Економічні цілі й рушійні цілі суспільства
Економічні інтереси(цілі) - рушійна сила соціально-економічного розвитку Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх. Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів. Кожне окреме економічне відношення існує спочатку потенційно, у формі очікувань та ще незадоволених домагань людини. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічних відносин. У кожному економічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами - мають місце елементи боротьби і співробітництва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. "Найближчий погляд на історію, - писав Ф. Гегель, - переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів...". Економічні інтереси мають такі особливості: а) вони є об'єктивними, оскільки об'єктивні самі економічні відносини; б) вони є матеріальними. Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб'єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства). Державний інтерес має такі складові свого прояву: а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.); б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку державної системи, що є корпоративним придатком до інтересів держави; в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства - держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.
Ресурси
Процес виробництва має свої причини, або чинники, які економісти називають виробничими ресурсами, або факторами виробництва. Сучасна економічна наука виділяє чотири групи виробничих ресурсів: - капітал у виробничій формі (засоби праці); - праця (робоча сила); - земля, або природні ресурси (власне земля, предмети праці і деякі засоби праці –зокрема, паливо і енергія); - підприємницькі здібності (здібності до особливого виду праці – по управлінню виробництвом та його організації). Як правило, чинники виробництва групують у два фактора виробництва – матеріально-речовий і особистий. Матеріально-речовий фактор – це засоби виробництва (засоби праці і предмети праці), а особистий фактор – робоча сила (праця)людини та її підприємницькі здібності. Важко переоцінити роль особистого фактора у виробництві. По-перше, людина з її здатністю до праці, як уже відомо, є вирішальною рушійною силою виробництва, яка оживляє у його процесі мертві засоби виробництва (засоби і предмети праці). По-друге, усі засоби виробництва є результатом розуму і творчої праці людини. По-третє, від кваліфікації, вміння, творчості працівників залежить ефективність використання матеріально-речового фактора, а відтак – і результати виробництва. Найважливішою особливістю виробничих ресурсів є їх обмеженість, або рідкісність, як називають цю особливість в економічній теорії. В економіці діє закон рідкісності виробничих ресурсів. Обмеженість (рідкісність) ресурсів виробництва визначається різноманітними причинами – природними, економічними і соціальними. Природні причини полягають в обмеженості нашої планети в цілому, її грунтів, надр, вод, атмосфери, населення. Економічні причини визначаються тим, що безмежний розвиток виробництва вимагає безмежного зростання кількості ресурсів. Соціальні причини зумовлюються умовами і темпами зростання населення, народжуваності і смертності людей, тривалості життя, набуття відповідних фаху і кваліфікації. Водночас, рідкісність (обмеженість) ресурсів потрібно розуміти не у фізичному плані (хоча й він має значення), а як неможливість одночасного задоволення постійно зростаючих людських потреб. Неспівпадання потреб і можливостей їх втамування внаслідок обмеженості виробничих ресурсів змушує як окремих людей чи їх групи, так і суспільство в цілому вирішувати, які потреби задовольнити негайно, а втамування яких відкласти на той чи інший час.
Виробничі ресурси і фактори виробництва
Матеріальною основою життя й поступального розвитку людської цивілізації є виробництво та його прогрес. Тому аналіз загальних економічних основ виробництва як цілісного соціального організму утворює вихідну базу для політичної економії, а саме виробництво виступає загальним об’єктом вивчення. Що ж ми розуміємо під виробництвом? Спробуйте уявити життя людей без їжі, одягу, взуття, житла. Це неможливо, бо саме за допомогою цих речей підтримується життя людей. Але різні речі, з допомогою яких люди підтримують своє існування, в готовому вигляді, як манна небесна, з неба не падають. Ці речі, які економісти назвали матеріальними благами, люди повинні створювати самі. Людська діяльність, спрямована на створення матеріальних благ (засобів існування) - це й є виробництво. Фактори виробництва Виробництво благ, призначених для задоволення потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку: від добування їжі за допомогою елементарних знарядь первісної людини до сучасного рівня перетворювальної діяльності суспільства. Та все ж будь-яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується деякими спільними рисами. Воно має в основі єдині три компоненти (фактори): робочу силу людини, предмети праці і засоби праці. Робоча сила - це здатність людини до праці. Предмет праці - те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Нарешті, засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупності з засобами праці складають засоби виробництва. Робоча сила виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна творча продуктивна сила суспільства. Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва. В результаті взаємодії факторів виробництва створюється продукт праці, призначений задовольняти ті чи інші потреби людей. Сама ж праця, в результаті створення корисних матеріальних благ (продукту, послуг і т. ін.), виступає як продуктивна сила. Кількісне відношення обсягу (маси) виробленого продукту (послуг) до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характеризує продуктивність праці. Успішне функціонування економіки підприємства залежить від рівня його забезпеченості економічними або виробничими ресурсами. виділяють наступні групи економічних (виробничих) ресурсів: - за складом: матеріальні, фінансові, трудові, природні; - за походженням: первинні та вторинні; - за структурою: засоби праці, предмети праці, продукти праці; - за сферою використання: у сфері виробництва, у сфері обігу. Праця поряд із засобами та предметами праці є необхідним елементом виробництва. У ринковій економіці аналіз трудових відносин потребує більше уваги, оскільки робоча сила має вартісну оцінку, а отже є конкурентною на ринку праці, що розширює межі аналітичних досліджень. критеріями оптимізації трудових відносин стають не лише економічні, а й соціальні параметри. Трудові ресурси підприємства відіграють провідну роль у розв’язанні науково-технічних, організаційних і економічних завдань щодо дослідження поставлених результатів господарювання. Рівень забезпеченості підприємства робою силою і її раціональне використання мірою визначає організаційно-технічний рівень виробництва, ступінь використання техніки та технології, предметів праці. Від ефективності використання трудових ресурсів у процесі виробництва багато в чому залежать показники обсягу виробництва продукції, її собівартість, якість. Тому аналіз використання трудових ресурсів є важливим розділом системи комплексного економічного аналізу діяльності підприємства.
Власність - це сукупність виробничих відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.
Типи, види і форми власності
Трудова Нетрудова [Власність народу Власність колективу
Одноосібне господарство
Рабовласницьке господарство
Акціонерна
Кооперативна
Ремісниче господарство
Загальнона-
Господарських товариств
Феодальне господарство
Дрібнотоварне фермерське господарство
Приватнокапіталістичне господарство
Громадських організацій
Наиболее общее понятие издержек производства определяется как затраты, связанные с привлечением экономических ресурсов, необходимых для создании материальных благ и услуг. Природа издержек определяется двумя ключевыми положениями. Во-первых, любой ресурс ограничен. Во-вторых, каждый вид ресурса, используемого в производстве, имеет хотя бы два альтернативных способа применения. Для удовлетворения всего многообразия потребностей экономических ресурсов никогда не бывает достаточно (что и обуславливает проблему выбора в экономике). Любое решение об использован и неэкономических ресурсов в производстве того или иного блага связано с необходимостью отказа от использования этих же ресурсов для производства каких-то иных товаров и услуг. Вспоминая кривую производственных возможностей, можно убедиться, что она яркое воплощение этой концепции. Издержки в экономике связаны с отказом от производства альтернативных товаров. Все издержки в экономической науке принимаются как альтернативные (или вмененные). Это означает, что стоимость любого ресурса, вовлекаемого в материальное производство, определяется по его стоимости при наилучшем из всех возможных вариантов использования данного фактора производства. В этой связи экономические издержки трактуются следующим образом. Экономические или альтернативные (вмененные) издержки — затраты, обусловленные использованием экономических ресурсов в производстве данного товара, оцененные с точки зрения потерянной возможности использования тех же самых ресурсов в других целях.
Види і структура
Виробничі витрати – вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції. Витрати виробництва є формою руху авансованого промислового капіталу.
Поняття витрат в економічній науці базується на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості їх альтернативного використання, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигід від використання відповідних ресурсів найкращим з інших можливих способів. У звязку з цим дійсні витрати поділяються на зовнішні та внутрішні.
Зовнішні витрати ( явні ) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.
Внутрішні витрати ( неявні ) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.
Виокремлання явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми.
Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.
Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, повязаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Таким чиному, економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.
Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні.
Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.
Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.
Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).
Граничні витрати — витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином.
Альтернативні витрати це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.
Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економічних ресурсів, залучених фірмою до виробництва певного виду продукції, розрізняють:
витрати фірми в довгостроковому періоді
витрати фірми в короткостроковому періоді
