1.3. Система управління фінансами зед

Система управління фінансами ЗЕД – це складова частина державного управління економікою, що виконується спеціальним апаратом з допомогою спеціальних прийомів і методів.

Об'єктами фінансових відносин є відносини по розпо­ділу виручки в іноземній валюті, через механізм продажу валютної виручки та податковий механізм.

Органи державного управління фінансами ЗЕД в Україні

• Кабінет Міністрів України

• Верховна Рада України

• Національний Банк України

• Міністерство Економіки України

• Державна Митна Служба України

• Антимонопольний Комітет України

• Міжвідомча Комісія з Міжнародної Торгівлі

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо управління фінансами ЗЕД:

• Вживати заходів щодо здійснення зовнішньоекономічної політики.

• Приймати нормативні акти регулювання з питань ЗЕД

• Проводити переговори та укладати міжурядові договори України з питань ЗЕД

• Вносити на розгляд Верховної Ради пропозиції про систему органів оперативного державного регулювання ЗЕД

• Забезпечувати складання платіжного балансу, зведеного валютного плану Укр.

• Здійснювати заходи щодо забезпечення раціонального використан­ня коштів Державного валютного фонду України.

Повноваження Верховної Ради України:

• Приймати, змінювати та скасовувати закони, що стосуються ЗЕД

• Затверджувати основні напрями зовнішньоекономічної політики України.

• Розглядати, затверджувати та змінювати структуру органів держа­вного регулювання ЗЕД

• Укладати міжнародні договори України та приводити чинне зако­нодавство України у відповідність до правил, встановлених цими договорами.

• Встановлювати спеціальні режими ЗЕД на території України.

• Затверджувати списки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензу­ванню або забороняється.

Повноваження Національного банку України:

• Здійснювати зберігання та використання золотовалютного резерву Укра­їни та інших державних коштовностей.

• Представляти інтереси України у відносинах з фінансово — кредитними установами інших країн та укладати міжбанківські угоди.

• Регулювати курс національної валюти України.

• Здійснювати операції з централізованими валютними ресурсами та здій­снювати облік та розрахунки щодо наданих і одержаних державних креди­тів і позик.

• Виступати гарантом кредитів, що надаються суб'єктами ЗЕД під заставу Державного валютного фонду.

Таким чином, через вищезазначені уповноважені органи здійс­нюється управління фінансами ЗЕД, з метою забезпечення їх ефективності.

1.4. Теорії зовнішньої торгівлі й управління фінансами зовнішньоекономічної діяльності.

До числа основоположників теорії зовнішньоекономічної ді­яльності належать еко­номісти класичного напрямку та їх послідовники. Економісти класичного напряму відстоювали особливу теорію міжнародної торгівлі з огляду на меншу мобільність ресурсів між націями.

За А. Смітом («Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.)) : якщо одна нація має абсолютні пере­ваги у виробництві певного товару, а інша — іншого, то кожна може спеціалізуватися у виробництві і торгівлі товару, витрати виробництва якого найменші.

Д. Рікардо («Початки політичної економії й оподатковування» (1817 р.)) основою теорії вважав відносну нездатність капі­талу до переміщення між країнами; вигід­ність міжнародної спеціалізації і торгівлі, коли країни мають абсо­лютні переваги. З погляду теорії можна припустити існування трьох видів співвідношень витрат виробництва одно­типних товарів у різних країнах: рівні, абсолютні та порівняльні. Відповідно, можна виділити і три типи переваг.

Представниками «класичної» школи вважаються також:

• Роберт Торренс (теорія порівняль­них переваг Рікардо-Торренса визначила принципи міжнародного поділу праці);

• Дж. С. Мілль (ідея «конкуруючої рівноваги»: 1) природне прагнення до міжнародної виробничої спеціалізації веде до вста­новлення рівноваги у вигодах, які дає ця спеціалізація; 2) умови повної або часткової спеціалізації визначаються нерівністю в доходах, одержуваних від виробництва);