з метою контролювати ціну, щоб максимізувати групові прибутки.
Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою.
Складніші форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому разі виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальній інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та ін. На цій основі виникає така більш висока форма монополістичних об'єднань, як трест.
Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, виробничу i комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні i привласнювати відповідну частку прибутку.
Причини виникненні монополій пов'язані передусім із змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кін. XVIII — поч. XIX ст., технічні винаходи, поява нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед, у легкій промисловості. Через процес концентрації виробництва, коли підприємства, замість ведення між собою виснажливої конкурентної боротьби, укладають між собою угоду, тобто об'єднують і капітал.
Централізація виробництва — це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднання кількох підприємств в одне і загальним управлінням. (щоб вижити в такій боротьбі, отримати більше прибутків).
Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу, внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Наприклад: утворення акціонерних компаній.
Внаслідок дій держави (спеціальних або навмисних її кроків).
Поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальмо продуктивних сил. Це означає, що в кінці XIX ст. під впливом наукових винаходів (нові види двигунів і т. д.) потрібно було будувати такі заводи, які неспроможний був побудувати жоден капіталіст. Крім того, у цей час починається спорудження залізниць, інших великих об'єктів. Нагромадити необхідні кошти окремий капіталіст міг хіба через десятки років. Виникає необхідність у новій формі власності, яка б змогла швидко розв'язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, що виникла в результаті злиття, об'єднання декількох капіталістів.
Кризові явища в економіці.
25.
Економіка України обтяжена інерцією попереднього екстенсивного розвитку. Тому необхідним є створення такої програми структурної перебудови і відповідної інвестиційної політики, яка б забезпечувала реальне наближення до інноваційної моделі з характерним для неї зниженням ресурсної основи і розширенням високотехнологічних обробних галузей та інших наукомістких виробництв. Разом з тим, у процесі переходу до нової структури економіки виникає необхідність збереження достатньо повної і диверсифікованої структури виробництва, щоб уникнути вузької спеціалізації, яка поставила б Україну в пряму залежність від кон'юнктурних коливань окремих сегментів світового ринку.
26.
Підприємство — це господарська та фінансова одиниця й одночасно юридична особа. Воно виконує певні економічні та соціальні функції. Основними економічними функціями підприємства є мобілізаційна, організаційна, творча і соціальна.
Мобілізаційна функція полягає в тому, що підприємство мобілізує капітал, трудові та інші ресурси для їх виробничого використання, тобто купує сировину, матеріали, напівфабрикати, орендує землю, приміщення, наймає робочу силу. Прагнення підприємця одержати максимальний прибуток спонукає його до постійного пошуку додаткових ресурсів. Яскравим прикладом цього є використання запущених підвальних та напівпідвальних приміщень, підземних переходів для розміщення магазинів, кіосків та інше.
Організаційна функція. Мобілізовані ресурси можуть принести користь їх власникові і суспільству в цілому лише тоді, коли будуть раціонально використовуватися. Тому підприємець бере на себе функцію організації виробництва і збуту товарів, дослідження ринку. А великі підприємства організовують наукові дослідження і для цього створюють при підприємствах науково-дослідні структури. Підприємці знаходять талановитих, здібних людей, здатних ефективно керувати підприємством і його підрозділами, але принципові рішення приймають самі.
Творча функція полягає в тому, що підприємець завжди прагне вдосконалювати організацію і технологію виробництва, упроваджувати найновіші досягнення економічного і технічного прогресу. Прагнення одержати максимальний прибуток і конкуренція не дають можливості підприємцеві зупинятися на досягнутому, навіть на найвищому рівні організації виробництва. Він постійно прагне вдосконалювати виробництво, упроваджувати нові досягнення наукової творчості.
Соціальна функція підприємства полягає в поліпшенні умов праці та відпочинку працівників, створенні сприятливого психологічного клімату в колективі, наданні допомоги та пільг працівникам підприємства і членам їх сімей та у благодійницькій діяльності.
27.
Альтернативна вартість — це вартість (цінність) найбільш пріоритетного серед благ, одержання якого стає неможливим за обраного способу використання обмежених ресурсів Обмеженість економічних ресурсів та багатоваріантність їх застосовування призвели до формулювання поняття "межа виробничих можливостей". Виробничі можливості — це можливості суспільства з виробництва економічних благ за умови повного й ефективного використання всіх наявних ресурсів за даного рівня розвитку технології
28.
Державне регулювання економіки — цілеспрямований та активний вплив державних та наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісної економічної системи (а отже, на її розширене відтворення) шляхом використання економічних законів і вирішення економічних суперечностей за допомогою певної сукупності форм та методів.
Сутність державного регулювання економіки комплексно розкривають його основні функції, які є, з одного боку, логічним продовженням функцій держави, їх конкретизацією, а з іншого — зумовлені неспроможністю ринкового механізму саморегулювання та монополістичної планомірності забезпечити стабільний розвиток економічної системи. До таких функцій належать:
1) управління розвитком усіх підсистем цілісної економічної системи в процесі їх діалектичної взаємодії (за винятком провідної ланки господарського механізму — державного регулювання економіки). Ця функція здійснюється завдяки впровадженню і вдосконаленню всіх форм економічної політики та форм та методів державного регулювання економіки;
2) забезпечення планомірного розвитку економічної системи передусім на основі використання законів планомірного розвитку, одержавлення сучасної економіки у розвинутих країнах. Ця функція може бути реалізована шляхом запровадження довготривалих планів економічного розвитку у формі директивного планування державного сектору економіки, прогнозування та програмування економіки, використання важелів анти циклічного регулювання економіки, здійснення структурної політики тощо;
3) забезпечення цілісного еколого-економічного відтворення національної економічної системи через послаблення і поступове подолання економічної кризи, використання різноманітних правових, економічних та адміністративних важелів щодо охорони довкілля;
4) забезпечення відносно рівномірного розвитку регіонів країни внаслідок мобілізації і оптимального використання наявних в регіонах матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів шляхом здійснення раціональної економічної політики;
б) перерозподіл національного доходу з метою справедливого розподілу доходів між найбагатшими і найбіднішими верствами населення та їх соціального захисту. Функція реалізується шляхом проведення збалансованої соціальної політики;
6) подолання найбільших проявів монополізму та монополістичних тенденцій в економіці через проведення антимонопольної, в тому числі антитрестівської політики;
7) створення єдиної нормативної бази для здійснення різних форм економічної політики, передусім фінансово-кредитної, податкової, амортизаційної та ін.
29.
Економі́чне зроста́ння — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання, здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва.
30.
Економі́чний ци́кл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.
Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.
Спад(рецесія) характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової і інвестиційної активності. Внаслідок цього збільшується зростання безробіття. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають падіння ділової активності, що триває понад три місяці підряд.
Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.
Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найяскравішою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.
Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.
Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.
За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).
Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.
31. inflation is a rise in the general level of prices of goods and services in an economy over a period of time. When the general price level rises, each unit of currency buys fewer goods and services. Consequently, inflation also reflects an erosion in the purchasing power of money – a loss of real value in the internal medium of exchange and unit of account in the economy. A chief measure of price inflation is the inflation rate, the annualized percentage change in a general price index (normally the Consumer Price Index) over time.
Four Major Types of Inflation Demand-pull Inflation This type of inflation occurs when total demand for goods and services in an economy exceeds the supply of the same. When the supply is less, the prices of these goods and services would rise, leading to a situation called demand-pull inflation. This type of inflation affects the market economy adversely during the wartime. For instance, if a play is staged and it becomes popular, the cost of the tickets for the next show will increase. Cost-push Inflation As the name suggests, if there is increase in the cost of production of goods and services, there is likely to be a forceful increase in the prices of finished goods and services. For instance, a rise in the wages of laborers would raise the per-unit cost of production and this would lead to rise in prices for the related products. This type of inflation may or may not occur in conjunction with demand-pull inflation. Pricing Power Inflation Pricing power inflation is more often called administered price inflation. This type of inflation occurs when the business houses and industries decide to increase the prices of their respective goods and services to increase their profit margins. Pricing power inflation does not occur at the time of financial crises and economic depression or when there is a downturn in the economy. This type of inflation is also called oligopolistic inflation because oligopolies have the power of pricing their goods and services at whatever levels they want. Sectoral Inflation This is the fourth major type of inflation. The sectoral inflation takes place when there is an increase in the price of the goods and services produced by a certain sector of industries. For instance, an increase in the cost of crude oil would directly affect all the other sectors, which are directly related to the oil industry. Thus, the ever-increasing price of fuel has become an important issue related to the economy all over the world. Take the example of aviation industry. When the price of oil increases, the ticket fares also go up. This leads to a widespread inflation throughout the economy, even though it had originated in one basic sector. If this situation occurs when there is a recession in the economy, there would be layoffs and it would adversely affect the work force and the economy in turn. Other Types of Inflation Fiscal Inflation Fiscal Inflation occurs when the government is spending much more than what is actually available. This situation occurs when the budget that is allotted is deficit. For instance, America faced fiscal inflation when George W. Bush was the President, due to heavy spending on defense. Hyperinflation Hyperinflation is also known as runaway inflation or galloping inflation. This type of inflation occurs during or soon after a war. This can usually lead to the complete breakdown of a country's monetary system. However, this type of inflation is short-lived. In 1923, in Germany, inflation rates touched approximately 322 percent per month with October being the month of highest inflation.
32. Цілі визначають окремі конкретні напрямки діяльності організації і є необхідною передумовою її успіху.
Значущість постановки цілей можна охарактеризувати такими властивими їм рисами і властивостями:
- цілі - це вихідне положення планування діяльності організації;
- цілі визначають структуру організаційних відносин;
- на основі цілей розробляється і підтримується мотиваційна система, використовувана в організації;
- цілі впливають на систему контролю в організації;
- цілі є точкою відліку при оцінці результатів праці окремих працівників, підрозділів і організації в цілому.
Класифікація цілей організації
Критерії класифікації |
Групи цілей |
Період установлення |
Стратегічні, тактичні, оперативні |
Зміст |
Економічні, організаційні, наукові, соціальні, технічні, політичні |
Функціональна структура. |
Маркетингові, інноваційні, кадрові, виробничі, фінансові, адміністративні |
Середовище |
Внутрішні, зовнішні |
Пріоритетність |
Особливо пріоритетні, пріоритетні, інші |
Вимірність |
Кількісні, якісні |
Повторюваність |
Постійні (повторювані), разові |
Ієрархія |
Організації, підрозділи |
Стадії життєвого циклу |
Проектування і створення об'єкта, зростання об'єкта, зрілість об'єкта, завершення життєвого циклу об'єкта |
Виходячи з розуміння мети як кінцевого результату, окрему фірму у розрізі її стратегічних стремлінь цікавлять у першу чергу два пріоритетних ключових результати, що стосуються:
- фінансової діяльності;
- показників стратегічної діяльності.
Прибуток являється основним показником ефективності роботи підприємства, джерелом його діяльності. Це основний чинник який впливає на можливість забезпечення багатьох програм підприємства, пов’язаних із розширенням потужностей, підвищенням якості продукції, зміцненням конкурентної позиції та виходом на нові ринки. За рахунок прибутку формуються в значному обсязі бюджетні ресурси держави, здійснюється фінансування для розширення підприємств, соціально-культурних заходів, матеріальне стимулювання працівників тощо.
Прибуток підприємства є головною ціллю і рушійною силою підприємницької діяльності. Основним спонукаючим мотивом здійснення будь-якого бізнесу, його головною кінцевою ціллю є зростання добробуту власників підприємства. Характеристикою цього зростання є розмір поточного та вкладеного їх доходу на вкладений капітал, джерелом якого є отриманий чистий дохід. Отримання високого рівня прибутку є однаково важливим як для власників підприємства, так і для найманих менеджерів підприємства та іншого його персоналу. Для менеджерів, які не є власниками підприємства, яким вони керують, прибуток є основним мірилом успіху їхньої діяльності, адже зростання його рівня збільшує «ринкову ціну» менеджерів, що відображається на рівні їх особистої зарплати. Та навпаки – систематичне зниження рівня прибутковості підприємства, яким вони керують, призводить до протилежних результатів в їх особистій кар’єрі, рівні отримуваних доходів, можливостях наступного працевлаштування. Це також стосується й іншого персоналу.
Прибуток підприємства є не лише гарантом зайнятості працівників, але й у певній мірі забезпечує додаткову матеріальну винагороду їх праці та задоволення ряду соціальних потреб, а це, в свою чергу, стимулює персонал до якісного виконання своїх обов’язків. Він стимулює робітників виробляти більше продукції, а роботодавців витрачати ресурси раціонально. Враховуючи види та функції прибутку і фактори, що на нього впливають при здійсненні господарської діяльності, підприємство забезпечить собі стійке фінансове становище та можливість внутрішнього інвестування. Також у нього появляться можливості для інноваційного характеру ведення господарської діяльності. Отже, прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошо ву оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показни ком фінансових результатів підприємницьких структур, їх фінансового ста ну. Він відіграє вирішальну роль у стимулюванні подальшого підвищення ефективності виробництва, посилення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих результатів діяльності свого підприємства.
33.