Поняттясоціального забезпечення та його значення

Соц. забезпечення є одним із засобів досягнення злагоди у суспільстві, воно сприяє засадам соціального миру, а також участі в житті суспільства усіх соц. груп населення. Соц. забезпечення є невід’ємною частиною соц. політики держави та уряду і відіграє суттєву роль у недопущенні зниження життєвого рівня населення.Основу соц. забезпечення складає пенсійне право. Цій категорії присвячено багато наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів. При цьому відсутнє на сьогодні загальноприйняте визначення соціального забезпечення. Серед представників радянської науки права соц. забезпечення великий внесок зробили: в.с. андрєєв, м.іполупанов, е.і. астрахан, з українських вчених: Пилипко, Сташків, Болотіна.

Суспільне забезпечення – це форма розподілу соціальних благ з метою задоволення життєво необхідних індивідуальних потреб громадян при настанні соц. ризику за рахунок спеціальних соц. фондів або за рахунок бюджетів різних рівнів (державного та місцевого) у випадках та на умовах встановлених у законі. Воно є одним із напрямків соц. політики України.

Право громадян на соціальне забезпечення – це визнані гарантовані державою і міжнародними співтовариством можливості людини задовольняти на прожитковому рівні свої фізіологічні, соціальні та духовні потреби. Це право не може бути відчужено, подаровано або відібрано, воно належить кожному з моменту народження і до смерті. Держава визнає його шляхом фіксації в КУ та поточному законодавстві. Основні засади сформульовані в ст. 46 КУ: «Громадяни мають право на соц. захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,а також у разі старості та інших випадках передбачених законом».

У реальному житті людина має право на всі види соц. забезпечення. Основні положення про соц. забезпечення вказано в таких статтях КУ:

• Ст. 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава

• Ст. 22 при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

• Ст. 27 проголошує рівність за расовими, релігійними, статевими ознаками

• Ст. 48 кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

• Ст. 49 право на охорону здоров’я, медичну допомогу та страхування

• Ст. 50 право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди

Право на соц. забезпечення гарантується міжнародно-правовими актами:

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні, культурні права (ст. 11)

• Загальна декларація прав людини (ст21)

• Європейська соціальна Хартія

Право на соц. Забезпечення в системі права у та його зв'язок з іншими галузями права

Право соц. забезпечення як галузь права почало активно розвиватися в середині 20 ст. воно є невід’ємною частиною системи національного права. Основними завданнями цієї галузі права є регулювання суспільних відносин у сфері матеріального забезпечення і соціального обслуговування найбільш незахищених верств населення – пенсіонерів, інвалідів, безробітних і т.д. Тривалий час право соц. забезпечення регулювало відносин з пенсійного права на надання окремих видів допомог. Останнім часом коло цих відносин розширилося, виникли відносини щодо різних видів ЗДСС (матеріальної допомоги у разі безробіття, тимчасової непрацездатності, нещасного випадку, надання лікарської допомоги, недержавного пенсійного забезпечення, соц. допомоги, наданням пільг обслуговування і компенсації)

Законодавче регулювання соц. страхування передбачено низкою спеціальних законів: про ЗДСС на випадок безробіття, про ЗДСС від нещасного випадку на виробництві, про тимчасову непрацездатність та витрати на поховання.

Галузь права – це сукупність правових норм, які регулюють певну сферу однорідних суспільних відносин.

Ознаки галузі права:

• Особливості предмета правового регулювання

• Специфічні галузеві методи та принципи

• Здатність взаємодіяти з іншими галузями права на рівних

• Потреба суспільства в регулювання даної соціальної сфери на рівні галузі

• Кількість юридичних норм є достатньою для переходу їх в особливу галузеву якість

• Наявність відокремленого законодавства.

Право соціального забезпечення – це сукупність правових норм, що регулюють комплекс якісно однорідних організаційно розподільчих відносин щодо матеріального забезпечення громадян (членів їх сімей) у разі настання соц. ризиків за рахунок коштів спеціальних соціальних фондів чи бюджетів різних рівнів та похідних від них організаційних (процедурних, процесуальних) відносин.

Право соціального забезпечення як наука, та її становлення в Україні

Термін "право соціального забезпечення" у юридичній літературі розглядається у трьох значеннях: як галузь права, галузь юридичної науки, навчальна дисципліна. Ці поняття мають спільні і відмінні риси, тому їх не слід змішувати.

Наука названого права — це система наукових уявлень, знань і теоретичних положень про суспільні явища, що виникають з приводу правового регулювання суспільних відносин у сфері матеріального забезпечення і соціальної підтримки населення.

Право соціального забезпечення як наука представлена монографіями, підручниками, дисертаціями, статтями, доповідями і повідомленнями, в яких аналізуються суспільні явища, пов'язані із соціальним захистом населення, а як галузь права — нормативно-правовими актами, що регулюють відповідні відносини. Вказана наука характеризується особливим предметом пізнання і системою викладу отриманих знань. Сьогодні рано говорити, що в Україні вже сформувалась наука права соц. забезпечення. В Україні немає фахових видань, що спеціалізувались би на правових проблемах соціального захисту населення, не створено жодної наукової установи з дослідження питань даного права. Наукова діяльність фахівців права соціального забезпечення ніким не координується. Вплив науковців на законотворчий процес незначний. При підготовці проектів нормативних актів використовуються відповідні акти Російської Федерації, тобто найчастіше може йтися про довільний переклад з російської, ніж про створення самостійних юридичних і

Вирішення вказаних проблем сприятиме подальшому розвитку української науки права соціального забезпечення.

Складовими елементами предмета науки права соціального забезпечення є:

1) норми права соціального забезпечення чи однойменна галузь права;

2) суспільні відносини в сфері соціального забезпечення;

3) соціально забезпечувальні правовідносини;

4) практика роботи органів соціального захисту населення;

5) історія виникнення права соціального забезпечення як галузі права та науки;

6) міжнародно-правові акти з питань права соціального забезпечення.

7) право соціального забезпечення зарубіжних країн.

Право соціального забезпечення як навчальна дисципліна

Право соціального забезпечення як навчальна дисципліна — це спеціально відібрана правова інформація, за допомогою якої у студентів формуються знання про форми і види соціального страхування,

соціального забезпечення, соціальної допомоги та соціального захисту і вміння та навички використання цих знань у їх практичній діяльності. Зміст права соціального забезпечення як навчальної дисципліни не збігається з предметом однойменної галузі і науки. З одного боку, він багато вужчий, а з другого, - у предмет навчальної дисципліни часто включаються питання, що є обєктом вивчення інших галузей права й однойменних наук, наприклад, конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного.

Програми навчальних курсів складаються навчальними закладами з врахуванням особливостей соціального забезпечення та захисту відповідних категорій працівників за місцем роботи випускників цих навчальних закладів.

Предмет права соціального забезпечення – це групи суспільних відносин об’єднані цільовим призначенням, які виникають у зв’язку з асигнуванням і розподілом коштів із соціальних фондів через систему соц. забезпечення

До структури предмета права соц. забезпечення входять такі елементи:

• Особи, які потребують допомоги та ті хто може надати таку допомогу

• Предмети із приводу яких виникають ці відносини (гроші, послуги)

• Соціальні факти, обставини, що мали місце в певний час та за відповідних умов, які прямо чи побічно впливають на соціальні зв’язки людей щодо матеріальної підтримки

• Практична діяльність (поведінка) осіб у сфері соц. забезпечення

Основу права соціального забезпечення становлять соціально забезпечувальні відносини – це відносини з приводу матеріального забезпечення громадян (їх сімей), надання соціальних послуг у разі настання обставин, які суспільством та державою визнані соціально значимими

Соціально-забезпечувальні відносини можна поділити на:

1 група – відносини щодо матеріального забезпечення (з приводу надання пенсії, допомоги)

2 група – відносини щодо надання соціальних послуг (соц. обслуговування)

До предмета права соціального забезпечення входять процедурні, процесуальні та страхові відносини.

• Процедурні - відносини щодо встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення матеріальних правовідносин чи вирішення спорів у поза судовому порядку.

• Процесуальні виникають при розв’язанні питань соц. забезпечення у судовому порядку.

• Соціально страхові – це відносини у сфері ЗДПС, які охоплюють відносини щодо збирання та акумуляції страхових внесків з платників, щодо розподільчої діяльності соц. страхових фондів при визначенні розміру соціальних виплат та послуг.

Метод правового регулювання права соціального забезпечення – це способи впливу за допомогою певних прийомів на поведінку людей у сфері соціального забезпечення. Зокрема, при прийнятті державними органами відповідних юридичних норм, виникненні соц. забезпечувальних правовідносин та реалізації фізичними особами права на конкретний вид соц. забезпечення у разі настання передбаченого законом соціального випадку.

Метод права соціального забезпечення – це сукупність засобів, прийомів за допомогою яких держава забезпечує необхідну поведінку учасників правовідносин.

У праві соц. забезпечення використовують 2 основні методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний.

Під диспозитивним розуміють децентралізований спосіб впливу на суспільні відносини при якому правове регулювання здійснюється на засадах автономії, координації юридичної рівності суб’єктів, їх не підпорядкованості між собою (регламентація поведінки громадян)

Імперативний – централізований спосіб впливу на суспільні відносини, що базується на відносинах субординації (підпорядкування) між учасниками цих відносин (становлення компетенції органів соц. забезпечення)

Правове регулювання суспільних відносин у сфері соц. забезпечення здійснюється за допомогою таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона. Цими правовим нормами визначається коло осіб, які можуть вступити у правовідносини, їхні права і обов’язки; умови, за яких можна реалізувати права і виконати обов’язки, відповідальність за порушення встановлених вимог.

• Дозвіл – це наділення фізичної особи такими правами, які дають їй можливість на свій розсуд претендувати чи ні на конкретний вид соц. забезпечення на умовах і в порядку, що визначені в законі чи договорі.

• Припис - це обов’язок громадянина чи органу соц. забезпечення чинити вказані в законі дії (надати конкретний вид соц. забезпечення)

• Заборона – це покладання на суб’єктів соц. забезпечувального права відносин обов’язку утримуватися від вчинення конкретних дій.

Юридична наука визначає низку ознак, які характеризують метод правового регулювання окремої галузі права залежно від того як ці ознаки проявляються. Такими ознаками є:

• Порядок виникнення зміни правовідносин

• Правовий стан учасників правовідносин

• Характер становлення прав та обов’язків

• Засоби забезпечення виконання обов’язків (санкції)

Система права соціального забезпечення – це науково обґрунтована, об’єктивно існуюча послідовність зв’язку правових інститутів та норм права соц. забезпечення, які утворюють єдину галузь права.

Систему права соц. забезпечення умовно можна поділити на 2 частини: загальну і особливу. До загальної належать правові норми, які вказують на предмет правового регулювання, виражають основні права громадян у сфері соц. забезпечення, організаційно-правові форми соц. забезпечення, принципи, функції, організацію ЗДСС. До особливої частини належать норми, які регулюють порядок, умови, підстави надання конкретного виду соц. забезпечення (систему виплати пенсій, систему допомог).

Риси системи права соц. забезпечення:

1. Органічна цілісність, єдність і взаємозв’язок усіх правових норм

2. Структурна різноманітність (входять неоднакові за змістом і обсягом елементи)

Структурні елементи системи права СЗ:

• Норми права

• Інститути права, що регулюють однорідну групу суспільних відносин

• Підгалузі інститутів права

Система галузі права дає можливість науково обґрунтувати розташування правових норм усередині права СЗ

Функції права соц. забезпечення – це правова характеристика соц. ролі, призначення цієї галузі права у житті суспільства та головних напрямків впливу її норм на поведінку людей з метою реалізації цілей і завдань держави у соц. забезпеченні.

Основні функції: охоронна, регулятивна

Допоміжні: економічна, політична, демографічна.

Регулятивна – право соц. забезпечення регулює суспільні відносини, що складаються за умов індивідуальної форми розподілу матеріальних благ. Визначаються права і обов’язки суб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин

Охоронна – цілеспрямований вплив норм цієї галузі права на соц.-забезпечувальні правовідносини з метою їх охорони та витіснення відносин шкідливих для суспільства з погляду держави (санкції, заборони).в