38Концепції державного регулювання та моделі змішаної економіки

Головним ідеологом активного втручання держави в економіку був відомий англійський економіст Дж. М. Кейнс. Кейнсіанська модель державної політики ставила за мету контроль і регулювання сукупного попиту для того, щоб він відповідав сукупній пропозиції при забезпеченні повної (високої) зайнятості населення.

Кейнсіанська модель - це концепція опосередкованого макроекономічного регулювання, цільові пріоритети якої - зайнятість і стабільність економічного зростання, інструменти - кредитно-грошова політика і держбюджет. Кейнс виходив з того принципового посилання, що ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільне економічне зростання і повну зайнятість, а тому потрібне втручання держави. Ідея про необхідність такого втручання в ринкову економіку утвердилась в суспільній свідомості та державній економічній політиці у повоєнний період в усіх розвинутих країнах.

Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що потрібно відмовитися від кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, які призводять до різких коливань грошової маси і перейти на суворе регулювання грошей в обігу, незалежно від кон’юнктури. Грошова маса, на їх погляд, може бути збільшена лише відповідно до довгострокових темпів зростання національного доходу.

Неокейнсіанці, як і раніше, виходять з того, що у капіталістичній економіці існують стійкі причини, які зумовлюють відхилення від оптимального використання ресурсів і стабільного зростання, тому для їх коригування необхідна держава.

39 Зміст суспільного відтворення і сукупний суспільний продукт

Процес виробництва, взятий на національному рівні не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називають суспільним відтворенням. Останнє включає такі стадії: виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг.

Просте відтворення – це відновлення виробництва з року в рік практично в незмінних масштабах і на практично незмінній техніко-технологічній основі. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств, де темпи зростання суспільного виробництва низькі, і як наслідок – уповільнений соціально-економічний прогрес. Подібне явище має місце і нині у багатьох країнах світу.

Розширене відтворення – це відновлення виробництва у кожному наступному періоді у зростаючих масштабах та на постійно змінюваних техніко-технологічних засадах. Для такого відтворення в кожному наступному проміжку часу потрібні додаткові або якісніші виробничі ресурси.

Процес суспільного відтворення органічно включає відтворення трьох його елементів: сукупного продукту, робочої сили, економічних відносин.

Підсумковим результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт (ССП). ССП - це виражений у ринкових цінах обсяг товарів і послуг, що створені протягом певного періоду (як правило, року). Вихідним моментом його руху є виробництво, а кінцевим - споживання. Розподіл та обмін опосередковують зв’язок між великою чисельністю продуцентів (виробників) і споживачів ССП. Ці зв’язки знаходять свій вираз і в схемі економічного кругообігу доходів і витрат у народному господарстві.

А. Сміт також виділяв у структурі сукупного продукту засоби виробництва і предмети споживання. На основі такої структури сукупного продукту К. Маркс обґрунтував поділ суспільного виробництва на два відповідних підрозділи: І - виробництво засобів виробництва; ІІ - виробництво предметів споживання.

Нині в економічній теорії та практиці господарювання відповідно до натурально-речової форми ССП і згідно з функціональним призначенням відповідного блага сукупний продукт також поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових (матеріальних) елементів продуктивних сил, то другі - для відтворення людського фактора виробництва.

Проблема співвідношення першого і другого підрозділів суспільного відтворення має величезне значення для розвитку економіки. Стосовно промисловості виокремлюють групу «А» (засоби виробництва) і групу «Б» (предмети споживання).

Від сфери матеріального виробництва слід відрізняти сферу нематеріального виробництва. До останньої належать галузі, де створюються нематеріальні блага - духовні та інші цінності, та надаються нематеріальні послуги - освіта, охорона здоров’я, наукове обслуговування тощо. У сукупності виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.