4.Українська мова - державна мова українського народу

Конституцією України, прийнятою Верховною Радою 28 червня 1996 р., українську мову проголошено державною. Державна мова - "закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики"¹. Історична доля українського народу склалася так, що його мова не завжди функціонувала як державна, хоча вона входить до двадцяти найпоширеніших мов світу. У 60-80-х роках XIX ст. розвиток української літературної мови гальмувався царськими заборонами (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський акт 1876 р.). У роки більшовицького лихоліття також робилося все можливе, щоб зупинити процес розвитку української мови. Новий наступ на неї здійснено за часів застою: українська мова зникала із навчальних закладів, науки, культури та інших сфер суспільного життя. І тільки завдяки зусиллям державно-патріотичних сил вдалося зберегти за нею статус державної. Попри всі негаразди українська мова розвивається і посідає належне їй місце, що закріплено статтею 10 Конституції України: "Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".

6.Мова як соціальне явище. мова і мовлення в житті людини, основні функції мови і мовлення Мова – явище соціальне (суспільне). Вона виникає, щоб задовільнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.Усім відомо, що найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, реалізується в процесах мовлення (усного чи писемного). Мова – найважливіший засіб спілкування людей, засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень.

Вивченням мови займається лінгвістика (чи мовознавство). Ця наука вивчає мову з погляду її походження, розвитку, функціонування в суспільстві.

Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціону­вання.

Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і гра­матика, які існують у потенції, в можливості.

Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.

До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мов­лення окремої людини, про мовлення молоді, усне побу­тове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне використання можливостей мови.

Загалом мову і мовлення розрізняють за такими пара­метрами:

1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Загальне (мова) реалізується в конкретному (мовленні). Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачи­ти і прочитати (якщо йдеться про текст).

2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загаль­ноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне.

Унікальність мовлення полягає у своєрідному вико­ристанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (ви­падкових) слів, словоформ, словосполучень тощо..

3. Мова — явище психічне, а мовлення — психо­фізичне. Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологі­чний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприй­манням.

4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляють­ся послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мов­лення, мова має ієрархічну будову.

Функції мови

Номінативна функція. Це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо.

Комунікативна функція Суть її полягає в тому, що мова використовується для комунікації – інформаційного зв’язку між членами суспільства. Ця функція є надзвичайно важливою як для суспільства, так і для мови: мова якою не спілкуються, стає мертвою; народ який втрачає свою мову, зникає.

Ідентифікаційна функція. Ідентифікація – уподібнення, установлення тотожності об’єктів на підставі тих чи інших ознак.

Експресивна функція Вона полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Гносеологічна функція. За допомогою мови людина пізнає світ

Мислетворча функція. Вона полягає в тому, що мова є засобом формування

7. мова професійного спілкування. особливості та компоненти професійного спілкуванняОволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної системи загальних і професійних знань, тобто опанування фахівцем наукового дискурсу професії, основою якої є сучасна українська літературна мова. Предмет і завдання курсу має обґрунтовані наукові основи. Дисципліна “Українська мова (за професійним спрямуванням)” охоплює питання формування комунікативних навичок майбутніх спеціалістів.

Мова професійного спілкування (МПС) – це форма сучасної української літературної мови (СУЛМ), специфіку якої зумовлюють особливості спілкування у виробничо-професійній сфері. МПС – це спеціальна мова, насичена професіоналізмами і термінами; це засіб ефективного, “мовного професійного спілкування”, це наука і мистецтво усної переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму.

Володіння мовою професійного спілкування – це: 1) знання власне мови професійного спілкування (крім норм СУЛМ, це і спеціальна термінологія, і особливості побудови синтаксичних конструкцій, тексту тощо), тобто сформованість мовної компетенції; 2) уміння використовувати ці знання на практиці, доцільно вибирати те чи інше слово із синонімічного ряду, доречно поєднувати вербальні, паравербальні і невербальні засоби спілкування відповідно до мети, ситуації мовлення, тобто сформованість комунікативних навичок.

Основні компоненти мовного професійного спілкування:

– Особистісний чинник у професійному спілкуванні.

– Мова як засіб професійного спілкування.

– Текст – мовне втілення інформації у професійне спілкування.

Особистісний чинник впливає на мову професійного спілкування. Для більшості професій спілкування складає основу діяльності. Від форми, стилю спілкування значною мірою залежить ефективність роботи. Навички, уміння і здібності в спілкуванні є одними з основних фахових рис працівника. Нині виникає гостра потреба в людях саме особистісного типу, які вміють самостійно мислити, переконливо впроваджувати корпоративні інтереси, спонукати підлеглих і партнерів до активних дій.