50.Вплив транспортних витрат на міжнародну торгівлю.

Теорії міжнародної торгівлі базуються на багатьох припущеннях, одним з яких є відсутність транспортних витрат з перевезення товару з однієї країни до іншої. Проте транспортні витрати завжди є, більше того, вони можуть значно знизити ефективність експорту чи імпорту.

Транспортні витрати — це всі затрати з доставки товару від продавця до покупця, які включають вартість фрахту, страхування, навантаження /розвантаження, упакування/розпакування та інші супутні витрати.

Проведемо простий аналіз попиту та пропозиції для визначення впливу транспортних витрат та міжнародну торгівлю. Розглянемо три стадії моделі часткової рівноваги :

1) до початку міжнародної торгівлі, коли товар X продукується та споживається всередині кожної з двох країн: А та В;

2) за умови міжнародної торгівлі, коли транспортні витрати відсутні;

3) за умови міжнародної торгівлі, коли транспортні витрати вра ховуються.

Таким чином, транспортні витрати мають такі наслідки:

1) скорочують обсяги торгівлі, рівень спеціалізації країни, розмір виграшу від торгівлі;

2) перешкоджають повному вирівнюванню вартості факторів виробництва між країнами, які торгують, згідно з теорією Хекшера — Оліна — Самуельсона;

3) зумовлюють зсуви у територіальному поділі праці — У розміщенні підприємств галузі; виділяються такі галузі: орієнтовані на ресурси, на ринок та вільно орієнтовані;

4) розподіл транспортних витрат залежить від еластичності попиту та пропозиції товару за цінами.

51. Характеристика форм міжнародного переміщення капіталу.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділя­ються на державні (офіційні) й недержавні (приватні).

Державний капітал — це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішен­ням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал — це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримують­ся з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це — інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

У першому випадку джерелом капіталу є засоби державного бю­джету, а у другому — власні або залучені кошти приватних фірм. У першому випадку рішення про переміщення капіталу за кордон приймає уряд спільно з парламентом, а у другому — уряд має право його регулювати і контролювати.

За характером використання капітал поділяється на:

а) підприємницький;

б) позиковий.

а) вивезення підприємницького капіталу;

б) вивезення позикового капіталу.

Підприємницький капітал — це засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльніс­тю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

За фінансовим визначенням інвестиції — це всі види активів (засобів), вкладених в господарську діяльність для отримання дохо­ду. За економічним визначенням інвестиції — це витрати на ство­рення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основ-

ного капіталу та зв'язані з цим зміни оборотного капіталу. Іно­земні інвестиції — це капітали, експортовані з однієї країни і вкла­дені в справу або підприємство на території іншої.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята у розмірі 25 %, за американською статисти­кою — 10 %, а за австралійською та канадською — 50 %.

Отже, за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочір­ньої компанії, асоційованої компанії, відділення або в інших формах.