Economic theory –is the study of how societies choose to allocate resources among competing uses. Many of decisions we make are economic decisions, and many of our interactions with others are influenced by economic institutions. To understand the society you must have a basic knowledge of economic theory.
Экономические категории — это абстрактные, логические, теоретические понятия, которые в обобщенном виде выражают родовые признаки определенных экономических явлений и процессов. Например: товар, собственность, капитал, прибыль, рынок, спрос, заработная плата, рабочая сила и др.
Экономические законы выражают существенные, устойчивые, постоянно повторяющиеся причинно-следственные связи и взаимозависимости между экономическими процессами и явлениями. Понятие "закон" родственно понятию"сущность" чего-либо. Экономические законы выражают сущность экономических отношений.
Экономические законы в своей совокупности образуют систему экономических законов (рис. 1.9), которая включает всеобщие, общие и специфические законы.
Main historical schools of political economy^
Mercantilism- France 17 cent, Italy, England/ Monkretien (France), Scaruffy (Italy), Stafford (England). 1615-‘Political economy’ book. All the schools of political economy distinguished according to the criteria. Mercatalists answering the main economic questions considered trade and merchandizing as the main sources of wealth.
Physiocratism- France beg.17-end 18 cent-s/ F. Kennet considered the land and natural resources to be the main sources of wealth. Kennet invented the division of society into some classes and the only one productive class was the class of the land owners and agrarian workers.
English classic bourgeois political economy- 18 cent. England/ Adam Smith and David Recardo. They considered labour to be the main source of weath, and their theory was called ‘labour – cost theory’.
Classics:
1.Petty-bourgeois(Critisism(Sismandy).They criticized classics for nonpaying attention to the evals of bourgeois economy→poorety,unemployment,crisis).
2.Apologlitis (J-B Say).The theory of 3 factors)
3.Prolitarian criticism(Marx)
The modern economic schools:
1.Classics and neoclassic
2.Kaynsians book ‘The common theory…’(1936)
3.Institutionalism
4.Moclassics synthesis
5.Theory of rational expectations(Robert Lucas)
6.Theory of supply
HTП-научно-технологический процесс
1. Определено влияние научно-технического прогресса на повышение эффективности производства, обновление основных производственных фондов и улучшение социально-экономической сферы предприятий.
2. Развитие научно-технического прогресса на предприятиях хлебопродуктов является составной частью научно-технической политики государства, от эффективности осуществления которой зависит экономическое развитие отдельных хозяйствующих субъектов.
3. Результативность разработок научно-технического прогресса на предприятиях хлебопродуктов можно повысить путем использования предложенной в работе классификации видов инновационной деятельности, сгруппированных по таким признакам, как: область применения, степень использования, масштабы, эффективность и другие.
4. Организационно-экономические аспекты развития научно-технического прогресса предполагают улучшение социально-экономического положения работников предприятий, обеспечение гарантированное™ их труда, повышение заработной платы, сокращение неоправданно высоких разрывов в уровнях оплаты труда различных категорий работников, улучшение условий труда и др. В диссертации разработаны конкретные предложения по повышению эффективности организационно-экономической деятельности, использование которых на предприятиях хлебопродуктов позволит повысить научно-технический уровень производства.
5. Анализ показал, что за последние годы на предприятиях хлебопродуктов наблюдается резкий спад производства продукции. Так, объем производства муки сократился в 1999 году по сравнению с 1990 годом почти на 45% или на 8,8 млн. тонн, в том числе сортовой -более чем на 47%, а крупы - примерно в 2,3 раза. Такое положение объясняется значительным развитием сети малых предприятий, размещенных как в сельской местности, так и в городах. Ввоз импортных хлебопродуктов также способствовал снижению производства хлебопродуктов.
6. Снижение объема инвестиций в отрасли хлебопродуктов привело к сокращению инновационной деятельности. В результате научно-технический прогресс на предприятиях хлебопродуктов стал осуществляться медленными темпами, недостаточными для расширенного воспроизводства. В свою очередь, это способствовало значительному увеличению количества изношенногооборудования, сокращению доли его обновления, увеличению затрат на ремонт и восстановление, снижению объемов производства муки и крупы, сокращению сегмента отечественного рынка хлебопродуктов.
7. Для повышения организационно-экономического уровня предприятий хлебопродуктов рекомендуется использовать разработанную в ходе исследования систему мероприятий, объединенных по разделам: техника; технология; предметы труда (зерно); готовая продукция (мука, крупа); организация управления и труда; эффективность производства.
8. Результативность использования организационно-экономических аспектов развития научно-технического прогресса целесообразно определять по методике, предложенной в работе. При определении эффекта необходимо осуществлять сопоставление стоимостей оценки полученных результатов с затратами на разработку и внедрение мероприятий НТП, а также со стоимостью работ, связанных с корректировкой и доведением инноваций до опытной их эксплуатации и выпуска готовой продукции.
9. Эффективность разработки и внедрения нововведений на предприятиях во многом определяется государственной научно-технической политикой. В работе обоснованы предложения по государственному регулированию инновационной деятельности, которые приемлемы при разработке территориальных и федеральных программ развития отдельных отраслей и экономических комплексов.
10. Организационно-экономические проблемы развития научно-технического прогресса охватывают комплекс мероприятий, обоснованных и рекомендованных для повышения эффективности производства предприятий хлебопродуктов. Использование этих мероприятий обеспечит повышение чистой прибыли предприятий на 2 - 5%.
|
У кожному конкретному випадку результат виробництва - це певний продукт: верстат, трактор, хліб, тканини і т.д. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукти - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу. Як правило, за рік. У практиці господарювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.
Сутність суспільного відтворення і його основні моменти. Суспільний продукт і національний дохід
Першоосновою суспільного продукту є речові блага і продукти харчування, одяг, житло, верстати, комбайни тощо.
Одним із найбільш глобальних економічних процесів, що відбуваються на рівні всього суспільства, є процес суспільного відтворення.
Суспільне відтворення - це процес суспільного виробництва, який взято не як окремий одноразовий акт, а як постійно повторюваний процес.
Це суспільне виробництво, що перебуває в постійному процесі свого відновлення. Він охоплює всі фази й всі без винятку сторони суспільного виробництва. Але в цьому надзвичайно складному макроекономічному процесі виділяють три основні моменти:
- відтворення матеріальних благ;
- відтворення робочої сили;
- відтворення виробничих відносин.
Відтворення матеріальних благ є кінцевою метою функціонування суспільного виробництва, адже тільки через їх постійне виробництво стає можливим процес обміну речовин між людиною і природою. Цей процес є підґрунтям суспільного відтворення, відображає сутність останнього і не має аналогів щодо своєї складності. Його кінцевим наслідком є постійний процес споживання створених матеріальних благ і такий самий постійний процес відновлення всієї сукупності матеріальних благ для їх наступного споживання.
Як відомо, створення матеріальних благ є безпосередньо функцією робочої сили, витрати якої слід кожного разу відшкодовувати. Цей процес полягає в тому, що з усієї сукупності вироблених матеріальних благ слід виділити ту їх частку, яка буде еквівалентною за вартістю витраченій робочій силі і призначена виключно для її відновлення. За своєю натуральною формою ця сукупність матеріальних благ і послуг являє собою ті блага, які слугують відновленню фізичної та духовної енергії, витраченої всіма робітниками.
Відтворення виробничих відносин являє собою процес, кінцевим результатом якого, перш за все, є відновлення статус-кво основних суб'єктів цих відносин. Такими основними суб'єктами суспільного виробництва є з одного боку, власники засобів виробництва, а з іншого - власники робочої сили (наймані працівники). Сутність цього процесу полягає в тому, що кожен з цих суб'єктів виходить з процесу суспільного відтворення в тій якості, в якій він у нього вступив. Власники засобів виробництва не тільки залишаються власниками певної кількості об'єктивного фактора виробництва, а й збільшують його розміри. Власник же робочої сили кожного разу виходить з процесу суспільного виробництва тільки власником своєї робочої сили. Але ця постійність відновлення статусу суб'єктів суспільного виробництва має місце тільки стосовно сукупного феномену (сукупний власник, сукупна робоча сила) і не стосується кожного окремого індивіда. Серед них відбувається процес переходу зі стану, наприклад, власника, у стан найманого працівника і навпаки. Але ці одиничні й випадкові за своїм характером переходи не змінюють загальної ситуації, яка реалізується в тому, що з кожного процесу такого відтворення сукупний власник виходить власником, а той, хто входив у цей процес як найманий працівник, виходить з нього в тій самій якості.
Матеріальним результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт. За своєю натурально-речовою формою він поданий матеріальними благами у вигляді певних речей і послугами, які теж є матеріальними, але не набувають речової форми.
В умовах товарного виробництва всі складові суспільного продукту існують у товарній формі, а відтак, мають вартість. Це означає, що і весь сукупний суспільний продукт має вартість. Його вартісна структура складається з вартості постійного капіталу, вартості робочої сили і додаткової вартості.
Сукупний суспільний продукт необхідно постійно вимірювати, щоб орієнтуватися в його зміні. Зрозуміло, що для виміру всього суспільного продукту можна використати тільки вартісний показник. Його визначають за певний період, як правило, за рік. Але здійснити підрахунок вартості сукупного суспільного продукту шляхом простого підраховування вартості продукції, виробленої на підприємствах і в галузях народного господарства, неможливо. Це пояснюється тим, що сучасне виробництво базується на надзвичайно глибокому поділі праці й через це продукція багатьох виробників проходить низку виробничих циклів, на яких вона ще не являє собою кінцевої продукції (тобто продукції, призначеної і готової для кінцевого споживача), а являє собою проміжну продукцію. Остання включає ті матеріальні блага і послуги, виготовлені виробником, які використовуються для подальшої переробки чи перепродажу. Вартість проміжної продукції багато разів повторюється у вартості продукції наступних виробників, і цей так званий повторний рахунок унеможливлює реальне визначення вартості сукупного суспільного продукту шляхом простого підсумовування вартості продукції, виготовленої всіма товаровиробниками.
У сучасних умовах практика підрахунку сукупного суспільного продукту в переважній більшості країн реалізується за допомогою системи національних рахунків. Вона вже була розглянута в розд. II, тому тільки нагадаємо, що система національних рахунків включає як ключовий показник валовий внутрішній продукт (ВВП). Окрім ВВП, у системі національних рахунків дуже важливим є визначення показника чистого внутрішнього продукту і національного доходу. Чистий внутрішній продукт являє собою величину ВВП, зменшену на величину амортизаційних відрахувань. А якщо з чистого внутрішнього продукту відняти величину непрямих податків, до яких належать: податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито тощо, то отримаємо національний дохід. Це один з найважливіших показників стану національної економіки і її можливостей, бо саме за рахунок національного доходу можна здійснювати розширене відтворення й забезпечувати економічне зростання.
Із великої кількості макроекономічних показників виділяють найголовніші, які найповніше характеризують розвиток економіки і зростання добробуту населення зокрема:
1. ВВП ( валовий національний продукт ).
2. ВНП ( валовий національний продукт ).
3. ЧНП ( чистий національний продукт ).
4. НД ( національний дохід ).
5. ОД ( особистий дохід ).
ВВП – це вся кількість товарів та послуг, які вироблені в країні протягом певного періоду часу( переважно береться один рік ). Він відображає вартість кінцевого продукту, виробленого тільки всередині країни, з використанням як власних так і іноземних факторів виробництва.
ВНП – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за участю лише національних факторів виробництва ( належать даній країні та її громадянам ) як у межах своєї країни так і за кордоном.
Розрахунок макроекономічних показників базується на певних принципах та особливостях:
- Рівність доходів і витрат.
- Чітке розмежування категорій запасу і потоку.
- При розрахунку береться до уваги лише додана вартість, створена в поточному періоді.
Додана вартість – це вартість прирощена на певному підприємстві.
Вона є різницею між вартістю створеної і реалізованої продукції та величиною витрат на придбання сировини і матеріалів. Додана вартість виражає реальний вклад конкретного підприємства у створення вартості кінцевого продукту ( зарплата, прибуток, амортизація).
В СНР для розрахунку загальної вартості виробництва використовують ринкову ціну товарів та послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно нараховану, або ампутовану вартість.
Національний дохід (НД ) –сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва ( праці, капіталу, землі ) – можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес:
Методи пізнання соціально-економічних процесів
Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.
Фундаментальним принципом пізнання соціально-економічних явищ і процесів є пояснення їх через внутрішні суперечності. Політекономічний аспект відкриває в пізнаваній суперечності такі її властивості, як тотожність, відмінність, власне суперечність і кон-флікт.
Серед загальнонаукових методів пізнання соціально-економіч-них процесів чільне місце належить структурно-функціональному методу, що передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих "елементів. Так, за цим методом можна визначити склад сучасних продуктивних сил України або інших країн, простежити зміни, які в них відбуваються, визначити місце і роль кожного елемента цих продуктивних сил. Останні є системним об'єктом зі зв'язка-ми відповідних рівнів: а) координаційними, що визначають узгодженість взаємодіючих структурних елементів системи і місце елемента в рамках системи; б) субординаційними, які вказують на супідрядний зв'язок елементів у системному об'єкті; в) гене-тичними, які показують зв'язок елемента з історією розвитку сис-теми.
Отже, структурно-функціональний підхід визначає системні оз-наки, що зберігаються за об'єктами дослідження незалежно від характеру їхньої трансформації.
Ціні,як економічна категорія
Ціна є економічною формою, в якій сфокусовані економічні відносини ринкової економіки виробництва (пропозиції) та споживання (попиту) будь-якого товару. Вона є «нервом» економіки, найважливішою ланкою ринкового механізму. Без її економічного обґрунтування неможливе нормальне функціонування господарюючих суб'єктів і цілих галузей та забезпечення соціальної справедливості в суспільстві. Ціна - грошова оцінка товару, що відображає його споживчі властивості (корисність), витрати на його виробництво та інші параметри цінового і нецінового порядку; грошове вираження споживчої вартості та вартості товару. Ціна зумовлює всю систему суперечностей, пов'язаних з проблемами ринку, втілює всі суперечності економічних інтересів, їх погодження, гармонійне поєднання. У ній закладені умови виробництва та споживання. Ціна впливає на ефективність і є інструментом, за допомогою якого оцінюють результати діяльності господарюючих суб'єктів та їх матеріальне винагородження. Вона є стимулом праці й економії витрат за одночасного підвищення якості створюваних благ і послуг. Водночас ціна є інформаційним сигналом, який господарюючі суб'єкти отримують у процесі купівлі-продажу товарів стосовно визнання суспільної корисності їх праці. Тобто ціна - це інформація про зв'язок між вартістю та споживчою вартістю товару.
Ціна разом з іншими державними регуляторами відіграє активну роль у вирішенні багатьох соціально-економічних завдань. Значення та місце цін у регулюванні економічних процесів як на мікро-, так і на макрорівні виявляється через їхні функції. В економічній літературі немає єдиної думки відносно кількості функцій цін. Проте найпоширенішою є точка зору, що ціна виконує, як мінімум, п’ять функцій:
обліково-інформаційну;
розподільчу;
стимулюючу;
балансуючу;
раціонального розміщення виробництва.
Структура цены - совокупность элементов затрат и чистого дохода, заключаемых в цене. В самом общем виде цена есть сумма издержек производства плюс прибыль. В свою очередь издержки производства (валовые) состоят из постоянных и переменных издержек. В состав постоянных издержек входят амортизационные отчисления, необходимые затраты на прошлые обязательства, накладные расходы, т. е. издержки, которые несет фирма, даже если она ничего не производит. К переменным издержкам относятся все остальные издержки производства, непосредственно связанные с выпуском продукции. Это — затраты на зарплату, сырье, электроэнергию, на накопление и т. д. В свою очередь общая сумма прибыли делится на собственно прибыль и налог на добавленную стоимость. Структура оптовых цен предприятия включает в себя валовые издержки производства плюс прибыль и налог на добавленную стоимость (НДС).
Оптовая цена промышленности, по которой продукция реализуется конечному потребителю, включает, помимо оптовой цены предприятия, величину издержек, прибыли и НДС снабженческо-сбытовых организаций.
Наконец, розничная цена включает оптовую цену промышленности плюс издержки, прибыль и НДС всех торговых организаций.
Структура цен на сельскохозяйственную продукцию близка к структуре цен на промышленные товары.
Систему цін характеризують такі параметри: 1. рівень, структура і динаміка; Рівень – це абсолютне кількісне вираження ціни в грошах. Структура – це визначене співвідношення елементів ціни в % або долях. Динаміка – це зміна рівня цін в умовах ринку, динаміка цін не завжди передбачена. Навіть окремі держави можуть впливати на рівень цін інших держав.
Основні види ринкових цін представлені схемою. Класифікують за такими ознаками: 1. Ціни залежать від обслуговування конкретних галузей або сфер економіки: а. готові ціни на продукцію промисловості; б. закупівельні ціни; в. ціни на буд. продукцію; г. тарифи вантажного і пасажирського транспорту; д. тарифи на платні послуги; е. роздрібні ціни є. ціни, що обслуговують зовнішньоторговий оборот; ж. надбавки, скидки, націнки в сфері обігу. 2. Залежно від територіальної дії: а. ціни єдині по країні; б. ціни регіональні.