17. Особливості ринку землі. Попит і пропонування землі. Земельна рента. Ціна землі та причини її диференціації. Роль держави в організації ринку землі.

Найціннішим природним ресурсом є земля. В умовах ринку ресурсів вона стає об'єктом купівлі-продажу. Ціна на землю, як і на будь-який інший товар, формується за допомогою ринкового механізму — балансом попиту та пропозиції. Попит на землю залежить від продуктивності землі й від попиту на продукцію, що виробляється за допомогою землі. Розрізняють сільськогосподар­ський та несільськогосподарський попит на землю. Сільськогоспо­дарський попит залежить перш за все від якості, родючості землі.

Несільськогосподарський — від розташування ділянки, багатства розміщених на ньому природних ресурсів.

Отже, ринок землі має певні особливості, а саме:

- попит на землю є похідним, оскільки залежить від ціни на продукцію, що виробляється на землі, і від продуктив­ності землі;

- пропозиція землі є повністю нееластичною, тобто має майже повну незалежність від ціни, що пояснюється здебільшого не­змінним характером площі землі, яка перебуває в господар­ському обігу. Земля є невідтворюваним дарунком природи. Можна покращити якість землі, проте на кількості землі це не позначиться.

Реалізація права власності на землю дає змогу здійснювати пошук більш ефективного господаря через купівлю-продаж землі та її оренду, залучати додаткові кредитні ресурси через заставу землі. Ціну, яку сплачують за використання землі або інших природних ресурсів, кількість яких обмежена, називають економічною рентою. Коли йдеться про плату за використання безпосередньо землі, то в цьому випадку оперують поняттям «земельна рента».

Ринок землі в Україні на сьогодні є одним із найменш роз­винених. Це пов'язано з тривалим існуванням державної власності на землю в минулому й суперечливим поглядом різних політичних сил на формування приватної власності на землю, без чого ринок функціонувати не може.

18. Ринок капіталів ( кредитних ресурсів). Попит і пропозиція на ринку капіталів. Відсоток. Причини відмінностей у відсоткових ставках. Роль банків в організації ринку капіталів

До капітальних ресурсів відносять перш за все товари й послуги виробничого призначення. Власники капітальних благ можуть здавати їх в оренду та отримувати дохід на капітал у ви­гляді орендної плати, лізингової плати, відсотка.

Орендна плата — регулярні платежі за тимчасове користу­вання капітальними благами.

Особливим видом оренди є лізинг — довгострокова оренда майна виробничого призначення з подальшим правом викупу, що має певні податкові пільги.

Крім того що капітал постає в матеріальній формі, він має грошове вираження у вигляді інвестицій.

Інвестиції — це довгострокові капіталовкладення в різні про­екти з метою здобуття економічного ефекту.

Конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технології, розробку нових моделей товарів, підвищення їхньої якості, тому підприємства потребують усе нових інвестицій. Важ­ливим їх джерелом є кредит.

Кредит — це гроші, які позичальник отримує від банку чи іншої фінансової установи, уклавши з ним кредитний договір, і які підлягають поверненню разом із відсотками, на умовах і в термін, передбачений кредитним договором.

Через фінансових посередників — банки, кредитні товари­ства, страхові компанії, фондові біржі — тимчасово вільні гро­шові кошти на засадах кредитування вкладаються в різні інвес­тиційні проекти. За допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються та перетворюються на позичковий капітал, який за плату на­дається в користування. Через кредитиий механізм позичковий капітал перерозподіляється на основні повернення між галузями, переходячи в ті сфери, які забезпечують одержання більшого прибутку або яким надається перевага відповідно до національ­них програм розвитку економіки. Так відбувається перенесення коштів від тих, хто заощаджує, до інвесторів, які купують ка­пітальні блага.

Низька відсоткова ставка приво­дить до зростання інвестицій та розши­рення виробництва, висока відсоткова ставка знецінює інвестиції та стримує виробництво.

Розрізняють номінальну та реальну відсоткову ставку.

Номінальна відсоткова ставка — це фактична відсоткова ставка на ринку позичкового капіталу, тобто відсоткова ставка без урахування інфляції. Як номінальні виступають відсоткові ставки банківських установ. Номінальна ставка свідчить про абсолютне зростання грошових коштів інвестора.

Реальна відсоткова ставка — це ставка, що скоригована на відсоток інфляції. Реальна ставка свідчить про приріст купівельної спроможності коштів інвестора.

Номінальна відсоткова ставка є завжди додатною, проте ре­альна відсоткова ставка може бути від'ємною. Це відбувається тоді, коли темп інфляції перевищує номінальну відсоткову ставку.