26. Права нації, народу, національних меншин, поняття, види, юридичні гарантії прав нації ,національних меншин в Україні.

Основні права нації( народу) – це певні можливості кожної нації, які необхідні для її нормального існування і розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх націй.

Види основних прав націй.

фізичні права – це можливості нації, необхідні для її фізичного існування, виживання, задоволення життєво необхідних матеріальних потреб( право на соц. безпеку)

етнічні права – можливості збереження, виявлення, розвитку і захисту національної самобутності, своєрідності, унікальності;

культурні права – можливості зберігати виявляти, розвивати і захищати здобутки національної культури в усьому розмаїтті проявів, а також користуватися культурними надбаннями інших народів;

економічні права – можливості розвивати, збільшувати виробництво матеріальних благ для забезпечення і підвищення рівня добробуту даної нації;

політичні права – можливості самостійно, за своїм власним добровільним рішенням визначати характер і спосіб свого соціально-політичного конституювання, самоствердження як певної єдності спільності, а також формування своїх взаємин з іншими етнічними утвореннями.

Право на існування і самовизначення – насамперед політичне але й також економічне, соціальне, духовне, культурне – належать до найважливіших, визначальних основних прав нації(народу).

Національним меншинам, які проживають на території держави, що утворена ”статусною” нацією, яка дала державі свою назву, належать усі права нації. Але усі ці права набувають специфічного виразу, національним меншинам мають належати ще й особливі „додаткові” можливості. До них належать серед прав:

фізичних – право на проживання в місцях традиційного історичного поселення, на уникнення депортації, примусового переселення;

етнічних та культурних – право на не асиміляцію;

економічних – право на одержання пропорційної частки централізованих державних фондів, що виділяються для відповідних цілей;

політичних – права на участь у прийнятті державних рішень, які зачіпають інтереси даної меншини, на представництво у законодавчих та інших колегіальних органах держави, на недискримінацію.

Міжнародно-правові засоби спрямовані на здійснення і захист прав нації

а) міжнародно-правові акти, документи:

б) міжнародні органи, організації, структури.

в) Міжнародно-правові акти

27. Правова держава: сучасна концепція, поняття та основні ознаки.

Правова держава – це держава. в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Саме така держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів.

Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави:

1)в єдності права і держави первинним є право як загально соціальне явище, оскільки воно виникає раніше і незалежно від держави;

2)держава повинна бути обмежена саме таким правом. вона пов’язана не тільки законами, які сама встановлює. а й загально соціальним правом передусім в процесі законотворчості;

3)найголовніше призначення такої держави – забезпечити здійснення, охорону та захист основних прав людини;

4)правові держави можуть формуватися у неоднакових соціально-економічних устроях, системах..

Основні загальні ознаки правової держави:

Соціально-змістовні:

1) закріплення в конституційному та в інших законах основних прав людини;

2) панування в суспільному і державному житті законів. які виражають волю більшості населення країни, втілюючи при цьому основні загальнолюдські цінності та ідеали.

3) врегулювання відносин між особою і державою на основі загально -дозволенного підходу, принципу „ особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом”;

4) взаємовідповідальність особи і держави;

5) притаманність усім громадянами високої культури права, зокрема їх обізнаність із життєво необхідними юридичними законами, а також вміння і навички їх використання у практичному житті.

Формальні

1)чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів – законодавчих, виконавчих, судових

2)юридична захищеність особи, наявність розвинутих та ефективних засобів для вільного здійснення, охорони та захисту основних прав людини

3)високо значуще становище у суспільному і державному житті судових органів як, у певному розумінні, вирішальної , найбільш надійної юридичної гарантії прав людини.

4)неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів всіма учасниками суспільного життя, насамперед державними та громадськими органами.