40. Виробничий потенціал національної економіки: трудові, земельні (природні), фінансові ресурси та технології.

Національна економіка — це цілісна, інтегрована су­купність усіх господарчих суб'єктів та економічних зв'язків між ними, що встановлюються на основі загальнодержавного поділу праці. Це єдине економічне середовище, у якому взаємодіють усі суб'єкти економіки (домогосподарства, фірми, держава), галузеві та територіальні комплекси.

За своєю структурою національна економіка поділяється на дві великі сфери:

^ сферу матеріального виробництва — це галузі промисловості, сільського господарства, будівництво, транспорт, зв'язок, тор­гівля тощо, у яких створюються матеріальні блага та послуги матеріального характеру;

^ сферу нематеріального виробництва (наука, освіта, охорона здоров'я, культура)» у якій створюються нематеріальні блага та послуги.

Виробничий потенціал національної економіки характеризує можливості господарського комплексу виробляти товари, надавати послуги, тобто задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості визначаються всіма наявними в країні ресурсами — матеріальними, трудовими, природними, фінансовими, науково- технічними, інформаційними тощо.

41. Економічні коливання національної економіки. Причини, суть та фази економічного циклу.

У багатьох країнах із ринковою економікою впродовж останніх двох століть спостерігається економічне зростання, що за­безпечило істотне підвищення життєвого рівня населення. Проте тривале економічне зростання не є рівномірним. Історичний аналіз економічного розвитку свідчить про те, що піднесення в ринковій економіці неминуче чергуються зі спадами, інколи настають гли­бокі економічні депресії, 5ікі супроводжуються зростанням безро­біття. Чим зумовлені такі економічні коливання? Чому зростають ціни, а інфляцію проголошують ворогом номер один навіть у най­розвиненіших країнах? З'ясуємо ці питання.

Економічні коливання та види циклів

У ринковій економіці обсяг валового внутрішнього про­дукту, реальні доходи та зайнятість то збільшуються, то зменшу­ються. Такі періодичні зміни в обсязі виробництва, зайнятості та доходах називають економічними коливаннями.

Економічні коливання — це повторення піднесень і спадів рівнів економічної активності, які відрізняються одне від одного тривалістю та інтенсивністю.

Для пояснення економічних коливань уживають поняття «ді­ловий», або «економічний, цикл».

Економічний (діловий) цикл — це коливання рівня ділової активності в певний проміжок часу. Економічні цикли розрізняють за тривалістю.:

Короткотермінові (3—4 роки) — і кризи кредитно-грошової системи. Періодично виникають в економіці розвинених країн у зв'язку і зі скасуванням усіма країнами вмісту золота в їх валюті.

Середньотермінові (7-11 років) кризи промислового виробництва товарів. Теорія запр. К. Марксом.

Великі (40-60) пов’язані з необхідностю технологічного відновлення способу виробництва, що періодично виникає. Автором теорії цих процесів є М. Кондратьєв.

Незважаючи на розбіжності циклів у різних країнах та їх різну тривалість, виділяють певні загальні риси ділового циклу. Економічний цикл має такі фази: рецесія (спад), депресія (дно), по­жвавлення, піднесення (пік, бум). Перехід від однієї фази до іншої здійснюється автоматично — на основі ринкових саморегуляторів.

Рецесія (спад) — це фаза ділового циклу, у якій національ­ний обсяг виробництва скорочується, зменшуються обсяги купівлі населенням, насамперед, товарів тривалого користування, і зрос­тають запаси цих товарів на складах у торговельній мережі. На скорочення закупівель і збільшення запасів на складах бізнес реа­гує зниженням виробництва. Тому реальний валовий внутрішній продукт починає зменшуватися. Зменшуються інвестиції в будів­ництво, машини й устаткування. Водночас скорочується попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого тижня, частина робітників іде у вимушені відпустки, а далі — звільняється з роботи, що призводить до безробіття. У період ре­цесії заробітна плата також може знижуватися, різко зменшуються прибутки фірм. Отже, найбільш складною фазою є рецесія, яка ви­кликає скорочення виробництва, банкрутство, безробіття, знижен­ня життєвого рівня, політичну напруженість, згортання соціальних програм, створює загрозу для демократії.

Депресія (дно) — це найнижчий період спаду, який може бути глибоким і тривалим. Падіння веде економіку до кризи або стагна­ції. Де період недовикористання економічних ресурсів і високого безробіття. Виникає максимальне падіння виробництва й торгівлі, різко зменшуються доходи та платоспроможний попит. Найзначні- тою циклічною кризою XX ст. була криза 1929—1933 рр., яка охо­пила майже всі розвинені країни та дістала назву Великої депресії.

В умовах депресії виробництво на багатьох підприємствах зупиняється, тому пропозиція перестає перевищувати попит. Це призводить до припинення зростання цін та зниження темпів ін­фляції при значному рівні безробіття. На цій фазі створюються умови виходу з кризи: здешевлення засобів виробництва та кре­дитів сприяють новому накопиченню капіталу.

Пожвавлення є дзеркальним відображенням спаду. Кожна з рис пожвавлення виявляється в протилежній формі: відбуваєть­ся зростання ВВП та прибутків, зменшується кількість безробітних тощо. Підприємці купують або більш продуктивне обладнання (про­довжують виробництво старого товару з меншими витратами), або починають здійснювати переозброєння виробництва (відбувається перехід на виробництво нової продукції). У цих випадках збіль­шується попит на інвестиційні товари, що стимулює виробництво і починається пожвавлення. Пожвавлення триває доти, доки в еко­номіці не буде досягнуто рівня, із якого почався спад.

Подальший розвиток має назву піднесення.

Піднесення (бум) — це найвища фаза циклу. Доходи в сус­пільстві зростають, попит випереджає пропозицію, що викликає зростання цін. В економіці спостерігається повна зайнятість, а ви­робництво працює на повну потужність. Але саме тут закладаються підвалини подальшої кризи перевиробництва.

Причини економічних коливань

Економічний цикл дозволяє оновити виробничий про­цес, вивести його на новий технологічний рівень, оздоровити еко­номіку за рахунок знищення «економічно нежиттєздатних» під­приємств. Водночас така саморегуляція економіки має серйозні соціально-економічні наслідки (банкрутство, безробіття, зниження життєвого рівня громадян тощо).

Розглядаючи циклічність на теоретичному рівні, економісти погоджуються, що кризовий стан в економіці виникає внаслідок серйозних порушень у співвідношенні між споживчим попитом і пропозицією товарів, або між потребами та споживанням суспіль­ства, з одного боку, і виробництвом — з іншого. Ці порушення можуть бути викликані як внутрішніми чинниками (зміни обсягів інвестицій, коливання обсягів грошової маси), так і зовнішніми (зміни кількості населення, відкриття або виснаження родовищ корисних копалин, технологічні революції, війни).

Показники економічних коливань

Ще на початку XX ст. дослідники звернули увагу на можливість використання сукупності економічних показників, які здатні стало й надійно передбачати економічні кризи, — економіч­них індикаторів (барометрів).

Економічні індикатори — це такі статистичні показники, динаміка яких стало відповідає зміні економічної кон'юнктури.

Види такої відповідності різні. Одні статичні показники мо­жуть випереджати в часі зміну економічної кон'юнктури (напри­клад індекс цін Доу-Джонса на промислові акції, вартість нових замовлень на товари тривалого використання, контракти на будів­ництво житла, контракти на будівництво промислових і торговель­них об'єктів тощо), інші збігаються з нею (наприклад рівень без­робіття, чистий прибуток корпорацій, індекс ВИП, індекс оптових цін на промислову продукцію тощо)» нарешті, деякі запізнюються (наприклад особисті прибутки, обсяг роздрібних продажів, величи­на боргу за споживчим кредитом, норми відсотка за комерційними позиками, товарно-матеріальні запаси в обробній промисловості).

Оскільки циклічність розвитку є об'єктивною закономірні­стю, держава повинна передбачати економічні коливання та вчас­но використовувати засоби пом'якшення негативних проявів цього процесу. У сучасній економічній теорії існують різні думки щодо запобігання спаду та подолання негативних наслідків циклічного розвитку. На думку кейнсіанців, ринкова система, по суті, є нерів- новажною, тому для її стабілізації необхідна активна економічна політика держави. Заходами фіскальної політики (регулювання до­ходів і витрат держави) уряд покликаний стимулювати сукупний попит, а також збільшення інвестицій, зайнятості, обсягу ВВП.

Монетаристи, навпаки, відводять уряду обмежену роль, напо­лягають на пріоритеті мікроєкономічного регулювання, кредитно- грошової політики (регулюванні кількості грошей в обігу) та сти­мулюванні пропозиції.